Предмет трудового права

Предмет трудового права відповідає на питання: які суспільні відносини регулюються цією галуззю права? Сама назва трудового права свідчить про те, що зміст відносин, які регулюються цією галуззю права, складає трудова діяльність людей. Однак не всі відносини, пов’язані з працею, включаються в сферу дії трудового права, а ті відносини, які входять в предмет – неоднорідні за своїм змістом, цільовим призначенням і суб’єктивним складом.

Визначення предмета трудового права має особливе значення, адже тільки визначивши коло суспільних відносин, які в цей час становлять предмет трудового права, можна окреслити сферу застосування трудового законодавства.

Існують два підходи до розуміння предмету трудового права. Відповідно до ідеї «широкої» сфери дії трудового права його предметом виступають трудові відносини усіх працівників, тобто найманих працівників (для яких характерна залежна праця), працівників-власників (члени кооперативів, колективних підприємств, господарських товариств, селянських (фермерських) господарств, які працюють на умовах трудового договору), працівників, подібних до найманих (державні службовці, судді, прокурорсько-слідчі працівники, атестовані працівники органів внутрішніх справ, служби безпеки, військовослужбовці). Деякі прихильники цієї ідеї вважають, що трудові відносини, як такі, що виникають з цивільно-правових договорів підряду і доручення також повинні бути включені в предмет трудового права.

Згідно з ідеєю «вузької» сфери дії трудового права його предмет складають лише відносини найманої праці. Прихильники цієї ідеї вважають, що трудове право регулює відносини несамостійної праці. У процесі колективної праці люди підкоряються встановленому трудовому розпорядку, трудовій дисципліні, входять у підлеглість адміністрації. Відносини між роботодавцем і працівником – це і є наймана праця, праця підлегла, несамостійна. І навпаки, праця самостійна, без підкорення внутрішньому трудовому розпорядку, праця поза колективом, праця індивідуальна трудовим правом не регулюється. Говорячи про трудові відносини як предмет трудового права, потрібно мати на увазі, що мова в цьому випадку йде лише про тих з них, які базуються на найманій праці. Трудові відносини, засновані на самостійній праці (праці власників), не включаються в предмет трудового права. Останнім часом перевага надається саме ідеї «вузької» сфери трудового права, тому слід встановити значення такого поняття як «наймана праця».

Наймана праця, що здійснюється у рамках трудового договору, характеризується наступними правовими ознаками:

- це праця юридично несамостійна, а така, що протікає у рамках визначеного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи);

- не на основі власних коштів виробництва, а за рахунок коштів (капіталу) роботодавця;

- не на свій страх і підприємницький ризик, а шляхом виконання у роботі вказівок та розпоряджень роботодавця;

- передбачає виконання роботи певного виду (трудової функції);

- трудовий договір, в межах якого протікає наймана праця, укладається, як правило, на невизначений строк і лише у випадках, передбачених законодавчими актами,– на визначений строк;

- здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, у колективі працівників (трудовому колективі);

- передбачає виконання протягом встановленого робочого часу певної міри праці (норм праці);

- передбачає отримання від роботодавця у встановлені терміни гарантованої винагороди за роботу, що виконується;

- передбачає забезпечення роботодавцем гарантій у встановлених випадках;

- передбачає участь роботодавця у фінансуванні соціального страхування працівника.

Що стосується правового регулювання праці категорій працівників «подібних» до найманих то воно має свою специфіку. Так, праця державних службовців регулюється спеціальними законами, а в частині, не врегульованій таким чином – законодавством про працю.

Не поширюється трудове законодавство на проходження служби військовослужбовцями. Їхні трудові відносини регулюються Статутами внутрішньої служби Збройних Сил України, стройовим статутом, статутом гарнізонної та вартової служби, Дисциплінарним статутом ЗC України. Відносно працівників воєнізованої охорони слід вважати, що їх трудові відносини повинні регулюватися трудовим законодавством, оскільки такі працівники укладають трудовий договір з певним підприємством, установою, організацією. Особливості їх трудових відносин цілком узгоджуються з принципом диференціації трудового права. Для таких працівників при прийомі на роботу визначається трудова функція, її обсяг, оплата праці, місце роботи, режим роботи. Такі суттєві умови не можуть бути змінені в односторонньому порядку роботодавцем і вимагають згоди працівника. Основною ознакою, що відрізняє працю таких суб’єктів, є їхній правовий зв’язок із конкретним роботодавцем (організацією), а не з державою в цілому, як це має місце при виконанні військової служби. Відносини щодо проходження служби в органах МВС України регулюються ЗУ «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України.

Також слід мати на увазі, що трудове право зорієнтоване на колективну працю. Трудова діяльність окремої особи – письменника, вченого, художника, що не пов’язана із застосуванням найманої праці та яка виконується власними силами, на власний ризик, трудовим законодавством не регулюється. Якщо ж письменник або вчений працюють в трудовому колективі видавництва або наукової установи на основі трудового договору (контракту), то мають місце трудові відносини, засновані на найманій праці, і в наслідок цього врегульовані трудовим правом.

Що стосується правового регулювання праці працівників-власників то згідно з ч. 2 ст. 3 КЗпП України особливості праці членів кооперативів і їх об’єднань, сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством і їх статутами. Отже, правовий режим праці працюючих власників може мати істотні відмінності від умов, передбачених трудовим законодавством. Ці особливості можуть поширюватися на регулювання робочого часу і часу відпочинку, умов визначення трудової функції, переходу на іншу роботу; підстав і порядку відсторонення від роботи; припинення членських відносин; дисциплінарної і матеріальної відповідальності. (Наприклад, по-перше, трудові відносини в фермерському господарстві визначаються й регулюються його членами, а в кооперативних підприємствах можуть бути визначені законодавством про них або їхніми статутами в передбачених КЗпП межах; по-друге, чинне трудове законодавство не поширюється на випадки виключення з членів кооперативів, звільнення їх з певних посад (роботи), переведення на іншу роботу, підстави й порядок припинення трудового договору. Спори з цих питань належить вирішувати виходячи з відповідних норм законодавства про кооперативи або з норм їх статутів чи інших нормативних актів; по-третє, якщо актами чинного законодавства про кооперативи або їхніми статутами чи іншими нормативно-правовими актами врегульовано питання про трудову дисципліну, види дисциплінарних стягнень і порядок їх застосування, то слід виходити з цих актів, а не з загальних порожень КЗпП; по-четверте, у справах про оплату членам кооперативу вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням, переведенням, виключенням правила закріплені в КЗпП застосовуються до винних у цьому посадових осіб у тому разі, коли питання щодо їх матеріальної відповідальності не врегульовано статутами чи іншими внутрішньогосподарськими нормативно-правовими актами, які мають застосовуватися в таких випадках).

Відносно регулювання праці працівників-власників існують дві моделі. За першою моделлю такі відносини регулюються законодавчими актами про відповідний вид корпоративної організації та її статутом, а в частині не врегульованій цими актами КЗпП (ст. 3 КЗпП України). За другою – вказані відносини регулюються законодавством про працю з певними особливостями, передбаченими законодавством і установчими договорами, а також локальними актами відповідних корпоративних організацій.

Однак є суттєве застереження. Гарантії відносно зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів для таких працівників повинні надаватися в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Що стосується регулювання трудових відносин найманих працівників, то це питання вирішено однозначно: на них поширюється трудове законодавство незалежно від форми власності підприємства, на якому вони працюють.

Отже, предмет трудового права становлять трудові відносини всіх найманих працівників, що базуються на найманій праці, а також праця працівників подібних до найманих та працівників власників, в частині, що не врегульована спеціальними законодавчими актами.

Всі трудові відносини, що становлять предмет трудового права, утворюють складну систему, в якій виділяється система індивідуальних відносин трудового найму і система колективних трудових відносин. Тому у сучасних умовах в систему суспільних відносин, що становлять предмет трудового права, включають дві групи відносин:

1) індивідуальні відносини щодо застосування найманої праці. Ці відносини становлять основу (ядро) предмета трудового права. Індивідуальні трудові відносини характеризуються безпосереднім зв’язком між працівником і роботодавцем. Головна їх мета – виконання працівником певної трудової функції. Елементами цих відносин виступають усі ланки суспільних зв’язків, без яких індивідуальні трудові відносини не можуть нормально функціонувати. Особливе місце в цій системі займають відносини, що опосередковують трудовий договір між працівником і роботодавцем;

2) колективні трудові відносини. Колективні трудові відносини становлять досить велику групу суспільних відносин, які передують, супроводять або витікають з власне трудових (індивідуальних) відносин. Колективні трудові відносини ще називають відносини, що тісно пов’язані з трудовими.

Вказані дві групи відносин тісно між собою пов^’язані. Колективні трудові відносини – це середовище буття індивідуальних трудових відносин. Ці дві групи відносин займають рівноправне місце. Більше того, індивідуальні трудові відносини не можуть існувати без колективних правовідносин, оскільки вони створюють умови для існування і функціонування індивідуальних трудових відносин. А без існування останніх не існувало б і колективних трудових відносин.

Дата добавления: 2014-01-20