Принципи регулювання індивідуальних і колективних трудових відносин

Виходячи з класифікації суспільних відносин, які є предметом сучасного трудового права України, принципи трудового права можна поділити на дві групи:

1) Принципи правового регулювання індивідуальних трудових відносин. До них належать:

- забезпечення права кожного вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати рід діяльності та професію;

- принцип стабільності трудових відносин – полягає в тому, що не можна звільняти працівника без достатніх на те підстав, оскільки працівники укладають трудовий договір для того, щоб мати постійне джерело засобів для існування. Роботодавець також зацікавлений у стабільності трудових відносин, так як тривалий стаж працівника дає змогу підвищувати ефективність роботи;

- принцип єдності і диференціації умов праці;

- принцип свободи праці або свободи трудового договору;

- рівність сторін трудового договору;

- принцип збереження існуючих прав і свобод працівників;

- заборона примусової праці й дискримінації в сфері трудових відносин;

- забезпечення права на винагороду за працю не нижче заробітної плати, визначеної законом;

- недопущення погіршення становища працівника порівняно з рівнем, передбаченим законодавством;

- принцип договірного характеру праці – полягає в тому, що трудові відносини виникають за згодою сторін, ця згода повинна бути взаємною та оформлятися шляхом укладення трудового договору, який і регулює ці відносини. Цей принцип дає змогу роботодавцю підшукати працівника, який би відповідав його вимогам, а працівникові таку роботу, яка б відповідала його потребам;

- принцип визначеності трудової функції – означає, що працівнику повинна бути визначена спеціальність, кваліфікація, посада у відповідності з його знаннями і вміннями;

- принцип всесвітнього захисту прав людини в сфері застосування праці.

2) Принципи правового регулювання колективних трудових відносин. До них належать:

- принцип соціального партнерства. Соціальне партнерство існує на різних рівнях: на державному (Генеральна угода), на галузевому (галузеві угоди), на регіональному (регіональні угоди), на виробничому (колективний договір) – покликане вирішити протиріччя, узгодити інтереси найманих працівників і роботодавців;

- принцип участі працівників в управлінні виробництвом і здійсненні контролю за додержанням законодавства про працю – працівники приймають участь в управлінні виробництвом через профспілкові органи, загальні збори трудового колективу та шляхом укладення колективного договору;

- забезпечення права на охорону здоров’я в процесі праці, на умови, що відповідають вимогам безпеки і гігієни.

Слід відзначити, що зазначений перелік принципів трудового права не є вичерпним, оскільки вони постійно розвиваються і вдосконалюються відповідно до суспільних потреб та вимог сьогодення.

3. Загальна характеристика:

а) принципу забезпечення права кожного вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати рід діяльності і професію;

б) принципу диференціації умов праці.

Видається, що на особливу увагу заслуговують вказані два принципи. Розглянемо їх докладніше.

а) принцип забезпечення права кожного вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати рід діяльності і професію

Цей принцип означає, що кожна людина має можливість самостійно і вільно обирати собі професію і спеціальність, навчаючись у відповідних закладах освіти, відповідно до своїх здібностей, в подальшому працювати за здобутою спеціальністю. Що стосується держави, то вона повинна забезпечити громадянам це право шляхом проведення ефективної політики у сфері зайнятості та працевлаштування, навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації.

б) принцип диференціації умов праці

Точніше він звучить як принцип єдності та диференціації умов праці. Даний принцип є однією з особливостей трудового права.

Відповідно до цього принципу норми трудового права поділяються на дві групи:

а) загальні норми, які поширюються на всіх працівників;

б) спеціальні норми, які поширюються на окремі категорії працівників (неповнолітніх, жінок, інвалідів, працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, осіб, котрі працюють у районах з особливими природними географічними та геологічними умовами праці і т.д.).

Саме у співвідношенні загальних і спеціальних норм виражається єдність і диференціація трудового права.

Принцип єдності виявляється в загальних нормах. Ці норми обов’язкові для всіх власників або уповноважених ними органів, їх може бути змінено тільки в бік поліпшення становища працівників порівняно з чинним законодавством. Загальні норми є однаковими для всіх працівників і роботодавців незалежно від форми власності підприємства, установи, організації.

Принцип диференціації виявляється в спеціальних нормах. Вони конкретизують загальні, доповнюють їх, а в деяких випадках встановлюють виключення із загальних норм. З розширенням договірних засад у регулюванні трудових відносин зростає число спеціальних норм у соціально-партнерських актах – угодах на всіх рівнях і колективному договорі, а також у локальних нормативно-правових актах.

Диференціація правового регулювання праці за категоріями працівників проводиться різними правовими способами:

- шляхом включення в загальні законодавчі акти про працю спеціальних положень стосовно тільки певної групи працівників (наприклад, в КЗпП є окремі глави «Праця жінок», «Праця молоді»);

- шляхом прийняття особливих нормативно-правових актів, що поширюються тільки на ту або іншу категорію працівників (наприклад, Постанова КМУ «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах»);

- шляхом виключення можливості застосування деяких загальних норм законодавства про працю до певних категорій працівників (наприклад, на державних службовців не поширюється норма про заборону звільнення працівника з ініціативи власника з мотивів досягнення пенсійного віку).

Як бачимо диференціація може бути не тільки «позитивною» (встановлення пільг, переваг, додаткових гарантій), а й «негативною» (встановлення деяких обмежень, виключень з чинного законодавства про працю відносно окремих категорій працівників).

Диференціація виявляється у встановленні особливостей прийому і звільнення окремих категорій працівників, регулювання робочого часу і часу відпочинку, пільг і переваг в оплаті праці; додаткових підстав припинення трудового договору, посиленні дисциплінарної і матеріальної відповідальності та в інших особливостях.

Важливим є питання про критерії диференціації. Диференціація – це шлях або до пільг, або до обмежень, тому дуже важливо визначити її об’єктивні критерії. Виділяють такі критерії диференціації:

- відношення працівника до майна підприємства, установи, організації;

- національна приналежність засобів виробництва (майно підприємства);

- приналежність підприємства до державної форми власності;

- суспільна значущість трудової функції, що виконується працівником;

- особливі природні географічні та геологічні умови;

- умови підвищеного ризику для здоров’я;

- тривалість строку дії трудового договору (тимчасова чи сезонна робота);

- можливість укладення контракту, коли це передбачено законом;

- соціально-демографічні критерії (статево-вікові, кваліфікаційні та інші особливості працівника);

- особливий характер праці (робота працівників, яка пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, працівників з ненормованим робочим днем).

Деякі автори використовують ще й такий критерій для диференціації правового регулювання праці як розмір підприємства, тобто кількість працівників на підприємстві. Адже є істотна різниця в реальному режимі праці на підприємстві з кількістю працюючих 3-5 чоловік і на підприємстві з кількістю працюючих 100-150 чоловік.

Особливості регулювання праці деяких категорій працівників обумовлюються як об’єктивними (умови праці), так і суб’єктивними (особливості працівника) чинниками. Об’єктивні чинники – форма власності, умови і характер праці, природнокліматичні умови; суб’єктивні чинники – стать, вік, стан здоров’я працівника, його професія.

Диференціацію правового регулювання праці потрібно відрізняти від дискримінації працівників.

Кіровоградський кооперативний коледж

економіки і права ім. М.П. Сая

Циклова комісія правознавчих дисциплін

Дата добавления: 2014-01-20