Історія виникнення колективних договорів і етапи їх розвитку в Україні

План

Тема 1.8.1 Колективний договір як локальний правовий акт

Лекційне заняття № 8

з дисципліни: «Трудове право»

тема дисципліни: 1.8. Колективні договори та угоди

для спеціальності 5.03040101

«Правознавство»

Викладач: Т.А. Барбанова

1. Історія виникнення колективних договорів і етапи їх розвитку в Україні.

2. Поняття, мета укладення і сторони колективного договору.

Виникнення колективних договорів в усіх країнах тісно пов’язане з економічними і соціальними наслідками подій, що мали місце наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття. Прискорений розвиток виробництва, розподіл праці – все це відбилося на традиційних взаємовідносинах між працівниками і підприємцями. Щоб бути спроможними конкурувати з підприємцями працівники почали об’єднуватися в організації за професією – професійні спілки, які намагалися врегульовувати відносини між роботодавцями і працюючими шляхом колективних переговорів. Створення профспілок мало своєю метою два завдання:

- допомогти працівнику не наодинці, а спільними зусиллями, разом з іншими працівниками захищати свої трудові права;

- усунути конкуренцію між самими працівниками при встановленні індивідуальних умов праці.

Спочатку такий спосіб встановлення умов праці (шляхом колективних переговорів) викликав потужний опір підприємців.

Але вже на початку ХХ століття, і особливо після закінчення І світової війни відношення до колективних переговорів почало змінюватися: спочатку до повільної згоди на дозвіл проведення колективних переговорів, а далі і до адекватного сприяння таким переговорам. В середині 30-х років ХХ століття Міжнародне Бюро Праці в своїй доповіді про колективні угоди відзначило зростаючу важливість колективних угод. Рух за регулювання умов праці шляхом ведення колективних переговорів значно зріс після І світової війни (термін «колективні договори» в цей час був вже досить відомим), і в багатьох країнах колективні угоди є й на даний час визначним методом встановлення умов праці.

Вперше термін «колективний договір» був застосований подружжям Беатрисою та Сіднеєм Уебб в 1891 році в їх науковій праці «Кооперативний рух у Великобританії».

В Російській імперії колективні договори вперше були укладені металістами Харкова.

З жовтневим переворотом 1917 року колективні договори не тільки не втратили свого значення, а й набули поширення. З часу виникнення колективний договір пройшов цілий етап свого розвитку. 2 липня 1918 року був опублікований Декрет РНК Росії «Про порядок затвердження колективних договорів (тарифів)», яким встановлювались ставки заробітної плати і умови праці. Декрет поширювався на всі колективні договори, що визначали оплату праці в усіх видах і формах. Встановлювалося коло питань, які повинні були регулюватися колективним договором, а саме: прийняття на роботу і звільнення працівників, нормування робочого часу, оплата праці, правила користування квартирами, їдальнями, спецодягом, умови навчання тощо. Укладався колективний договір між спілкою працюючих і відповідно спілкою чи товариством підприємців, підлягав реєстрації і затвердженню Народним Комісаріатом Праці чи його місцевими органами.

Громадянська війна викликала зміни в регулюванні умов праці. Політика військового комунізму встановила систему централізованого регулювання всього виробництва: умови і порядок оплати праці, її нормування тощо. Укладення колективних договорів було припинено.

З переходом до нової ринкової політики починається другий період в історії розвитку колективних договорів. 2 грудня 1922 р. сесія ВУЦВК прийняла Кодекс законів про працю, глава четверта якого присвячена колективному договору. Кодекс вміщував визначення поняття колективного договору як угоди, що укладається професійною спілкою як представником працюючих, з одного боку, і наймачем – з другого. Цією угодою встановлювалися умови праці та найму для окремих підприємств, установ, організацій, господарств чи групи таких і визначався зміст майбутніх особистих (трудових) договорів найму.

Із зміцненням державного сектора народного господарства поступово сфера застосування колективного договору звужувалася. Зменшувалось значення його тарифної частини, оскільки ці питання стали вирішуватись в централізованому порядку. Тому 23 червня 1933 року була прийнята постанова ЦВК і РНК СРСР та ВЦРПС «Про об’єднання Народного Комісаріату Праці Союзу РСР з Всесоюзною Центральною Радою Професійних Спілок». Постановою від 10 вересня 1933 року «Про порядок злиття НКП СРСР і ВЦРПС» профспілкам було передано ряд функцій, що до цього відносилися до компетенції органів державного управління. Внаслідок цих заходів укладення колективних договорів припинилося взагалі, і до 1947 року вони не укладалися.

Після закінчення Великої Вітчизняної Війни за пропозицією ВЦРПС Рада Міністрів СРСР 4 лютого 1947 року прийняла постанову «Про укладення колективних договорів на підприємствах». Цією постановою відновлювалася практика укладення колективних договорів на підприємствах, в організаціях, радгоспах, МТС. Ці договори не носили нормативного характеру, а були господарсько-політичними угодами, що не являли собою джерел трудового права.

У вересні 1965 року в Радянському Союзі було розпочато проведення господарської реформи, що викликало вжиття заходів по підвищенню ролі і значення колективних договорів. Було прийнято ряд постанов, внесені зміни до Кодексу законів про працю, спрямовані на врегулювання порядку укладення колективних договорів, визначення його змісту. За колективним договором було визнано нормативний характер.

Що стосується сучасного періоду, то 1 липня 1993 р. було прийнято ЗУ «Про колективні договори і угоди». Значення цього закону полягає в тому, що він вперше передбачив проведення переговорів між сторонами колективного договору і колективних угод, врегулював укладення колективних угод на трьох рівнях: державному, галузевому і регіональному. Якщо до цього часу правове регулювання і практика укладення колективних договорів була досить поширеною, то колективні угоди в їх сучасному вигляді раніше не передбачалися і не укладалися. Існувала практика командно-адміністративної системи розсилання директив міністерств і відомств за погодженням з відповідними об’єднаннями професійних спілок. З прийняттям зазначеного закону колективними угодами охоплюється більш широкий спектр виробничих, трудових і соціально-економічних відносин. Нормативна сутність колективних угод полягає в тому, що держава в певних межах надає їх сторонам право в установленому порядку створювати локальні норми права. Характерним для цих норм є те, що вони мають обмежену рамками даної угоди сферу застосування.

Дата добавления: 2014-01-20