Питання глотогенезу української мови

ЛІТЕРАТУРНА МОВА ХІ-І Пол. ХІУ ст.

ТЕМА 2: СТАРОУКРАЇНСЬКА

1. Питання глотогенезу української мови.

2. Два типи літературної мови епохи Київської Русі християнської доби.

3. Вживання двох типів літературної мови у пам”ятках ХІ-ХІУст.

3.1.Світсько- літературний тип у староукраїнських пам”ятках (світська

літературно-писемна мова);

3.2. Книжно-слов”янський тип.

НА САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ:

1. Мова „Слова о полку Ігоревім”;

2. Повстання буквенно- звукового письма у східних сллов”ян за

сучасними науковими даними.

*Глотогенез - історія походження і функціонування мови

Питанням глотогенезу української мови у сучасному мовознавстві приділяється все більше уваги, однак дискусія триває і проблема не закрита. Тут пропонуємо тезови огляд найбільш поширених точок зору на історію української літературної мови. Але передовсім зауважимо, що у східнослов”янському світі тільки українцям властиві такі мовні риси:.

© середньо-передня вимова фонеми И;

© звуки І, Ў (нескладовий У);

© дифтонги на місці етимологічних О,Е в ново закритих складах;

© у колі усіх слов”янських мов (крім болгарської) українська мова характеризується твердістю приголосних перед Е та И.

Зазначені та інші особливості роблять нашу мову неповторною у слов”янському світі. Бездоганно ці риси засвідчені тільки у пам”ятках ХІІст. і пізніше. Та це не означає, що саме з їх фіксацією починається оригінальна звукова система української мови. То чи ж були виразні риси української мови раніше від цього століття? Як відомо, відповіді різні.

Найскладнішим і найбільше дискутованим у науці є питання про те, звідки(з якого століття, і з якої мови) бере початок українська: із діалектів, койне, праслов”янської, спільної східнослов”янської мовної єдності - давньоруської мови. Хронологічно це період приблизно к.Х-ХІІІст.

На сьогодні незаперечним фактом є те, що східнослов”янський світ, в тому числі й мовний, був виразно здиференційований. Це добре засвідчують писемні пам”ятки з різних територій і сучасні східнослов”янські говори. Відмінності у мові східного слов”янства ХІ-ХІІст. спостерігали вже перші східнослов”янські лінгвісти - історики (зокрема І.Срезневський, М.Максимович, О.Соболевський, О.Потебня). Мовну диференціацію Східної Славії переконливо показали автори фундаментальних монографічних досліджень ІІпол.ХХст.: П.Філін, Г.Хабургаєв, Г.Півторак, А.Залізняк. Однак у контексті радянської лінгвістики твердилося, що усе східнослов”янське розмаїття Х-ХІІІст. входило до складу однієї мови - давньоруської. То чи була вона? Тоді східнослов”янський лінгвокинтиниум Х(ХІ) -ХІІІст. можна трактувати у два способи:

1. Тоді існували діалектні риси однієї мои(давньоруської);

2. Існували діалекти різних мов.

1. На підтвердження того, що слов”янські діалекти Київської Русі були територіальними виявами однієї мови, яку традиційно іменують давньоруською, можна навести такі аргументи:

А) Об”єднання східнослов”янських племен в одній державі з центром у Києві понад 300 років не могло НЕ активізувати зв”язки між територіями країни і не сприяти поширенню мовних особливосте - інновацій;

Б) У цій державі (К.Р.) утвердилась одна релігія з єдиним центром - Київською митрополією;

В) Мовою релігії була старослов”янська, яка вже в к.ХІст. була пристосована до мовлення міста Києва. Але під впливом місцевих говорів у конкретних землях старослов”янська мова мала свої редакції;

Г) У всій Київські державі функціонувала світська літературно- писемна мова, що базувалася на живому мовленні Києва. У реґіонах вона виявляла реґіональні елементи;

Ґ) У східнослов”янському мовному континуумі (Х-ХІІІст.) було багато мовних спільних рис, успадкованих із праслов”янської мови.

ГОЛОВНИЙ ЗАПЕРЕЧУВАЛЬНИЙ АРҐУМЕНТ: Оскільки давні східнослов”янськи континуум був діалектно різноманітним, про давньоруську мову (Х-ХІІІст.) можна говорити тільки як про певну абстракцію - суму специфічних мовних рис, якими східнослов”янські діалекти вирізнялись у колі інших слов”янських.

Чл.-кор. В.Німчук пропонує назвати таку мову давньосхіднослов”янська, а сукупність українських говорів, які входили в неї - давньоруськоукраїнською мовою.

2. Проте можна висунути не менш вагомі арґументи на користь думки про те, що у Східній Славії з давніх давен функціонувало кілька окремих слов”янських мов:

А) Реґіональні князівства сприяли консервації місцевих мовних рис;

Б) Центри князівств були центрами окремих єпархій;

В) Давні діалектні особливості живої мови проникали в орфоепію сакральної мови з ХІ- і ХІІст., що призводило до виникнення варіантів літургійної орфоепії (наприклад поява нового h, поплутання h та и, що вказує на вимову h як і; поплутання ы та и);

Г) Живомовні елементи проникали у світську писемно- літературну мову, що призводило до формування реґіональних її особливостей(варіантів);

Ґ) Уже найдавніші пам”ятки засвідчують виразну територіальну диференціацію живої мови мешканців різних частин Східної Славії.

Ці чинники формували регіональні свідомості окремих етносів, які трактували своє мовлення як окремі мови.

Підкреслимо ще, що в ХІ-ХІІ-ХІІІст. постають і поширюються півднем К.Р. фонетичні, граматичні та лексичні новотвори, що властиві тільки українській мові. Тоді як в інших місцях - мовні особливості, які характеризують відповідно білоруську та російську мови.

Отож структурно одноманітної живої мови у східних слов”ян у добу К.Р. не було, тому говорити про розвиток сучасних східнослов”янських мов з єдиної монолітної давньоруської мови немає підстав. Давньоруська мова не розпалася, бо вона монолітною ніколи не була: розпалася, розсипалася велика держава - Київська Русь.

Термінують мову цього періоду: давньоруська(радянська історіографія) » давньоруськоукраїнська(В.Німчук) » староукраїнська (Ю.Шевельов).

І.М Русанівський термін „давньоруська” пов”язує із літературною мовою східних слов”ян, основу якої становила старослов”янська(староболгарська) мова.

Дата добавления: 2014-01-20