Розвиток і занепад оіціно-ділового стилю української мови

Багата українська культура, в тому числі й ділового спілкування, яка, як бачимо має свою 600-літню традицію, з різних зовнішніх причин, але здебільшого під тиском московської імперської політики починає у ІІпол.ХУІІІст. виявляти ознаки занепаду. На Лівобережній України штучно створюються такі умови, коли українській мові не дозволено вживатись навіть у школі, не те що в діловодстві, але наголовніше те, що самі українці-інтелігенти не підтримували деякий час українську культуру, звертаючи свої погляди у бік Росії і свідомо йдучи на службу в імперський уряд, який діловодство вів винятково російською мовою. З цього часу можемо говорити про тотальну русифікацію ділових документів. Якщо у плані змісту мало що змінилося, то у плані мови змінилося все, оскільки в таких умовах діловодство українською не провадилося зовсім, а отже говорити про розвиток вітчизняною мовою адмістрування годі.

Втім базовий запас ділової лексики зберігся і хоча масово поповнювався російськомовними штампами і канцеляризмами, уже в сер.ХІХст. Україна мала впорядковану управлінську термінологію. У Галичині, наприклад в ХІХст. робляться спроби впорядкування управлінської термінології державних документів, що виходили українською, російською та німецькою мовами. У 1849 році Яківом Головацьким була створена ціла комісія із діловодства. І якщо у Наддніпрянській Україні про діловодство українською особливо у ІІпол. ХІХ ст.. годі було говорити(1888р- указ про заборону вживання української мови в офіційних установах), то Галичина мала сяку-таку можливість розвивати в тому числі діловодство рідною мовою. Числені часописи, розвиток науки, публіцистики, дослідження і збирання термінів, в тому числі із ділового стилю зосереджено було в НТШ. Крім того, діловодство українською у Наддніпрянській Україні виявляється найчастіше у листування(офіційному і приватному):

Наприклад, лист М.Лисенка до редакції часопису „Зоря” від 8 грудня 1883р.:

„Позаяк я склав одразу цілорічню передплату, пренумеруючи часопис „Зорю”, і маю право на премію ціною у 23р. злотих, з показаних книжок я ласкаве просю шановну адміністрацію „Зорі” вислати мені:

1.”Гальшка, княгиня Острожська”, оповідання д-ра Шараневича.

2. Його ж „Староруський княжий город Галич”(32кр.) і

3. „О вихованню”(зкр.)

Перші два діла я б просив вислати дублікатами, бо д. Орест Левицький просив задля його виписати, й належачі за їх гроші він вишле до редакції.

Чи не можна б потурбувати Вас о висилку, хоч у закритім куверті, сатиричний часопис „Нове дзеркало” й обмовити, що коштує за ого рокова пронумерата.

Ще одно прохання: коли шановна редакція згодиться й нетяжку їй те буде,- нехай би ласкава була помістити у себе посилану об вістку про вихід в світ в будучому місяці моєї української опери „Різдвяна ніч”.Тае заміщення при наших рідких(на сором) стосунках і відносинах було б дуже корисно для самого діла.

Коли це єсть можливе, то покірно просю шановну редакцію помістити в себе.

З щирим побажанням зостаюсь М.Лисенко.”

Це вже не просто лист на ділові теми, це зразок українського офіційно-ділового стилю тих часів. При всій кострубатості мови цього листа, тут наявні всі ознаки офіційного документа:

ö звертання з певним проханням;

ö обґрунтування своїх прав;

ö вказівка на очікувані дії і бажаний їх напрям;

ö з”ясування інших можливостей.

У тексті широко представлені офіційно-ділова термінологія і звороти: показані книжки, вислати дублікатами, належачі гроші, помістити об вістку, в будучому місяці.

Мене деякий час, і в зразках мови М.Коцюбинського окремі різновиди офіційно-ділового стилю досягнуть майже повної досконалості і цілком сучасного рівня. Ось, наприклад, цілком офіційна відмова, надіслана М.Коцюбинським Б.Грінченку з приводу порушених ним перед радою чернігівського товариства „Просвіта” питань:

Високоповажний добродію

Борисе Дмитровичу!

Я подав на розгляд ради нашого товариства Вашу пропозицію - звернутися до чернігівської „Просвіти” з заявкою до Державної думи про потребу української народної школи, але рада не визнала можливим подати таку заяву, мотивуючи це тим, що при теперішньому складі Державної думи нема жодної надії на задоволення демократичних вимог українського народу і що таким поступовим інституціям, як „Просвіта”, навіть не слід звертатися з якими-небудь заявами

до 3-ої Державної думи.

З високим поважанням

М.Коцюбинський.

Тут, поряд із широким вживанням готових словесних формул офіційно-ділового стилю і великою повторюваністю тих самих слів, форм і конструкцій (подати на розгляд, подати пропозицію, звернутися з заявкою, визнати можливим, подати заяву, звертатися з заявами), спостерігаємо вже повну відсутність розмовної лексики, вигуків, часток і слів суб”активної оцінки. Крім того, у цьому невеликому тексті вражає кількість тематично зумовленої термінології і термінологічних словосполучень, зокрема політичних, що теж є важливою рисою офіційно-ділового стилю(товариство „Просвіта”, рада товариства, Державна дума, демократичні вимоги поступова інституція). Типовою є логічна послідовність і точність викладу фактів, об”активність оцінок і ускладнений синтаксис тексту, що весь становить одне складне речення.

Саме тому українська літературна мова Іпол.ХХст. мала вже вироблену суспільно-політичну термінологію й адміністративно-управлінську лексику, з допомогою яких можна було передати характер суспільно-політичних рухів. Усталилися політичні терміни: вільність, громадянство, держава, державність, добробут, існування, незалежність, права, самостійність, самодіяльність. Не треба думати, що всі вони-запозичення з російської мови. Найчастіше це калькм із європейськи- німец, франц, англіськ, латинськ, росіськ. Мов. Або новотвори таких громадських діячів: Донців(українізація), Грушевський(перебудова), Огієнко,Франко, Драгоманів, М.Павлик, Коцюбинський, Єфремов.Cамійленко, Куліш та ін. Розвинулася термінологія, пов”язана із управлінням, адміністративно-територіальним поділом, функціонуванням державних установ: виборче право, доходи, законодавство, земельна справа, лад, повіт, потреби самоохорони, судівництво, скарб, спілка, устрі, громадяни, громадське життя, держава, законопроект, людність, панованє, самопорядкуваннє. Маже повністю усталилася лексика, стосовна ділової етики: відносини, згода-незгода, честь, шаноба, вимоги, доручення, обставини, просьба, співробітництво, щирість.

Доречі, часто автори подавали до слів пояснення у дужках: Економічний(хазяйський),толеранція(терпимість),унітарна(одностайна). Через те, що українські науковці, публіцисти і політики поч..ХХст. пройшли вишкіл у Львові, то в їхній мові, а відтак і в ділових документах було чимало -таки слів західноукраїнського походження. Незважаючи на величезну роботу в плані вироблення української адміністративно-ділової та суспільно-політичної термінології у мові публіцистики І чверті ХХст. все ще багато росіянізмів. Чомусь повільно приживалося слово уряд - переважає правительство. Порівнямо ще область, стаття, рукопись,величество, власть, за границю, по наслідству, наслідник, іконний, потомство, обладатель, за підписю, підчеркуватиме, совітують, сотрудництво сторона, неостаточний, слідуючий, сторонники, получили, сповнити. Це все термінологічні реалії документів поч..ХХст. Вті спостерігаємо у це період відштовхнутися від таких неприродних позичень і кальок та дібрати синоніми, а тому з”являється вибір: безпринципність, аморальність, легкодушність, розхристаність: нарушили договір, трактат, умову; громадянство-горожанст; мета-ціль; лад-устрій; воля-свобода.

У 1920р. землі України було розпанахано- Наддніпрянщина стала УРСР у складі Російської імперії. Галичина і Волинь опинилися під Польщею, Буковина- під Румунією. З цього часу з кожним роком ставала убогішою і занебанішою мова діловодства і наукової література, так само як і соціально-політична лексика, яка орієнтувалася примусово(1989р- постанова пленуму ЦККПРС про єдину офіційну загальнодержавну російську мову в СССР) на російську мову, що збіднювало українську літературну мову і надавало їй рис вторинності і провінційності.

Дата добавления: 2014-01-20