Історія українського офіційно-ділового стилю

Мова художнього і публіцистичного стилів 20-40рр.ХХст.

Символізм, як відомо, зародився в дореволюційні роки, одним з його найталановитіших представників був П.Тичина (ранній), О.Олесь, Д.Загула.

Уся поезія П.Тичини пройнята музикою. Уживає він церковнослов’янізми: воспоєм, гряде, скорбні, нагая. Він експериментатор у галузі словотвору: яблуневоцвітно, партійноборчий, сторозтерзаний Київ.

П.Тичина з його музичним чуттям - мастер алітераці. Темна ніч асоціюється у нього з шиплячими: „півні чорний плащ ночі вогняними нитками строчуть”. Пізніше Тичина втратив свій голос. Від символізму він відійшов, а до реалізму чи неокласицизму не дійшов.

Велику роль у творенні української літ. мови відіграли неокласики: М.Рильський, М.Зеров, П.Филипович, Ю.Клен. Вони живились переважно лірикою. Усі милувалися у перекладах. Суть неокласицизму у тому, що поети не робили експериментів із мовою, не рубали слова, а вдавалися до випробуваних часом форм і вписували українську поезію у світову класику. М.Рильський вільно поводився із Аксаковим, Доде, Шекспіром,, а тому звертається до образів, досі невідомих Україні: Беатріче, Ізольда, Дездемона, Лореляй. Його поезія пов’язана з античністю.

Метафора його базується на осмисленні природних явищ: ” Розкинув місяць ясні крила”, „Умиється зеленее літо і засміється як дитя”. Улюблені кольри поета- зелений, синьо-блакитний. У цілому мова поета - рафінована українська літературна мова, вироблена його талановитими попередниками. Він майже не користується церковнослов’янізмами. Неологізми здебільшого епітети: вогняно-гарячі уста, золотодзвонні пісні, спомин тихо-мирний,, абстрактні слова переважно усічені: безлюд, золотінь, друкування. Колесник Г. Знаходить у Рильського понад 200 неологізмів.

Цей митець був не тільки поетом. Це відомий учений-фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач (Пушкін,Міцкевич,сербські пісні,”Слово о полку Ігоревім”, французькі поети: Буало, Корнель, Расін, Гюго, Ростан).

Офіційно-діловий стиль має свою давню, а головне - природну безперервну історію. Офіційні початки його засвідчуємо у дохристиянських договорах руських князів із греками (907, 912, 945, 971 років). Далі відома пам”ятка цього стилю -„ Руська правда ”(ХІс.), у якій реґламентовано світські відносини громадян держави Київської Русі. По суті маємо справу із першим карним кодексом українців (окремі її списки сягають 135 статей). Ясно, що маємо тут здебільшого юридичну термінологію (зокрема види правопорушень: оуби, тать, татьба, творити криво, творити пакости, ускочити(втекти), да ищють; тяжа, клятва, закон, рухло, лице). Але адміністративно-правова лексика у цій пам”ятці переважає(вервиння (община з круговою порукою), вервь (волость, мир), видок (очевидець), гостиное (вид мита), гостьба (торгівля), добиток (мано), духовна грамота (заповіт), запа (підозра), ізвод (доказ), істець (сторона на суді), і т.ін.

У ХІУ - Іпол.ХУІст. взагалі голоним репрезентантом української мови стають юридичні та ділові документи: дарчі і купчі грамоти, заповіти, описи майна, присяги на вірність королю, описи помість, земель. З точки зору специфіки ділової термінології, то така або створюється, або позичається: квитанція (з лат), маршалок (службова особа), урядник (польс.), закладня.

Ділова мова у вигляді грамот мала чітку структуру: початок кожної грамоти засвідчував ким вона дається, далі йошов виклад подій, що спричинили появу грамоти, з”ясовувалися обставини, за яких постала грамота, називалися свідки її написання.Уже для тих грамот характерні були зачини, стандарти яких міняти не можна було: ” Милостією божою ми великий князь Швитригайло Олькердович чиним знаменито сим нашим листом і даєм відати кожному доброму, хто нан узрить или услишит єго чтучи”. Стандартизовані були й фінали грамот: типово це закляття, або посилання на божу благодать.

Свій унесок у розвиток українського діловодства зробив „ Литовський статут ” ХУІст. та числені канцелярії ратушні, городські, підкоморські,тисячі документів яких створили адміністративно-правову лексику: усі шаблонні початки, кінцівки, форми титулування, фрази-стереотипи усередині ділового документа регулювалися якраз цим документом, та само, як і мова(а писар земський.................) і повторювалися від одного рукопису до іншого.

Послідовність дотримання поданих у Статуті зразків залежала від типу ділового документа (наказ, ордер, універсал, офіційни лист канцелярії чи ратуші, акти купілі-продажу. Численими були і юридично-ділові документи: судові акти, супліки-скарги, купчі і дарчі грамоти, духівниці, описи та реєстри майна, грамоти про борг та його відстрочкусуперечки і сварки за грунт і т. ін.

У ХУІІст. відбуваються активні процеси творення нової суспільно-політичної та адмістративної лексики. З”являються назви нових суспільних відносин і станів (козацтво, городова старшина, старшини і чернь, шляхетні і посполиті люди, войскові люди, гетьман і гетьманат, полковник, сотник, асавул, обозний, хорунжий, атаман, наказний, канцелярист). З”являється нові одиниці територіального поділу і самоврядування(майстрат, рада генеральна, гетьманат, військо низове, повіт); виробляються нові формули гоноративів(ясновельможному его милості добродієви).

У ХУІІст. значно розширюється коло ділових документів. Крім колишніх дарчих, договірних, купчих, і подібних грамот додаються цілі томи юридичної літератури. Такі документи з”являються масово із сотнями сторінок і на сьогодні видані:

Горобець Ділова документація Гетьманщини ХУІІІст.

Книга Київського підкоморського суду. -К., „Наукова думка”-1991.

Актова книга Житомирського громадського уряду 1611 року

Актова книга житомирського міського уряду к. ХУІст. (1582- 1588рр.)

Актове книги Полтавского городового уряду ХУІІ века

Волинські грамоти ХУІ ст..

Лохвицька ратушна книга другої Пол. ХУІІІст

Реєстр війська запорозького 1649 року

Приватні листи ХУІІІст.

Даниною уже існуючій традиції був своєрідний „каркас” численних форм офіційного листування, актів і документів урядування, судочинства, що майже без змін повторювалося в кожному з однотипних документів. Зразки таких документів зводилися в окремі книги, так звані „ЛИСТОВНІ”. Часто писарі навіть зазначали, де треба викладати від себе, а не за зразком, як в одному із українських рукописів ХУІІІст.

Окремо тут треба сказати про журнали-звіти (напр.” Кратний журнал о поїзді в Москву ясновельможного пана Данила Апостола”) і щоденники (напр.. Я.Марковича), які маово з”являються в цей період в Україні. Крім усього тут представлена лексика і термінологія, що пов”язана із адміструванням: асавулство, полковництво, протоколіст, копіїст, канцелярист, комісіат, назви документів: оригінал, екземпляр, дублікат, подорожняя.

З”являється новий тип українського інтелігента - канцелярист. Крім того можна говорити про появу нового типу документа - листа, який ще не мав чистоти жанру і був як юридично-адміністративним, так і приватним. Можна говорити, що у цей період зароджується адміністративно-управлінська термінологія в сучасному її вигляді, яка й раніше виявлялась, але не так масово. Продукували таку термінологію три типи канцелярій-гетьманська, полкова та сотенна. З”являються нові поняття і слова: підстароста, помочник, дідичка, злупене(пограбування), міщанин, опікун, рухомість.

Адміністрування та судочинство велися в основному в сотенних канцеляріях. Незважаючи на те, що духовне життя в Україні поступово пригнічувалося московською владою, давні традиції місцевого самоврядування збереглися в тому числі в документах. Судочинство здійснювалося за нормами Литовського статуту, Магдебургського права. Мабуть, певний вплив на нього мали „Права, по котрим судять малоросійський народ”1743р., хоча царський уряд не затвердив їх.

До речі, урядова адміністративна низова піраміда виглядала так: атаман городовий, війт, бурмистр, сотник, старшина генеральна, урядник, розищик, осавул, бунчужний генеральний восковий, обозний, хорунжий полковий писар городовий, гетьман.

Адміністративна лексика переплітається з юридично-судовою: скарга, протекція, жалоба, злочинець, розиск, допрос, свідительство, отвітчик, допрошуваний, челомбите, судія. Серед цієї лексики чимало запозичень з латинської мови з”являється саме це період: публікація, інквізиція, апеляція, контро версія, документ, претензія, апробація, сатисфакція, оддукція.

Варто згадати про вживані у цих документах прізвища. На той час на Лівобережжі вже запанував словотвірний тип із суфіксои -енко: Двирниченко, Голотенко, Соломченко, Лисенко, Дворяниченко, Ващенко, Кириленко. Проте вживаються і безсуфіксні прізвища: Тригуб, Скиба, Джевага. Менш поширені прізвища на -ський(Корчевський, Товкачовський), -ин(Волошин), -ОВЕВ(Гарилов, Василев).

Особливий інтерес становить такий тип документів ХУІІ-ХУІІІст. як листи приватні та офіційні. Причому приватне листування ще не відійшло від офіційно-ділового стилю: люди діляться зі своїми рідними тими ж проблемами, що приводять їх у суд чи канцелярію. Ці документи цікаві нам тим, що містять традиційну для українців систему гоноративів. Як правило вони розгорнуті: мой вельце милостивий пане, зичливий приятелю і брате; Благородний мосцьпане Шашкевич, мні елце особливий добродію; Примилосердни мій км и многомилостивий добродій.

Багата українська культура, в тому числі й ділового спілкування, яка, як бачимо має свою 600-літню традицію, з різних зовнішніх причин, але здебільшого під тиском московської імперської політики починає у ІІпол.ХУІІІст. виявляти ознаки занепаду. На Лівобережній України штучно створюються такі умови, коли українській мові не дозволено вживатись навіть у школі, не те що в діловодстві, але наголовніше те, що самі українці-інтелігенти не підтримували деякий час українську культуру, звертаючи свої погляди у бік Росії і свідомо йдучи на службу в імперський уряд, який діловодство вів винятково російською мовою. З цього часу можемо говорити про тотальну русифікацію ділових документів. Якщо у плані змісту мало що змінилося, то у плані мови змінилося все, оскільки в таких умовах діловодство українською не провадилося зовсім, а отже говорити про розвиток вітчизняною мовою адмістрування годі.

Втім базовий запас ділової лексики зберігся і хоча масово поповнювався російськомовними штампами і канцеляризмами, уже в сер.ХІХст. Україна мала впорядковану управлінську термінологію. У Галичині, наприклад в ХІХст. робляться спроби впорядкування управлінської термінології державних документів, що виходили українською, російською та німецькою мовами. У 1849 році Яківом Головацьким була створена ціла комісія із діловодства. І якщо у Наддніпрянській Україні про діловодство українською особливо у ІІпол. ХІХ ст.. годі було говорити(1888р- указ про заборону вживання української мови в офіційних установах), то Галичина мала сяку-таку можливість розвивати в тому числі діловодство рідною мовою. Числені часописи, розвиток науки, публіцистики, дослідження і збирання термінів, в тому числі із ділового стилю зосереджено було в НТШ. Крім того діловодство українською у Наддніпрянській Україні виявляється найчастіше у листування(офіційному і приватному) Наприклад, лист М.Лисенка до редакції часопису „Зоря” від 8 грудня 1883р.:

„Позаяк я склав одразу цілорічню передплату, пренумеруючи часопис „Зорю”, і маю право на премію ціною у 23р. злотих, з показаних книжок я ласкаве просю шановну адміністрацію „Зорі” вислати мені:

1.”Гальшка, княгиня Острожська”, оповідання д-ра Шараневича.

2. Його ж „Староруський княжий город Галич”(32кр.) і

3. „О вихованню”(зкр.)

Перші два діла я б просив вислати дублікатами, бо д. Орест Левицький просив задля його виписати, й належачі за їх гроші він вишле до редакції.

Чи не можна б потурбувати Вас о висилку, хоч у закритім куверті, сатиричний часопис „Нове дзеркало” й обмовити, що коштує за ого рокова пронумерата.

Ще одно прохання: коли шановна редакція згодиться й нетяжку їй те буде,- нехай би ласкава була помістити у себе посилану об вістку про вихід в світ в будучому місяці моєї української опери „Різдвяна ніч”.Тае заміщення при наших рідких(на сором) стосунках і відносинах було б дуже корисно для самого діла.

Коли це єсть можливе, то покірно просю шановну редакцію помістити в себе.

З щирим побажанням зостаюсь М.Лисенко.”

Це вже не просто лист на ділові теми, це зразок українського офіційно-ділового стилю тих часів. При всій кострубатості мови цього листа, тут наявні всі ознаки офіційного документа:

ö звертання з певним проханням;

ö обґрунтування своїх прав;

ö вказівка на очікувані дії і бажаний їх напрям;

ö з”ясування інших можливостей.

У тексті широко представлені офіційно-ділова термінологія і звороти: показані книжки, вислати дублікатами, належачі гроші, помістити об вістку, в будучому місяці.

Мене деякий час, і в зразках мови М.Коцюбинського окремі різновиди офіційно-ділового стилю досягнуть майже повної досконалості і цілком сучасного рівня. Ось, наприклад, цілком офіційна відмова, надіслана М.Коцюбинським Б.Грінченку з приводу порушених ним перед радою чернігівського товариства „Просвіта” питань:

Високоповажний добродію

Борисе Дмитровичу!

Я подав на розгляд ради нашого товариства Вашу пропозицію - звернутися до чернігівської „Просвіти” з заявкою до Державної думи про потребу української народної школи, але рада не визнала можливим подати таку заяву, мотивуючи це тим, що при теперішньому складі Державної думи нема жодної надії на задоволення демократичних вимог українського народу і що таким поступовим інституціям, як „Просвіта”, навіть не слід звертатися з якими-небудь заявами

до 3-ої Державної думи.

З високим поважанням

М.Коцюбинський.

Тут, поряд із широким вживанням готових словесних формул офіційно-ділового стилю і великою повторюваністю тих самих слів, форм і конструкцій (подати на розгляд, подати пропозицію, звернутися з заявкою, визнати можливим, подати заяву, звертатися з заявами), спостерігаємо вже повну відсутність розмовної лексики, вигуків, часток і слів суб”активної оцінки. Крім того, у цьому невеликому тексті вражає кількість тематично зумовленої термінології і термінологічних словосполучень, зокрема політичних, що теж є важливою рисою офіційно-ділового стилю(товариство „Просвіта”, рада товариства, Державна дума, демократичні вимоги поступова інституція). Типовою є логічна послідовність і точність викладу фактів, об”активність оцінок і ускладнений синтаксис тексту, що весь становить одне складне речення.

Саме тому українська літературна мова Іпол.ХХст. мала вже вироблену суспільно-політичну термінологію й адміністративно-управлінську лексику, з допомогою яких можна було передати характер суспільно-політичних рухів. Усталилися політичні терміни: вільність, громадянство, держава, державність, добробут, існування, незалежність, права, самостійність, самодіяльність. Не треба думати, що всі вони-запозичення з російської мови. Найчастіше це калькм із європейськи- німец, франц, англіськ, латинськ, росіськ. Мов. Або новотвори таких громадських діячів: Донців(українізація), Грушевський(перебудова), Огієнко,Франко, Драгоманів, М.Павлик, Коцюбинський, Єфремов.Cамійленко, Куліш та ін. Розвинулася термінологія, пов”язана із управлінням, адміністративно-територіальним поділом, функціонуванням державних установ: виборче право, доходи, законодавство, земельна справа, лад, повіт, потреби самоохорони, судівництво, скарб, спілка, устрі, громадяни, громадське життя, держава, законопроект, людність, панованє, самопорядкуваннє. Маже повністю усталилася лексика, стосовна ділової етики: відносини, згода-незгода, честь, шаноба, вимоги, доручення, обставини, просьба, співробітництво, щирість.

Доречі, часто автори подавали до слів пояснення у дужках: Економічний(хазяйський),толеранція(терпимість),унітарна(одностайна). Через те, що українські науковці, публіцисти і політики поч..ХХст. пройшли вишкіл у Львові, то в їхній мові, а відтак і в ділових документах було чимало -таки слів західноукраїнського походження. Незважаючи на величезну роботу в плані вироблення української адміністративно-ділової та суспільно-політичної термінології у мові публіцистики І чверті ХХст. все ще багато росіянізмів. Чомусь повільно приживалося слово уряд - переважає правительство. Порівнямо ще область, стаття, рукопись,величество, власть, за границю, по наслідству, наслідник, іконний, потомство, обладатель, за підписю, підчеркуватиме, совітують, сотрудництво сторона, неостаточний, слідуючий, сторонники, получили, сповнити. Це все термінологічні реалії документів поч..ХХст. Втім спостерігаємо у цей період відштовхнутися від таких неприродних позичень і кальок та спроби дібрати синоніми, а тому з”являється вибір: безпринципність, аморальність, легкодушність, розхристаність: нарушили договір, трактат, умову; громадянство-горожанст; мета-ціль; лад-устрій; воля-свобода.

У 1920р. землі України було розірвано - Наддніпрянщина стала УРСР у складі Російської імперії. Галичина і Волинь опинилися під Польщею, Буковина- під Румунією. З цього часу з кожним роком ставала убогішою і занебанішою мова діловодства і наукової література, так само як і соціально-політична лексика, яка орієнтувалася примусово(1989р- постанова пленуму ЦККПРС про єдину офіційну загальнодержавну російську мову в СССР) на російську мову, що збіднювало українську літературну мову і надавало їй рис вторинності і провінційності.

2. УКРАЇНСЬКА СИСТЕМА ЗВЕРТАНЬ ДО СВІТСЬКИХ ТА ДУХОВНИХ

ОСІБ У СУЧАСНИХ документах і ЛИСТАХ.

Для європейської культурно- історичної єдності, куди входила і входить Україна, характерна така шкала тональностей спілкування:

• висока (урочиста) тональність вживана у сфері суто формальних суспільних структур (дипломатія, урочистості, зібрання);

• нейтральна тональність уживана у сфері офіціних установ;

• нейтрально-повсякденна або звичайна тональність побутує у громадському житті;

• фамільярна – у родині, у дружньому товаристві;

• вульгарна тональність у соціально неконтрольованих ситуаціях [9].

Передовсім звернімо увагу на церковну ієрархію та загальні принципи титулування.

Церковна ієрархія

Біле духовенство	Чорне духовенство
1. Диякон
Диякон Протодиякон (старший диякон в соборі)	Ієродиякон Архідиякон (старший диякон в монастирі)
2. Священик
Ієрей, або священик, або пресвітер Протоієрей (старший священик)	Ієромонах Ігумен Архімандрит
3. Єпископ (архієрей)
	Єпископ Архієпископ Митрополит Патріарх

Отже, перший ступінь священства – це дияконство, другий ступінь – ієрейство, а третій ступінь священства – єпископство – у єпископи посвячують лише тих, хто монашествує. Посвяту здійснює собор єпископів.

Згідно з цією ієрархєю, зведена таблиця титулування українських православних сановників виглядає так:

Диякони Ієреї	Диякон Священик	Отче! Отче! Благословенний Отче! Ваше Благословенство! Ваше Благословенство Благословенний Отче!
Протоієрей	Отче! Благословенний Отче! Ваше Благословенство! Високоблагословенний Отче! Ваше Високоблагословенство! Ваше Високоблагословенство Високоблагословенний Отче!
Ієрей-чернець	Преподобний Отче! Ваша Преподобносте! Ваша Преподобносте Преподобний Отче!
Архімандрит	Владико! Високопреподобний Владико! Ваша Високопреподобносте! Ваша Високопреподобносте Високопреподобний Владико!
Архієрей	Єпископ	Владико! Преосвященний Владико! Ваше Преосвященство! Ваше Преосвященство Преосвященний Владико!
Архієпископ	Владико! Високопреосвященний Владико! Ваше Високопреосвященство! Ваше Високопреосвященство Високопреосвященний Владико!
Митрополит	Владико! Блаженний Владико! Ваше Блаженство! Ваше Блаженство Блаженний Владико!
Патріарх	Владико! Святійший Владико! Ваша Святосте! Ваша Святосте Святійший Владико!
Вселенський Патріарх	Владико! Всесвятійший Владико! Ваша Всесвятосте! Ваша Всесвятосте Всесвятійший Владико!

ЛІТЕРАТУРА З ІСТОРІЇ

УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

ВЕРЕЩАГИН Е.М. Терминотворчество Кирилла и Мефодия // Вопросы языкознания. - 1988.- № 2.-С.91-100.

Очеркъ литературной истории малорусского нарьчия въ ХУІІ вькь.. Съ приложеніемъ

словаря книжной малорусской рьчь по рукописи ХУІІ века.- Кіевъ, 1889.-265с.

Карпенко Ю.О. Походження назви УКРАЇНА - загальної і власної // Ономастика та етимологія. Збірник наукових праць на честь

65-річчя І.М.Желєзняк.-К., 1997.-С.81-89.

Львов А. С. Лексика „Повести временных лет”. - М., „Наука”, 1975.-

366с.

Півторак Г.І. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов //

Міфи і правда про трьох братів слов”янських зі „спільної колиски”.- К., „Академія”. -2001.- 152С.

Сосюр Ф. Курс загальної лінгвістики: Пер. З франц. -К., Основи, 1998.-324С.

Українська мова. Енциклопедія // Редкол. Русанівський В.М., Тараненко О,О. Та ін. -К., Українська енциклопедія., 2000.

ПАМ”ЯТКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Актова книга Житомирського громадського уряду 1611 року // Підгот. До вид.: Матвієнко А.М., Мойсеєнко В.М. -Житомир, 2002.- 390с.

Актова книга житомирського міського уряду к. ХУІст. (1582- 1588рр.) /Підг. До вид. М.К.Бойчук.-К., Наукова думка, 1965.- 190с.

Архів коша Нової Запорізької Січі: Корпус документів.- К.,1998-2000.-Т.1,2.

Актове книги Полтавского городового уряду ХУІІ века //Редакція и примечанія В.Л.Модзалевського. - Чернигов, 1912-1914. Вип..1-3.

Архивъ югозападнай Россіи, издаваемый временною комиссиею для разбора древнихъ актовъ, высочайше учреждённою при Кіевскомъ Военномъ,Подольскомъ и Волынскомъ генералъ-губернаторе.- К., 1859-1914.- Т.1-12.

Акты, относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи, собранные и изданные Археографическою комиссіею.- Спб., В типографи П.А.Кулиша, 1861.- Т.1-8.

Волинські грамоти ХУІ ст.. /Упор. В.Б.Задорожний, А.М.Матвієнко.-к., Накова думка, 1995.-245с.

Документи Богдана Хмельницького /Упорядник І.Крип”Якович, І.Бутич.-К.,1961.-740с.

Ділова мова Волині і Наддніпрянщини ХУІІст.//Підг. До вид. В.В.Німчука та ін. -К., 1981.- 416с.

Ділова і народнорозмовна мова ХУІІІст.(Матеріли сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України)/Підгот. До друку В.А.Передрієнко..-К.,Наук. думка, 1976.- 415с.

Євсевієві Євангеліє 1283 року. Наукове видання. Пам”ятки української мови ХІІІст. Серія канонічної літератури./ Відп. Ред.В.В.Німчук..- К.,КСУ,2001.-320с.

Летопись событій въ Югозападной Россыи въ ХУІІ-мъ веке. Составилъ Самоилъ Величко, бывшій канцеляристъ канцелярии Войска запарожскаго. 1720. Издано Временною комиссіею для разбора древних актов.

Книга Київського пыдкоморського суду//Выдпов. Ред. В.В.Нымчук.-К.,Наукова думка, 1991.-344с.

Книга Лечебная от многих лекаств// Лікарські і господарські порадники ХУІІІст./Підгот. До вид. В.А.Передрієнко.К., Наукова думка,1984.-127с..

Лохвицька ратушна книга другої Пол. ХУІІст./Підг до друку О.М.Маштабей та інші.-К.,1986.-218с.

Літопис Самовидця /Підгот. До вид. Я.І.Дзира. -К.,Наук. думка.,1971.-208с.

Бевзо О.А. Львівський літопис і Острозький літописець.-К.:Наук. думка,1971.-199с.

Пам”ятки братських шкіл на Україні(кінець ХУІ - поч..ХУІІІст.).Тексти і дослідження.-К., Наук.думка.,1988.-568с.

Пересопницьке Євангеліє 1556-1561. Дослідження. Транслітерований текст. Словопокажчик.Видання підготувала І.П.Чепіга за участю Л.Гнатенко.0-К., 2001.-700с.

Приватні листи ХУІІІст./Підг. До видання В.А.Передрієнко.-К.,Наукова думка.-1987.-174с.

Першодрукар Іван Федоров та його послідовники на Україні в ХУІ-Іпол.ХУІІст.). Збірник документів. Упорядник Я.Ісаєвич та ін. -К. Наук. думка.1975.-344с.

Реєстр війська запорозького 1649 року./Підг. До друку В.О.Тодічук та інші.- К., Наук.думка.-1995.-592с.

Франко І. Апокрифи і легенди з українських рукописів.-Т.1-4.-Львів,1896-1906.

Українська поезія ХУІІІст. - К,:Наук.думка, 1992.

Дата добавления: 2014-01-20