Пізнавальна діяльність

Слідчий (суддя) здійснює насамперед пізнавальну діяльність. У процесі такої діяльності вирішуються розумові завдання, що сприяють одержанню інформації про злочин. Пізнавальна діяльність слідчого має такі особливості:

1) ретроспективний характер діяльності (здійснюється після вчинення злочинної події);

2) пізнання провадиться у формі доказування (за допомогою кримінально-процесуальних засобів);

3) така діяльність здійснюється спеціальними суб’єктами (дізнавач, слідчий, прокурор, суддя);

4) пізнання здійснюється з метою одержання інформації, що має значення для встановлення істини у справі;

5) засоби здійснення діяльності визначено у кримінально- процесуальному законі.

Об’єктом пізнання є злочин, передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. У перебігу пізнавальної діяльності встановлюються факт наявності або відсутності злочину (правопорушення), винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи. Пізнання спрямоване на встановлення об’єктивної істини, у процесі якого здійснюються збирання, дослідження, оцінка та використання доказів.

Пізнавальна діяльність відбувається в процесі взаємодії між такими особами і об’єктами:

1) слідчим (суддею) і особою, яка вчинила злочинне діяння (чи іншою особою);

2) слідчим (суддею) і речами (носіями матеріальних відображень про злочин та його учасників).

Отже, можна виділити два види взаємодії:

1) безпосередню взаємодію, в результаті якої здійснюється вплив на особу, яка вчинила злочин, або інших осіб (свідків, потерпілих та ін.);

2) опосередковану взаємодію, при якій слідчий (суддя) через матеріальні об’єкти одержує інформацію про дії, вчинені злочинцем.

Злочин для слідчого, прокурора, судді є завжди подією минулого (пізнання звернене до минулого). Ці особи не можуть безпосередньо сприймати процес вчинення конкретного злочину, який необхідно досліджувати, встановити його ознаки. Тут знаряддям пізнання є мислення. У психології мислення визначається як процес пізнавальної діяльності людини, що характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності. Таке мислення здійснюється за загальними закономірностями незалежно від предметної сфери і виду діяльності. Предмет пізнання впливає на особливості виконання діяльності слідчим (суддею). У процесі пізнання використовуються такі види розумових операцій: аналіз і синтез, порівняння, абстрагування та конкретизація. Важливе значення в розумовій діяльності слідчого (судді) мають умовиводи: дедуктивні та індуктивні, умовиводи за аналогією.

Є різні розумові завдання, які вирішує слідчий. Вони можуть бути згруповані у такий спосіб:

1) найбільш прості завдання, що вирішуються шляхом одержання додаткової інформації (дефіцит інформації усувається за допомогою її добирання; засоби, способи і джерела одержання інформації відомі);

2) завдання, що вирішуються за допомогою відновлення перебігу події (використовуються методи ретросказання, створення моделей);

3) завдання, що вирішуються за допомогою рефлексії (імітації мислення учасника взаємодії, контрагента, супротивника);

4) завдання, що вирішуються за допомогою подолання психологічних «бар’єрів» (усунення смислових, інтелектуальних, емоційних перешкод);

5) завдання, що вирішуються шляхом вичленовування підзавдань (завдання з планування та організації розслідування).

2. Конструктивна діяльність. Конструктивна діяльність полягає в уявному представленні її пере­бігу і результатів. Своє реальне втілення конструктивна діяльність; одержує у плануванні, результати якого відображаються в планах розслідування у кримінальній справі, планах проведення слідчих дій. Йдеться про втілення розумової діяльності у певних конструкціях, відповідно до яких здійснюватиметься слідча діяльність. Слід зазначити, що такі конструкції не є жорсткими, вони ситуаційно зумовлені у процесі виконання діяльності можуть змінюватися, до них можут вноситися певні корективи.

У конструктивній діяльності слідчого розрізняють прогнозування* планування, прийняття рішень, які розглядають як певні етапи.

Прогнозування — це розроблення прогнозу, дослідження перспе; тив якого-небудь явища або дій, що проводяться. Якщо йдеться пр події, які мають відбутися, то вживають термін «передбачення» У широкому значенні теорію і практику прогнозування іменуют прогностикою. Діяльність з прогнозування передбачає: уявленн мети прогностичної діяльності; наявність достатньої інформації да формування прогнозів; використання відповідних методів прогнозу вання.

Специфіка прогностичної діяльності слідчого полягає в тому, що І більшості випадків у процесі розслідування злочинів (особливо на Початковому етапі) спостерігається дефіцит інформації. Тому прогнос­тична діяльність передбачає формулювання припущень (криміналі­стичних версій), використання типових моделей розвитку подій.

Наступним етапом конструктивної діяльності є планування. Прогностична діяльність реалізується в плануванні — розробленні оптимальних шляхів і способів її здійснення. Вона відображається в різного роду планах (усних чи письмових, розгорнутих чи скорочених, схематичних та ін.).

Завершальним етапом конструктивної діяльності є прийняття рішень (тактичних або процесуальних). Прийняття рішень у психологічній літературі визначається як вольовий акт, що передбачає зіставлення альтернатив і вироблення відповідної програми дій. У психології розробляються спеціальні методи прийняття рішень: метод проб і помилок (спосіб вироблення нових форм поведінки в проблемних ситуаціях); метод зіставлення і перебору альтернатив; метод брейн - штормінгу (мозкової атаки) та ін. У слідчій діяльності важливе значення має прийняття тактичних рішень як обрання впливу на слідчу ситуацію, процес розслідування чи його окремі компоненти. Прийняття тактичних рішень у більшості випадків відбувається у ситуації ризику. Терміну «ризик» у психології відповідають три основні значення:

1) ризик як міра очікуваного неблагополуччя в діяльності, зумовлена сполученням імовірності неуспіху і ступеня несприятливих наслідків у цьому випадку;

2) ризик як дія, що з того чи іншого погляду загрожує суб’єкту ітратою (програшем, травмою, збитком);

3) ризик як ситуація обрання між двома можливими варіантами дії: менш привабливим, однак більш надійним, і більш привабливим, але менш надійним (результат якого проблематичний і пов’язаний з можливими несприятливими наслідками).

Дата добавления: 2014-01-20