Психологія обвинувачення. Поняття захисної домінанти

Обвинувачений — це особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого. Обвинувачений є особою, якій ставиться у вину вчинення злочину. Таке процесуальне становище визначає деякі психологічні особливості обвинуваченого.

Існують такі типові форми поведінки (позиції) обвинуваченого:

1) каяття у вчиненні злочину (явка з повинною, дії щодо відшкодування збитків та ін.);

2) протидія розслідуванню (приховування слідів злочину, схиляння тих чи інших осіб до давання неправдивих показань, одержання інформації про перебіг розслідування, повідомлення неправдивої інформації тощо);

3) продовження злочинної діяльності, вчинення нових злочинів.

У ході вчинення злочину потреби людини задовольняються протиправним шляхом, тому особі, яка вчинила злочин, відомо, що її дії порушують соціальні норми. У цьому випадку виникає конфлікт між нею і суспільством. Така особа фактично перебуває в ролі переслідуваного, якого супроводжують певні емоційні стани (страх і боязнь викриття та застосування заходів кримінального покарання, фрустрація, безвихідність).

Психологія обвинуваченого (особи, яка вчинила злочин) характеризується пануванням захисної (оборонної) домінанти. Домінанта (від лат. (dominans — панівний) у психології визначена як тимчасово панівна рефлекторна система, що зумовлює роботу нервових центрів у даний момент і надає поведінці певної спрямованості. Розроблення вчення про домінанту належить О. О. Ухтомському. Як панівний центр збудження домінанта підсумовує і нагромаджує імпульси, що надходять до центральної нервової системи, одночасно стримуючи активність інших центрів.

Оборонна (захисна) домінанта, характерна для осіб, які вчинили злочин, викликає неупорядковану активність, «штовхає» винного на вчинення дій, що за розрахунками злочинця мають захистити його від викриття. З цією метою злочинець створює інсценування, фабрикує докази своєї невинуватості, робить неправдиві заяви, поширює чутки.

У поведінці особи, яка вчинила злочин, виявляються певні законо­мірності. Зокрема, злочинець прагне потрапити на місце вчинення злочину (цим пояснюються випадки, коли злочинці ставали понятими, а потім їхнє процесуальне становище «трансформувалося» на обвинувачених). Злочинець будь-якими засобами намагається одержат інформацію про перебіг розслідування, іноді пропонує слідчому сво допомогу.

Особа, яка вчинила злочин, відчуває потребу в спілкуванні, їй важко приховувати обставини злочину, є потреба повідомити кому-небудь приховувані обставини, поділитися своїми переживаннями. У злочинця виникає бажання розповісти кому-небудь правду. Цю закономірність необхідно враховувати в оперативно-розшуковій і слідчій діяльності.;

В обвинуваченого можуть виявлятися так звані докази поведінки дані про факти, що негативно характеризують поведінку обвинувачі ного у зв’язку із вчиненим злочином. Докази поведінки свідчать пр усвідомлення вини і можуть виявитися у поінформованості щодо такі обставин, які могли бути відомі лише особі, яка вчинила злочин: обмовці, винній поінформованості, підвищеному інтересі до розсліду, вання конкретного злочину, мимовільній реакції на подразник тощо Докази поведінки мають орієнтовне значення і використовуютьс в тактичних цілях.

Вивчення психологічних особливостей обвинуваченого слідчим (судом) дає змогу вирішувати такі завдання:

1) обрати необхідні засоби психологічного впливу і визначити оптимальну тактику проведення слідчих (судових) дій;

2) справити виховний вплив на особу обвинуваченого з урахуванням його індивідуально-психологічних особливостей;

3) визначити обставини, що пом’якшують і обтяжують вчиненн, злочину (перебування особи в стані фізіологічного афекту тощо), роль у злочинному угрупованні, мотив учинення злочинного діяння;

4) встановити причини злочину (профілактична діяльність слідчого).

Дата добавления: 2014-01-20