Психоаналітичний підхід до вивчення культур

Деякі теоретичні положення й структура культури

Коротко опишемо теоретичну концепцію культури, що існує в психологічній антропології. Звернемося до творчості Дж. Хонігмана, зокрема до його книги "Культура й особистість" (1954). Учений виділяв два типи явищ, пов'язаних з культурою: "соціально стандартизована поведінка - дії, мислення, почуття.. деякої групи" і "матеріальні продукти поведінки.. цієї групи". Термін "модель" (зразок) (ключовий для психологічної антропології) визначається Хонігманом як "відносно закріплений спосіб активності, мислення або відчування (сприйняття)". Моделі культури можуть бути ідеальними й реальними. Ідеальні зразки культури - бажані стереотипи поведінки, але не завжди реалізовані в повсякденному житті. Модель може бути універсальною або особливою, спеціальною для класу, категорії людей, наприклад для чоловіків або для жінок. Особистість для Дж. Хонігмана "означає культуру, відбиту в індивідуальній поведінці".

Найважливішим для психологічної антропології є питання про те, як індивід засвоює культурні зразки поведінки. По Дж. Хонігману, це відбувається в процесі моделювання, формування стереотипів поведінки в ході енкультурації відповідно до деякого типу ідеальної особистості, що містить ціннісні орієнтації, властиві кожній культурі.

Енкультурація обумовлена низкою факторів. Зміст цього поняття й структуру культури розкривають у своїх наукових працях Дж. і Б. Уайтінги, у першу чергу в книзі "Діти шести культур" (1975).

Термін "проективні системи" увів А. Кардінер. Він підрозділив культуру на первинні й вторинні інститути. Первинні інститути (тип економіки, особливості ведення домашнього господарства), на його думку, є результат історичного пристосування спільності до навколишнього природного середовища, вторинні ж (релігія, міфологія..) - результат впливу первинних на особистість, її проекція. Ці системи називаються проективними.
Характеризуючи дану схему енкультурації, необхідно відзначити, що вона, по суті, є структурою культури й моделлю для досліджень всіляких типів суспільств. Досить показово, що в ній рівноправні різні елементи культури як матеріальної, так і духовної, і їхньою з’єднувальною ланкою є людина.

На початку ХХ ст. у вивченні культур виникло нове явище - психоаналітична концепція культури. У певному значенні воно стало продовженням психологічного вивчення культури. Цей підхід до дослідження й теорії культури існуює і розвиваються й зараз. За свою вже столітню історію психоаналітична концепція зазнала й розквіт, і відносний занепад, але дотепер досить поширена й уживана для інтерпретації самого широкого спектра явищ культури. Незважаючи на те що із самого свого виникнення психоаналіз як теорія культури був оголошений теорією-міфом і вульгарно біологізаторською концепцією, багато які його положення (хоча й у зміненій формі) застосовувалися й застосовуються дотепер у конкретних дослідженнях культур. Більш того, психоаналітичні сюжети потрапили в художню літературу й в 80-90-х роках XX ст. широко використовувалися в кінематографі. Звичайно при розгляді теми "Психоаналіз у вивченні культур" на перший план висувається (і запам'ятовується) фундаментальне значення психосексуального потягу як визначального мотиву історії й Едипів комплекс як пояснювальна концепція міжособистісної взаємодії. Не заперечуючи значення зазначених аспектів, хотілося б підкреслити, що внесок З. Фрейда і його послідовників у вивчення культур більш багатогранний і різноманітний, ніж просте відстоювання панування сексуальних стимулів у культурі.

Дата добавления: 2014-01-11