Становлення принципів психоаналізу і їхнє значення для дослідження культур

З. фрейд (1856-1939) народився в Чехії, з 1876 по 1882 р. працював у лабораторії фізіології тварин в Е. Брюкке, послідовника Гельмгольца. Енергетичні побудови Гельмгольца переносив на область психології. Стимулом до розробки особливої психологічної концепції Фрейда послужили досліди Шарко й Берхейма по гіпнотичному лікуванню неврозів і спостереження віденського лікаря І. Брейнера. З 1902 р. - професор Віденського університету.

Спираючись на попередні досліди, З. Фрейд розробив "катартичний" метод лікування неврозів, що дозволив установити феномен психічного опору пацієнтом розкриттю витиснутих спогадів і існуванню внутріпсихічного фактора цензури. Це послужило для Фрейда поштовхом у створенні динамічної концепції особистості в єдності свідомого й несвідомого факторів.

В 1894 р. вийшла у друк стаття З. Фрейда "Захисні невропсихози", а в наступному, 1895 р., спільна з І. Брейнером робота про механізми істерії. Значення цих праць далеко виходило за рамки психотерапії. Була показана можливість впливу психічних, емоційних станів на глибинні, біологічні. Неврози витлумачувалися не як звичайні захворювання, що мають основу в ураженні локального органу, а породження загальнолюдських конфліктів, порушень можливості самовираження особистості. Таким чином, була висунута гіпотеза про поведінкову причину неврозу. Це означало, що його джерела можуть лежати в сфері міжособистісної взаємодії людей, у відносинах особистості (Я) з навколишнім світом, втрати людиною сенсу існування й т.д. Тим самим був показаний зв'язок внутрішніх станів особистості із зовнішнім соціокультурним світом, а психологія з науки про внутрішній світ людини з єдиним методом самоспостереження (інтроспекція) ставала дисципліною, що вивчає зовнішні культурні явища, особливості реальної взаємодії людей. Саме цей аспект психоаналізу дозволив зробити предметом вивчення різноманітні аспекти етнокультурних стереотипів у поведінці людей. Поведінкова теорія, що пояснює появу й функціонування різних видів психічних дисфункцій у різних культурах, використовується в антропології й у цей час.

Неврози - особливий тип захворювань, у чистому виді не мають у своїй основі органічної патології. До них відносяться різні види істерій, фобій (острах чого-небудь). Класичний варіант - невроз нав'язливих станів.

Ще одним важливим аспектом психоаналізу для аналізу культур стало положення З. Фрейда про те, що енергія потягів (за формою - в основному сексуального характеру), не знаходячи прямого виходу (блокована культурою, її нормами), знаходить обхідні вираження в патологіях або несвідомих формах. Наприклад, З. Фрейд думав, що сновидіння - "ворота в несвідоме", що "неврози нормальної людини" виконують захисні функції, тому що в них витиснуті антисоціальні бажання дістають символічне задоволення. Таким чином, у кожному з нас іде боротьба між "принципом задоволення", тобто прагненням задовольнити свої бажання (часто приховані), і "принципом реальності" тієї або іншої культури, тобто неможливістю задовольнити деякі бажання. Витиснуті в область несвідомого, імпульси шукають собі манівці виходу, звідси неврози, істерія, невмотивована жорстокість, схильність до насильства й інші відхилення в поведінці людини.

Положення про динамічне співвідношення несвідомого (Воно) і свідомого (Я) З.Фрейд доповнив розробкою стадій психосексуального розвитку в праці "Три статті про теорії статевого потяга" (1905). Відповідно до його теорії, еротичні бажання (лібідо) закладені в людині з дитинства, практично з народження. Сексуальність проходить у дитини ряд стадій. Перша - аутоеротизм, нарциссизм. У ній еротичні спонукання людини спрямовані на її власне тіло. Згодом Фрейд розділив цей період ще на ряд етапів (оральний, анальний, генітальний). У більш пізній період розвитку еротичні потяги у зв'язку з статтю роздвоюються, приймають специфічні форми вираження. У хлопчиків еротичний імпульс спрямований на матір (при цьому батько сприймається як небажаний суперник, до нього з'являється несвідоме вороже почуття), у дівчаток - на батька (ворожість вона випробовує до матері).

Подібну особливість взаємин людей З. Фрейд назвав комплексом Едіпа (для дівчаток - комплекс Електри). Цар Едіп - герой однойменної трагедії Софокла, що вбиває батька й жениться на своїй матері. Едіпів комплекс, на думку антропологів-психоаналітиків, - явище універсальне для всіх культур, воно складає основу для психоаналітичної концепції індивідуального розвитку людини (онтогенезу) від дитинства до дорослого стану. Інакше кажучи, це специфічне пояснення процесу входження в культуру. Одночасно з аналізом стадій психосексуального розвитку З. Фрейд тут же розробив положення про заміщення, трансформацію сексуального потяга в інші форми, що получили назву "сублімація" (витиснення). Трохи пізніше він використав це поняття для аналізу художньої творчості й пояснення ряду культурних феноменів.

Розроблена Фрейдом система загальпсихологічних принципів (співвідношення свідомого і несвідомого, пріоритет сексуального потяга, Едіпів комплекс як теорія становлення особистості в культурі, культурні явища як сублімація лібідо) дозволяла по-новому підійти до міжкультурного вивчення особливостей людини. Навіть у тому вигляді, як вона була розроблена на перших етапах його творчості, ця система давала можливість виділити нові аспекти в дослідженні культур. Психоаналіз націлював на дослідження спостережуваних, фіксованих, що повторюються від культури до культури явищ, таких, як стереотипи сексуальної поведінки, період раннього дитинства, сни, пізніше емоційна сфера особистості в умовах різних культур. Незважаючи на те що психоаналітичну теорію культури називають міфом-теорією, саме вона підготувала численні міжкультурні дослідження особливостей взаємодії особистості й культури, що почалися наприкінці 20 - початку 30-х років XX в.

Сам З. Фрейд спочатку використав свій підхід для аналізу окремих елементів культури: міфів, класичних творів мистецтва, а також таких специфічних предметів дослідження, якимись були застереження, усякого роду забування, дотепність. Цим питанням були присвячені його роботи "Психопатологія повсякденного життя" (1904), "Дотепність і його відношення до несвідомого" (1905) і "Леонардо да Вінчі, етюд по теорії психосексуальності" (1910). Найбільшу популярність отримали нові трактування творів мистецтва й літератури, серед яких, наприклад, було нове тлумачення трагедії Шекспіра "Гамлет". Нерішучість Гамлета в помсті за батька З. Фрейд пояснював тим, що вбивця лише виконав таємне, несвідоме бажання Гамлета - бажання смерті батька.

Дата добавления: 2014-01-11