Структура естетичного знання

Сучасна наука про предмет естетики;

Мистецтво,

Естетичний смак,

Прекрасне,

Естетичне,

О.Баумгартен,

Естетика,

1.3. імпліцитна естетика,

1.6. естетичне відношення,

1.8.естетичний досвід,

1.10. естетичні категорії.

1. Вхідна інформація

Вивчення теми «Естетика в системі філософських наук» має на меті знайомство з естетикою як філософською наукою і є ключовим для розуміння специфіки естетики як особливої галузі гуманітарних наук. Вивчення цієї теми необхідне для формування системи знань з історії та сучасних концепцій предмету естетики, а також, оволодіння та засвоєння головних понять та категорій естетики.

Починаючи знайомство з даним розділом курсу філософії, важливо згадати все те, що відомо про історичний шлях світової, європейської та вітчизняної культури і стан розвитку сучасної культури із шкільних курсів історії світової та вітчизняної літератури, світової художньої культури, курсів «Людина та суспільство», етики, естетики, а також циклу гуманітарних дисциплін, що вивчаються на першому та другому курсах Академії. Наприклад, для студентів архітектурного факультету це курс «Історія архітектури», «Культурологія», «Філософія(основний курс)»; для студентів економічних спеціальностей – «Філософія(основний курс)», «Політологія», «Соціологія», «Історія економічних вчень».

2. Зміст теми:

2.1. Термін «естетика», його походження та основні значення;

2.2. Два способи буття естетики в історії;

2.3. Проблема визначення сутності естетики;

2.5. Естетика у системі гуманітарних наук;

2.1. Термін «естетика», його походження та основні значення.

Слово естетика (1.1) — грецького походження, у перекладі означає — той, що має відношення до чуттєвого сприйняття.

1.1. Естетика (від грецьк. – aistheticos – чуттєвий, той, що сприймається за допомогою почуттів) – наука про естетичну складову культури людства та її естетичні компоненти.

Як термін поняття «естетика» з’явилось у філософських науках лише в середині XVIII ст. Його започаткував німецький філософ та мистецтвознавець Олександр Баумгартен (1.2.) для позначення нового розділу в філософії і тому саме він визнається науковцями «батьком» естетики як науки. У 1750 році виходить із друку його труд під назвою «Естетика», в якому він дає обґрунтування естетики як самостійної науки, що має свій особливий предмет.

1.2. Олександр Баумгартен (1714 – 1762) – німецький філософ, автор першого труда під назвою «Естетика», започаткувавший термін «естетика». Запропонував розуміти під естетикою науку, предметом якої є чуттєве (емоційного) сприйняття і філософія мистецтва.

По перше, естетику він тлумачив, як «науку про чуттєве знання», нищу теорію пізнання, що доповнює логіку як вищу (раціональну) теорію пізнання. Пізніше це значення естетики було обґрунтовано класиком німецької філософії І.Кантом. І.Кант визначив «естетику» як науку «про правила чуттєвості взагалі», «теорію чуттєвого сприйняття» і присвятив цієї сфері філософського знання третю книгу із своїх знаменитих Критик: «Критику здібності судження».

По друге, А. Баумгартен розглядав «естетику» як філософію художньої творчості. Це значення закріплюється за естетикою і широко розповсюджується після трудів Г.В.Ф.Гегеля, його «Лекцій з естетики», що були присвячені саме філософії мистецтва.

Таким чином, можна констатувати, що естетика як самостійна наука відокремлюється від філософії значно пізніше ніж, наприклад, етика, але це не означає, що ми не зустрічаємося з естетичною проблематикою раніше.

2.2. Два способи буття естетики в історії.

Сучасні вчені, зокрема В.В.Бичков, пропонують розрізняти два способи буття естетики в історії. Один із них – це науковий етап історичного буття естетики, що і починається з трудів А. Баумгартена. В.В.Бичков запропонував називати його експліцитним. Це – етап побутування естетики як філософської дисципліни, що є відносно самостійною частиною філософського знання.

Але цьому науковому етапу буття естетики передує дуже довга історія існування естетичного досвіду, що своїми коренями походить із глибокої давнини. В.В.Бичков назвав це імпліцитною естетикою (1.3.), що існувала і існує на протязі усього історичного буття людини, так як ми можемо його дослідити. Зауважимо із цього приводу, що тим самим стверджується, що ми не можемо сказати, відколи існувала людина і не було естетики, тобто естетичний досвід – це така органічна складова культури людства, без якої ми не можемо уявити існування людини як такої.

1.3. Імпліцитна естетика (від лат. терміна implicite (неявно, у прихованому вигляді) –, естетика, що своїми коренями сягає глибокої давнини, існувала на протязі всієї історії та існує і сьогодні. Вона являє собою вільне осмислення естетичного досвіду всередині інших дисциплін (у філософії, риториці, філології, богослов’ї).

З цієї точки зору, імпліцитна естетика – це, по-перше, вільне вираження естетичних уявлень, що знаходять свою реалізацію у творчості людини, починаючи із архаїчних часів існування людства і появи тих феноменів, що тепер ми називаємо «первісним мистецтвом». Подальше естетична свідомість знайшла своє втілення у релігійної практиці, мистецтві, побуті людини Давнього світу, Середніх віків, Нового та Новітнього часу.

По-друге, це осмислення естетичного досвіду у рамках інших сфер вираження духовних пошуків і людської діяльності, таких як міф, філософія, філологія, риторика, богослов’я та інших. Так, вже в Давньої Індії, Китаї, Греції у міфах та епосі, у священних текстах ми зустрічаємо дуже багато прикладів опису прекрасного і потворного, високого і трагічного, героїчного і комічного, що визивають не аби який чуттєвий відгук і у сучасного читача. Більш того, до нас дійшли філософські тексти, спеціальні трактати, присвячені мистецтву, у яких давні мислителі підіймаються до глибокого рівня теоретичного осмислення естетичних проблем. Зокрема, можна згадати діалог Платона «Гіппій більшій», що присвячується пошуку визначення поняття «прекрасне» або «Поетику» і «Риторику» Аристотеля як одні із перших в історії європейської думки трактатів по теорії мистецтва, що розглядаються науковцями як класичні роботи по естетиці.

Крім цього, у ті стародавні часи саме у філософії Давньої Греції з’являються ті поняття, що згодом набувають у європейської культурі статусу головних термінів естетики. До них ми можемо віднести такі поняття, як краса, прекрасне, піднесене, потворне, трагічне і комічне, катарсис, мімесис, калокагатія, гармонія, міра, ритм, канон, образ, знак, символ і деякі інші.

Існування імпліцитної естетики можна підрозділити на три основні періоди: протонауковий (із давніх часів до середини ХVІІІ ст.), класичний, що співпадає із розвитком класичної філософської естетики (середина ХVІІІ – ХІХ ст.), пост класичний (з кінця ХІХ ст. і до сучасності). У європейської традиції імпліцитна естетика знайшла своє найбільш яскраве втілення у класичній Греко-Римської культурі, у християнському мистецтві Середніх віків, в епоху Відродження, у Новий час в таких художньо-естетичних напрямках як класицизм і бароко.

В класичний період імпліцитна естетика представлена такими напрямками як романтизм, реалізм, символізм. Пост класичний період, почався із кінця ХІХ ст., а точніше, як вважають сучасні вчені, із філософських декларацій Ф.Ніцше про необхідність «переоцінки всіх цінностей» європейської культури. Естетична свідомість у ХХ ст. найбільш активно набула розвитку в рамках інших наук (філософії, філології, лінгвістики, психології, мистецтвознавства і т.д.) і нібито змістила теоретичну (експліцитну) естетику на «другий план».

Дата добавления: 2014-01-20