Травлення

Типи травлення

Функції системи травлення

Основні:

1. Моторна. Ця функція здійснюється м’язовими волокнами травного тракту забезпечує 1) жування, 2) ковтання, 3) перемішування їжі з травними соками, 4) пересування їжі вздовж шлунково-кишкового тракту, 5) виведення назовні неперетравлених залишків їжі, 6) надходження секретів – травних залоз в просвіт ШКТ, 7) скорочення ворсинок кишковика;

2. Секреторна. Ця функція здійснюється травними залозами і забезпечує 1) виділення ферментів, які здійснюють розщеплення поживних речовин, 2) створення оптимального рН для функціонування ферментів;

3. Всмоктування. Це транспорт речовин із травного канлу у внутрішнє середовище організму.

Додаткові:

1. Гомеостатична. ШКТ бере участь у підтримці сталості кількості води, концентрацій іонів, глюкози, амінокислот, жирових кислот та ін.

2. Екскреторна. ШКТ бере участь у виведенні у складі секретів продуктів обміну – сечовини, жовчних пігментів, лікарських речовин;

3. Гемодинамічна. Венозні сплетення черевної порожнини відіграють роль депо крові;

4. Регуляторна. ШКТ секретується ціла низка гастроінтестінальних гормонів (ГІГ), які беруть участь у здійсненні секреторної, моторної і всмоктувальної функції ШКТ;

5. Захисна. Неспецифічний захист здійснюється за рахунок бактерицидних властивостей слини, шлункового соку, жовчі, бар’єрної і антитоксичної функції печінки, блювоти. Специфічний захист здійснюється імуноглобулінами, що входять до складу травних секретів.

I. Класифікація: в залежності від локалізації:

1. Внутрішньоклітинне. Це тип травлення, при якому гідроліз харчових речовин відбувається в клітині. Характерне для найпростіших організмів. У людини має захисне значення (не травне!) і забезпечується фагоцитозом.

2. Позаклітинне. Це тип травлення, при якому травні ферменти секретуються в позаклітинне середовище, де і реалізують свою дію. Основний тип травлення для людини. Позаклітинне травлення буває:

a) дистантне (порожнине) – травлення. Яке здійснюється ферментами, які секретуються у ротову порожнину, у шлунок, у кишковик;

b) контактне – травлення, яке здійснюється ферментами, фіксованими на клітинній мембрані, на межі внутрішньоклітинного середовища. При цьому типі травлення гідроліз поживних речовин спряжений з процесами всмоктування.

3. Контактне травлення буває:

a) Пристінкове здійснюється на глікокаліксі мікроворсинок;

b) Мембранне здійснюється на мембрані ентероцитів.

Внутрішньоклітинне Позаклітинне

Дистантне Контактне

(порожнине)

Пристінкове Мембранне

II. Класифікація: за місцем утворення ферментів:

1. Аутолітичне – перетравлення їжі за рахунок ферментів, які містяться в самій їжі (наприклад, перетравлення молока у новонароджених частково здійснюється за рахунок ферментів, які в ньому містяться);

2. Симбіотичне – джерелом ферментів є мікроорганізми – симбіонти ШКТ;

3. Власне травлення – джерелом ферментів є сам орагнізм.

Загальна характеристика механізмів

регуляції процесів травлення

Центральні нервові механізми здійснюються за рахунок умовних і безумовних рефлексів.

Умовні рефлекси забезпечують підготовку системи травлення до вживання їжі. Вони виникають на такі подразнення, як запах їжі, вигляд їжі, розмови про їжу. Це регуляція на випередження, оскільки безпосередньо в організм їжа ще не потрапила. Найбільш виражений вплив умовних рефлексві на слиновиділення і функції шлунку.

Безумовні рефлекси забезпечують такі складні рефлекторні акти, як жування, ковтання, блювота, а також регуляцію секреції слини і шлункового соку при безпосередньому надходження їжі в організм.

Простежується закономірність: центральні нервові механізми особливо виражені у верхній частині травного каналу, по мірі віддалення від якої їх роль зменшується (найбільший вплив вони мають на слинні залози, менший – на шлункові, ще менший – на підшлункову залозу).

Центральні гуморальні механізми майже не впливають на секрецію і моторику ШКТ, а мають певний вплив на всмоктування деяких речовин, (кальцію, фосфатів, натрію та ін.).

Місцеві нервові механізми за рахунок метасимпатичної (ентеральної) нервової системи, яка представлена нейронами межм’язового і підшлункового нервових сплетень. На рівні цих сплетень замикаються дуги переферичних рефлексів, які взалежності від ефекторної клітини можуть бути:

a) моторними, якщо ефектором є гладенько-м’язова клітина. І буде змінюватись моторика;

b) секреторними, якщо ефектором є секреторна клітина. І буде змінюватись секреція;

c) ендокринними, якщо ефектором є ендокринна клітина. І буде змінюватись секреція ГІГ.

Завдяки місцевим нервовим механізмам можлива нормальна робота системи травлення при ушкодженні всіх центральних механізмів регуляції, але за умов збереження інтрамуральних нервових сплетень.

Місцеві гуморальні механізми забезпечуються гастроінтестінальними гормонами (ГІГ).

ГІГ – це речовини переважно поліпептидної природи, які утворюються у спеціалізованих клітинах, що дифузно розташовані в слизовій оболонці шлунка, тонкого кишковика, підшлункової залози.

Основні ГІГ:

1. Гастрин. Утворюється G-клітинами слизової шлунка і 12 п. кишки. Посилює шлункову секрецію (головним чином секрецію HCl), посилює моторику шлунка.

2. Секретин. Утворюється S-клітинами 12 п. кишки. Посилює панкреатину секрецію (головним чином секрецію бікарбоната). Посилює секрецю жовчи, пригнічує секрецію HCl.

3. ХЦКПЗ (холецистокінін панкреозимін). Утворюється ССК-клітинами в 12 п. кишці. Посилює панкреатинез секрецію (головним чином секрецію ферментів) стимулює утворення жовчі, моторику жовчного міхура, посилює моторику тонкої кишки, впливає на шлункову секрецію (гальмує секрецію HCl, посилює секрецію).

4. Мотилін. Утворюється М-клітинами 12 п. кишки. Посилює моторику шлунка і тонкої кишки. Посилює секрецію пепсиногенів.

5. ШІП (шлунковий інгібіруючий пептид). Утворюється GIP (гастроінгібіруючі)-клітинами 12 п. кишки. Гальмує секрецію і моторику шлунка. Гальмує утворення гастрину. Посилює вивільнення інсуліну підшлунковою залозою.

6. ВІП (вазоінтестинальний пептид). Утворюється в 12 п. кишці. Посилює кровообіг у ШКТ. Гальмує шлункову секрецію.

7. ПП (панкреатичний поліпептид). Утворюється в 12 п. кишці. Антагоніст ХЧКПЗ.

8. Соматостатин. Утворюється Д-клітинами 12 п. кишки. Гальмує секрецію шлунка і 12 п. кишки, секрецію гастрина і інсуліну.

9. Бомбозин. Утворюється у шлунку і 12 п. кишці. Стимулює секрецію гастрина, ХЦКПЗ, ПП, нейротензина, ентерогастрона.

10. Нейротензин. Гальмує секрецію HCl в шлунку.

11. Енкефалін. Посилює утворення гастрину, гальмує секрецію ферментів підшлункової залози.

12. Вілікінін. Утворюється в тонкому кишковику. Стимулює скорочення ворсинок кишковика, полегшує всмоктування.

Значення ротової порожнини в процеса травлення

1. Механічна обробка їжі. Забезпечується роботою зубощелепного апарату і жувальних м’язів. Під час механічної обробки їжа дрібниться, перемішується зі слиною.

2. Формування харчової грудки.

3. Первинна хімічна обробка їжі. Починається перетравлювання вуглеводів за рахунок альфа-амілази слини.

4. Ковтання.

5. Хімічний аналіз їжі. Забезпечується роботою смакового аналізатору. Під час хімічного аналізу диференцюється істівна і неістівна їжа, оцінюються смакові якості їжі, посилюється апетит і виділення травних соків.

6. Всмоктування речовин. У ротовій порожнині всмоктуються мінеральні солі, вода, вуглеводи, лікарські речовини, алкоголь.

7. Захисна функція. Забезпечується бактерицидногю дією слини.

8. Ротова порожнина є початковою ланкою великої кількості рефлексів, які забезпечують регуляцію роботи ШКТ.

Склад, властивості і значення слини

Слина – секрет слинних залоз.

Слинні залози бувають:

1. Прості трубчасті залози слизової ротової порожнини;

2. Ацинарні великі залози – привушна, підщелепна, під’язична.

За типом секретину залози ділять на:

1. Серозні – в секреті багато води, мало слизу (привушна);

2. Слизові – в секреті багато слизу (прості трубчасті залози);

3. Смішані – підщелепна, під’язична.

Склад слини:

1. Вода - 99%;

2. Сухий залишок – 1%;

a) Неорганічні речовини, Na, K, Ca, Mg, Cl, HCO₃^-, HPO₂^-, Br, I, родаміни;

b) Органічні речовини: фермент альфа-амілаза, муцин (основа слизу), лізоцим (фермент мурамидаза, який розщеплює бактеріальну стінку), тіоціанати, продукти обміну речовин (сечовина, NH₃, креатінін), поживні речовини (амінокислоти), плікопротеїни, імуноглобуліни і речовини, що визначають групу крові.

Властивості крові:

- прозора, в’язка рідина;

- рН = 5,8 – 74, при інтенсивному слиновиділенні більше, ніж 7,4;

- поза вживанням їжі швидкість виділення слини 14 мл/год.., під час вживання їжі – 200 мл/год.;

- при стресі, іспугє кількість слини зменшується. За добу утворюється 0,5 – 1,5 л. слини. Під час сна і наркозу слиновиділення майже повністю припиняється.

Функції слини:

1. Бере участь у формуванні харчової грудки за рахунок води і слизу;

2. Здійснює гідроліз вуглеводів за рахунок ферменту альфа-амілази, гідролізує альфа-1,4 глікозідний зв’язок, яка розщеплює глікоген і крохмаль до декатринів: мальтози, мальтотріози, альфа-амілоза стабільна при рН = 4 – 11, максимально активна при рН = 6,9;

3. Трофічна функція. Слина зволожує слизову оболонку ротової порожнини, забезпечує надходження поживних речовин в епітелій. Зволожуючи ротову порожнину вона полегшує артикуляцію, сприяє смаковим відчуттям;

4. Екскреторна функція. Бере участь у виведенні продуктів обміну, особливо при їх надлишковому утворенні або при порушенні виведення іншими способами;

5. Захисна функція. Бактерицидна дія слини пов’язана з пізоцимом і тіоцианатом. Слина очищує ротову порожнину. Сприяє збереженню зубів (за відсутності слини вони вражаються карієсом і випадають).

Захворювання слиних залоз викликає ксеростомію (сухість у роті). Це викликає карієс, утруднення жування, ковтання, виразку шлунку. Одне з таких захворювань – синдром Шегрена.

Дата добавления: 2014-01-20