Підходи до розв’язання проблеми біологічного і соціального в психології

Основні підходи до проблеми біологічного і соціального в психології.

Хід заняття

ПЛАН

1. Основні підходи до проблеми біологічного і соціального в психології.

2. Психогенетичний підхід і його результати.

3. Вивчення розрізняльних груп.

Традиційно виділяють біологічні і соціальні фактори розвитку людини як виду (антропогенез) і індивіда (онтогенез). Дихання, живлення, розмноження – процеси, що ставлять людину в один ряд з тваринним світом. Мова, промисловість, складні суспільні процеси, абстрактне мислення – вирізняють нас від всіх інших живих істот.

Природно, що науковці здавна замислювалися над питанням про віднесення людини до біологічної чи соціальної істоти. Біолог може сказати, що людина – це лише один з представників приматів. Філософ обуриться і вимагатиме, щоб біолог навчив найрозумнішу з мавп розмовляти. Таким чином, на протязі декількох століть вели суперечку між собою представники двох протилежних напрямків в психології: “біологізатори” і “соціологізатори”.

Отже, виділяють біологічні і соціальні фактори розвитку людини. В залежності від них виділяють два напрямки в науці:

1. Біологізаторський (у витоків Р. Декарт – людина приходить на світ з вродженими ідеями, які і є джерелом істинного знання).

2. Соціологізаторський (Дж. Локк – душа дитина є “чистою дошкою”, а тому ведучу роль у становленні людини відіграє виховання).

На перший погляд обговорювана проблема носить теоретичний характер. Проте питання про біологічні і соціальні фактори формування психіки мають не лише наукове, але й практичне значення. Про це свідчать: відбір новонароджених в Спарті, расова дискримінація США, ПАР), в основі яких лежать біологічні чинники.

Постановка проблеми “біологічне – соціальне” в науці заснована на очевидному поєднанні в кожній людині властивостей, які традиційно розглядаються біологічними дисциплінами (генетика, антропологія), інші, навпаки, описують в термінах гуманітарних наук (філософія, психологія, соціологія).

В психології основні суперечки точаться навколо проблем, сформульованих як “соматичне (тілесне) – психічне, “вроджене – набуте”, “генотип – середовище”. А перші праці з цих проблем з’явилися більше 2 тис. років по тому.

1. Типологічний підхід, що спрямований на побудову типологій і моделей особистості.

Найбільш ранніми є вчення античних авторів (Гіппократ, Гален, Теофраст), що оформилися в фізіогноміку – вчення про зв’язок між зовнішністю людини і її характером.

Ця традиція була продовжена італ. психіатром Чезаре Ломброзо (1885-1909): припустив наявність анатомо-фізіологічних ознак, що спричиняє здійснення злочинів. Ч. Ломброзо розроблені “таблиці ознак” вродженого злочинця (приплющений ніс, низький лоб, рідка борода, високі вилиці).

Концепція сомато-психологічних типів нім. психіатра Ернста Кречмера, який виділив чотири типи конституційної будови людини.

Астенік (від гр. слабкий) (лептосоматік): тендітна будова тіла, високий ріст, довгі верхні і нижні кінцівки, видовжене лице, довгий ніс, у жінок – передчасне старіння.

Пікнік (від гр. товстий) – велика кількість жирової тканини, повнота, малий або середній ріст, кругла голова, коротка шия, широке лице.

Атлетик (від гр.. боротьба) – добре розвинена мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній ріст.

Диспластик (dys – погано, platos – сформований): безформна будова тіла, його деформації.

Змішані типи: пікнічно-атлетичні, пікнічно-астенічні, астенико-атлетичні.

В залежності від будови тіла у людей виявляться певні психологічні особливості і різні типи емоційного переживання.

Дата добавления: 2014-01-20