Психогенетичний підхід і його результати

Концепція індивідуальності (Б.Г. Ананьєв, В.С. Мерлін).

Одинична людина може бути вивчена лише у єдності його її властивостей, що формуються у соціумі і властивостей, що є природними.

Виділяють такі системи індивідуальних властивостей особистості (за Мерліним):

1) Система властивостей організму (біохімічні, загально соматичні, властивості нервової системи або нейродинамічні).

2) Система психічних властивостей: (психодинамічні або властивості темпераменту, психічні властивості особистості).

3) Система соціально-психологічних властивостей: (соціальні ролі в соціальній групі і колективі, соціальні ролі в соціально-історичних осередках).

3. Психогенетичний підхід, що досліджує внесок спадкових генетичних факторів у формування індивідуально-психологічних властивостей людини.

Психогенетика -міждисциплінарна галузь знань, що вивчає спадкові і соціальні чинники психологічних і психофізіологічних відмінностей людини.

Сукупність генів або якостей, що отримані від батьків і є спадковими називають генотипом.

Фенотип – набуті ознаки або сукупність властивостей, що виникли на основі певного генотипу під впливом зовнішнього середовища.

Основні методи психогенетичних досліджень: близнюковий метод, метод прийомних дітей і сімейний метод.

Близнюковий метод засновано на співставленні двох типів близнюків:

- монозиготні (МЗ) – розвилися з однієї яйцеклітини і мають однаковий набір генів.

- дизиготні (ДЗ) – розвилися з двох і більше яйцеклітин, мають 50 % (від 25 до 75 %) і не вирізняються від рідних братів і сестер.

Гіпотеза досліджень за допомогою блюзнюкового методу є такою: якщо досліджувана ознака формується під впливом середовища, то внутрішньопарна подібність МЗ і ДЗ близнюків має бути однаковою. Якщо ознака, що досліджується, визначається насамперед генотипом і є вродженою, то схожість у МЗ близнюків має бути більшою ніж у ДЗ.

Недоліки методу:

1. Специфічність пренатального розвитку, що впливає на подальший соматичний розвиток. Ситуація є подібною до переносу закономірностей виділених на хворих людей на всю здорову популяцію.

2. Вплив на результати дослідження стосунків між близнюками:

- ефект контрасту (частіше у ДЗ близнюків): близнюки прагнуть відрізнятися один від одного;

- ефект асиміляції (частіше у МЗ близнюків): близнюки намагаються все однаково. Така поведінка призводить до того, що значно підвищується внутрішньо парна подібність близнюків.

Сімейний метод:

- порівняння родичів, що належать до одного покоління,

- порівняння родичів, що належать до різних поколінь.

- доведення не випадковості шлюбного вибору (подібність чоловіка і жінки)і його залежність від психологічних властивостей.

Недолік: генетично близькі люди і мають більш схоже оточуюче середовище.

Метод прийомних дітей є більш точним у дослідженні генетичних і середовищ ний впливів.

- порівняння всиновлених дітей і їх біологічних батьків,

- порівняння всиновлених дітей і їх прийомних батьків,

- дітей-неродичів з однієї сім’ї.

Недолік: неможливість проведення досліджень в державах з тайною всиновлення.

Традиційним об’єктом вивчення психогенетики є вивчення пізнавальної (когнітивної) сфери. Основне питання: дослідження впливу взаємодії середовища і генотипу на формування загальних і спеціальних здібностей. Результати більшості проведених вимірів інтелекту засвідчують 50-60 % рівень спадковості загальних здібностей, хоча на дорослих близнюкових вибірках отримані більш високі результати.

Результати К. Штерна (штат Міннесота) представлені в таблиці 1.

Табл. 1.

Професія батька	Прийомні діти	Рідні діти
Кількість дітей	Коефіцієнт інтелекту	Кількість дітей	Коефіцієнт інтелекту
Інженери, лікарі тощо Бізнесмени, менеджери тощо Висококваліфіковані робітники і службовці Робітники середньої кваліфікації Некваліфіковані робітники		112,6 111,6 110,6     109,4   107,8		118,6 117,6 106,9   101,1 102,1

Аналіз таблиці 1 показує, що зв’язок між коефіцієнтом інтелекту дитини і професією рідного батька є більш жорстким, ніж в сім’ях з прийомними дітьми.

Висновки:

1) розумові здібності в більшій мірі визначаються генами, успадкованими від батьків;

2) суттєвий вплив на розвиток здібностей справляє соціальні фактори.

Особливий інтерес представляють дані про зміни у впливі генотипних і соціальних факторів на вікові показники розвитку інтелекту. Про це свідчать результати лонгітюдного Луісвільского проекту, представлені в табл.. 2.

Вік	Спадковість	Загальне оточення (соціально-економічний стан сім’ї, спільні інтереси членів сім’ї тощо).
6 місяців 9 місяців 12 місяців 18 місяців 24 місяці 30 місяців 3 роки 4 роки 5 років 6 років 7 років 8 років 9 років 15 років	0,06 0,32 0,10 0,34 0,16 0,40 0,18 0,24 0,38 0,54 0,54 0,34 0,36 0,68	0,69 0,35 0,58 0,48 0,65 0,45 0,60 0,59 0,19 0,47 0,32 0,49 0,49 0,20

Аналіз таблиці 2. Наведені в таблиці дані свідчать про збільшення з віком ролі генотипу у становленні інтелекту. При цьому звертає на себе увагу відносна постійність впливу постійного оточення, тобто сім’ї.

Психогенетичні дослідження Д. Розенталя (1970) асоціальної поведінки (класичний близнюковий метод) МЗ і ДЗ Близнюкових пар.

Серед дорослих злочинців з розрахунку на 100 чол. у МЗ близнюків – 71, а у ДЗ – 34 партнери в парі здійснювали злочини. Для неповнолітніх: відповідно 85 і 75.

Соціальні фактори: домашні умови, бідність, відсутність батьків, конфлікти в сім’ї, школі, на вулиці.

Фактори, що носять спадковий характер і впливають на асоціальну поведінку (підтвердження теорії Ломброзо):

1) низькі значення IQ;

2) відхилення в електроенцефалограмі зустрічаються частіше;

3) 60 % злочинців характеризуються атлетичною будовою;

4) хромосомні аномалії;

Наиболее известным лонгитюдинальным исследованием было установлено, что при всех сходствах «исследование взрослых монозиготных близнецов обнаружило поразительные отличия между ними. Они проявляются не в тех способностях, которые в норме описываются как «интеллект», а в складе психики и жизненных стремлениях, в контроле за поведением и до некоторой степени даже в темпераменте… эти результаты показывают как окружающая среда может влиять и влияет даже при одинаковой генетической основе» (Фогель, Мотульски Генетика человека).

Исчезает необходимость сравнивать вклады в психику и поведение человека природного и социального. Так, Ж.Годфруа цитирует мысль А.Хебба: «Определять удельный вес каждого из факторов – это все равно, что пытаться выяснить, от чего больше зависит площадь прямоугольного поля – от его длины или ширины».

Основний висновок з більшості психогенетичних досліджень: в психічному розвитку ведучу роль відіграє взаємозв’язок генотипа і оточення.

Дата добавления: 2014-01-20