Класифікація податків її ознаки

Історичний розвиток податкових відносин знайшов своє відображення в існуванні різноманітних форм і видів податків. Кожен вид податків має свої специфічні риси і функціональне призначення та займає відповідне місце в податковій системі. Для визначення місця та ролі кожного з них у суспільному виробництві важливою є класифікація податків.

В даний час податки класифікуються по багатьом ознакам:

1) За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави залежно від розміру об’єкта оподаткування. Сплата такого податку призводить до вартісного зменшення об’єкта оподаткування (податок на доходи фізичних осіб, податок з прибутку підприємств, плата за землю тощо). Тобто це податки на окремі об’єкти майна (земля, природні ресурси тощо) або на доходи окремих осіб (фізичних і юридичних).

Непрямі податки – обов’язкові платежі які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об`єкта оподаткування, а збільшує ціну товару.До непрямих податків відносяться ПДВ, акцизний збір, мито.

Податок на додану вартість за своєю економічною суттю є універсальним акцизом, його починали застосовувати як податок з обороту. За умов ринку спрацьовує кумулятивний ефект, тобто на кожній стадії руху товарів нараховується податок.

Усе це зумовило пошук нових варіантів непрямого оподаткування, і в 70—80-х роках XX ст. було обґрунтовано доцільність оподаткування лише доданої вартості. Така система оподаткування зберігає переваги податку з обороту щодо оподаткування всіх етапів руху товарів, але водночас усуває його головну ваду — кумулятивний (каскадний) ефект.

Об’єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість, створена на даному конкретному етапі руху товару. За економічною суттю доданою вартістю є частина валового внутрішнього продукту, створеного (виробленого) певною господарською одиницею.

Суб’єктами податку на додану вартість є фізичні та юридичні особи, які ведуть підприємницьку діяльність у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи це юридична, чи фізична особа.

На сьогодні податок на додану вартість набув широкого застосування. Він є важливою складовою податкових систем у понад 40 країнах світу, в тому числі в 17 європейських країнах. Ставки податку встановлюються в процентах, які коливаються від 12 % у Люксембурзі та Іспанії до 22 % у Данії і 25 % в Ірландії. Кількість ставок досить різна від однієї (в Данії) до семи (у Франції). Найнижча ставка — 2,1 % у Франції на продовольчі товари, і найвища — 33,3 % щодо товарів, які є предметами розкоші. Загалом є підстави для висновку, що досвід застосування ПДВ у країнах Європи підтверджує його життєздатність і успішне функціонування в ринкових системах.

Один із видів непрямого оподаткування — специфічні акцизи, які є найактивнішими інструментами державного регулювання кількісних параметрів споживання певного переліку товарів, тютюнових та горілчаних виробів, контролювання доходів монополістів при виробництві деяких товарів, захисту власних виробників та перерозподілу доходів споживачів при купівлі предметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі).

Специфічні акцизи в більшості країн мають назву «акцизного збору». Вони включаються в ціну товару й оплачуються покупцями, виробниками або імпортерами товарів. Податок нараховується один раз на визначеному законом етапі руху товару від виробництва до споживання.

Ставки акцизного збору, як правило, встановлюються в процентах до оптової ціни товару. Водночас останніми роками спостерігається певна незручність щодо обчислення акцизу та неточності при визначенні величини податку. Тому дедалі більшого поширення набуває метод упровадження ставок у твердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше впливати на процес виробництва та реалізацію підакцизних товарів.

Світовий досвід застосування в оподаткуванні специфічних акцизів підтверджує, що треба дуже обережно підходити до визначення ставок акцизних зборів. Високі ставки зумовлюють зростання тіньового обороту, ухилення від оподаткування та появу великої кількості неякісної фальсифікованої продукції. Боротьба з цим явищем не дає позитивних результатів і, що найголовніше, потребує великих затрат із боку держави, які іноді перевищують доходи від акцизного збору.

2) За рівнем державних структур, що впроваджують податки, податки поділяються на:

- загальнодержавні – обов’язкові платежі. які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов’язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевих бюджетів;

- місцеві податки і збори – обов’язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов’язковими до сплати за встановленими

ставками тільки на певній території.

Місцеві податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів.

3) За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на:

- податки на доходи та прибуток – обов’язкові платежі, які справляються з чистого доходу з юридичних і фізичних осіб в момент його отримання. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата і інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств;

- податки на споживання – обов’язкові платежі, які справляються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх плата залежить не від результатів фінансово-господарської діяльності, а від розміру споживання. Вони справляються у формі непрямих податків;

- майнові податки – обов’язкові платежі, які справляються внаслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державній формах власності. Це податки на рухоме і нерухоме майно. Вони стягуються постійно, поки майно знаходиться у власності;

ресурсні платежі або платежі рентного характеру – обов’язкові збори, які справляються в процесі використання ресурсних платежів, які перебувають у державній формі власності.

4) За способом стягнення:

- розкладн і – спочатку встановлюється загальна сума податків, а потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями та між платниками;

- складні – встановлення ставок, а потім розмір податку для кожного платника окремо (загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників).

5)За суб’єктами оподаткування:

- податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок);

- податки з фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб, податок на промисел);

- змішані (плата за землю, податок з власників транспортних засобів).

Також можна класифікувати податки залежно від методів встановлення відсоткових ставок:

Прогресивні – податки, що передбачають зростання податкової ставки при збільшенні об’єкта оподаткування;

Регресивні – податки, що передбачають зменшення податкової ставки при збільшенні об’єкта оподаткування;

Пропорційні – податки які мають єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта оподаткування.

6) За повнотою прав використання податкових надходжень податки поділяються на:

- закріплені – обов’язкові платежі. які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (бюджетів);

- регулюючі – обов’язкові платежі, які можуть надходити до різних бюджетів (наприклад, акцизний збір).

7) За джерелом сплати податки поділяють на:

- податки, що включаються у виробничі витрати;

- податки, що включаються у виручку від продажу;

- податки, що сплачуються з прибутку або доходу;

- податки, що сплачуються із фінансового результату;

- податки, що сплачуються із заробітної плати.

Дата добавления: 2014-01-20