Типи і види сімей

Скільки сімей, стільки й особливостей виховання. Але незважаючи на все їх різноманіття, можна виділити типові моделі відносин між дорослими та дітьми в сім’ях. В основу аналізу покладено видозміну відносин як однієї з фундаментальних характеристик міжособистісних відносин. Відносини визначаються за ступенем напруженості й наслідків негативного впливу на виховання дітей.

1. Сім’ї, які поважають дітей. Дітей у таких сім’ях люблять. Батьки знають, чим вони цікавляться, що їх турбує. Поважають їх думки, переживання, намагаються тактовно допомогти. Розвивають інтереси дітей. Це найбільш благополучні для виховання сім’ї. Діти в таких сім’ях ростуть щасливими, ініціативними, незалежними, дружелюбними. Батьки і діти відчувають стійку потребу у взаємному спілкуванні. Їх відносини характеризуються загальною моральної атмосферою сім’ї: порядністю, відвертістю, взаємною довірою, рівністю у взаєминах.

2. Чуйні сім’ї. Відносини між дорослими і дітьми нормальні, але існує певна дистанція, яку і батьки, і діти намагаються не порушувати. Діти знають своє місце в сім’ї, коряться батькам. Батьки самі вирішують, що потрібно дітям. Вони ростуть слухняними, ввічливими, доброзичливими, але недостатньо ініціативними. Часто не мають власної думки, залежні від інших. Батьки вникають в турботи й інтереси дітей, і діти діляться з ними своїми проблемами. Зовні відносини благополучні, але деякі глибинні, найпотаємніші зв’язки можуть порушуватися. Спочатку намічається ледь відчутна «тріщинка» у душевних зв’язках між батьками і дітьми. Фактичні дані дають підстави позначити найбільш часті причини цієї «тріщинки»:

а) деякі розбіжності між характером вимог і особистою поведінкою;

б) недостатні чуйність, душевна тонкість, такт батьків у конкретних ситуаціях, недооцінка потреби дитини бути особистістю.

Часом батьки психологічно не встигають за динамізмом розвитку дітей. А вони вже школярі, підлітки, вже старшокласники, вже мають свою думку, вже не погоджуються. У таких випадках батьківська чуйність повинна бути збільшена.

3. Матеріально-орієнтовані сім’ї, де головна увага приділяється матеріальному благополуччю. Дітей у таких сім’ях з раннього віку привчають дивитися на життя прагматично, у всьому бачити свою вигоду. Їх змушують добре вчитися, але з єдиною метою – щоб вступити до ВНЗ. Духовний світ батьків та дітей збіднений. Інтереси дітей не враховуються, заохочується тільки «вигідна» ініціативність. Діти рано дорослішають, хоча це не можна назвати соціалізацією в повному розумінні цього слова. Відносини з батьками, позбавлені духовної основи, можуть розвиватися непередбачувано.

Батьки намагаються вникати в інтереси і турботи дітей. Діти це розуміють. Але найчастіше не приймають. Суть у тому, що високі помисли батьків у цьому випадку найчастіше розбиваються об низьку педагогічну культуру здійснення. Мріючи і сподіваючись застерегти дітей від небезпек, ощасливити їх, забезпечити на майбутнє, батьки фактично прирікають своїх вихованців на неправомірні обмеження і навіть страждання.

Такий варіант відносин виникає і при надмірній зайнятості батьків собою, роботою, захопленнями, своїми відносинами і незлагодами. Нерідко це виражається в недостатньому виконанні батьківського обов’язку, пасивності батьків у спілкуванні з дітьми, що породжує у них почуття образи, самотності. І все ж природна прихильність, любов до батьків залишаються, і діти відчувають бажання ділитися успіхами і прикрощами, знаючи, що батьки в душі залишаються їх щирими доброзичливцями.

4. Ворожі сім’ї. Дітям тут погано. Неповага до них, недовіра, стеження, тілесні покарання. Діти в таких сім’ях ростуть скритними, недружніми, вони погано ставляться до батьків, не ладнають між собою і з однолітками, не люблять школу, можуть йти з сім’ї. Механізм відносин тут такий. Поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому мають рацію (швидше, мають рацію) батьки. Такого роду ситуації зазвичай пов’язані з віковими особливостями дітей, коли вони ще не можуть оцінити досвіду батьків, їх зусиль на благо родини. Справедливі засмучення батьків викликають односторонні захоплення дітей на шкоду навчанню, основним заняттям, а в деяких випадках – з аморальними вчинками.

Важливо, щоб батьки в таких ситуаціях прагнули розібратися в мотивах поведінки дітей, проявляли достатню повагу до їх доводів і аргументів. Адже діти, будучи неправими, щиро переконані, що праві саме вони, що батьки не хочуть або не здатні їх зрозуміти. При всій правоті, батькам корисно знати, що існують психологічні бар’єри спілкування: недостатнє знання один одного тими, хто спілкується; неприйнятні навички спілкування, взаємного сприйняття; відмінність характерів, протиборствуючих бажань; негативні емоції.

5. Антисоціальні сім’ї. Це, скоріше, не сім’ї, а тимчасові притулки для дітей, яких тут не чекали, не люблять, не приймають. Батьки, як правило, ведуть аморальний спосіб життя: конфліктують, погрожують один одному і дітям, пиячать, крадуть, б’ються. Вплив таких сімей вкрай негативний. У 30% випадків веде до антигромадських вчинків. Діти з таких сімей зазвичай беруться під опіку держави.

Що відбувається в таких сім’ях, неважко зрозуміти. Батьки, як правило, займають конфліктну позицію. Конфліктні ситуації можуть викликатися особистими недоліками батьків, які не вміють або не вважають за потрібне пригнічувати їх у собі, у своїх відносинах один до одного і до дітей. Це проявляється в нервозності, запальності, нетерпимості до іншої думки. Особливо болісно реагують діти на тягу батьків до сумнівних розваг, горілки.

Гострі конфлікти можуть виникнути і через емоційну глухоту батьків. Діти різного віку особливо ранимі в хвилини тонких емоційних переживань, душевного підйому, піднесених устремлінь, незрозумілих дорослим. Нерозуміння і неприйняття їх переживань дорослими веде до обопільного відчуження. Обидві сторони втрачають здатність слухати і розуміти один одного.

За характером взаємовідносин Ю.П. Азаров поділяє сім’ї на три типи: ідеальна, середня, негативна або скандально-роздратована.

Залежно від кількості дітей сім’ї поділяються на багатодітні, малодітні, однодітні і бездітні. За своїм складом вони можуть бути однопоколінні (лише подружжя), двопоколінні (батьки і діти), міжпоколінні, в яких спільно проживають діти, їх батьки і батьки батьків. Якщо в сім’ї є лише один з батьків, сім’я називається неповною. Різновидністю неповної сім’ї є позашлюбна сім’я, де жінка народжує дитину, не реєструє шлюб. Як показує досвід, більше половини жінок, що наважилися на народження дитини при незареєстрованому шлюбі, самі народилися і виросли в умовах неоформленого офіційного шлюбу батьків. Як бачимо, сімейні обставини, в яких зростали діти, накладають відбиток на все їх життя і навіть визначають подальшу долю.

Педагоги-практики поділяють сім’ї на «благополучні» і «неблагополучні».

Благополучна сім’я – сім’я з високим рівнем внутрісімейної моральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем.

Її благополуччя забезпечується гуманністю у взаєминах, вмінням любити і поважати одне одного. У ній існує висока координованість дій при вирішенні внутрісімейних проблем, взаємоповага і взаєморозуміння формують позитивну моральну атмосферу. Дитина почуває себе рівноправною в сімейному колективі: її люблять, але не балують, залучають до сімейної праці, водночас враховують її особисті інтереси та потреби. Матеріальна забезпеченість та освітній рівень батьків сприяють зміцненню дружби між батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, у довірливому спілкуванні вирішувати всі питання сімейного життя. Діти цінують поради батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній атмосфері дитина росте доброзичливою, гуманною, спокійною та оптимістичною. В неї формуються такі цінні соціальні якості, як доброта, взаємоповага, почуття впевненості.

Сучасні благополучні сім’ї мають і певні особливості: деякі батьки намагаються не стільки «формувати» особистість дитини, дисциплінувати її, скільки допомагати в її індивідуальному розвитку, добиватися емоційної єдності, розуміння, співчуття; в інших батьків мета – підготувати дитину до життя за допомогою тренування її волі, навчання на їх погляд необхідним та корисним навичкам. Є батьки, які, крім цього, ще й прагнуть жорстко контролювати не тільки поведінку, а й внутрішній світ дитини, її думки, бажання тощо. Це призводить до глибоких сімейних криз, конфліктів, втрати навіть зовнішніх ознак благополучної сім’ї. Душевний дискомфорт змушує дитину шукати притулку в різних соціальних середовищах.

Неблагополучна сім’я – сім’я, яка через об’єктивні або суб’єктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних належать:

– сім’ї, де батьки – алкоголіки, наркомани – ведуть аморальний спосіб життя. У таких сім’ях формування дитини спотворюється. Вона народжується слабкою, хворобливою, страждає на нервово-психічні захворювання, росте без турботи, опіки, не має найнеобхіднішого;

– сім’ї асоціальні. Члени конфліктують з морально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень;

– сім’ї конфліктні. У них відбуваються постійні конфлікти між батьками, батьками і дітьми, що проявляються у сварках, суперечках, взаємних образах, грубощах, навіть бійках. Виникають такі сім’ї через брак у взаємостосунках між батьками взаєморозуміння, взаємодопомоги, щирості, морально-емоційної вихованості. Тут панують грубість, чвари, взаємні погрози, стійке незадоволення, що призводить до сімейної кризи. У дітей формуються підвищена збудливість, страх, невпевненість у своїх силах. Нестачу позитивних емоцій вони компенсують пошуком їх у вуличних компаніях, бродяжництві, вживанні алкоголю, наркотиків;

– сім’ї неповні. У них дитину виховує один з батьків, переважно матір. Виникають вони здебільшого внаслідок: розлучення подружжя, смерті одного з батьків, позбавлення батьківських прав тощо. У таких сім’ях спілкування з дітьми збіднене, часто вони відчувають труднощі побутового характеру, психологічний дискомфорт, тому нерідко їм не вистачає врівноваженості, доброзичливості, натомість виявляють надмірну роздратованість, байдужість;

– сім’ї, зовні благополучні. Систематично припускаються серйозних прорахунків у сімейному вихованні через низьку педагогічну культуру та неосвіченість (сім’ї, де взаємостосунки з дітьми є формальними; відсутня єдність у вимогах до дитини, наявні бездоглядність, надмірна батьківська любов або суворість у вихованні, застосовуються фізичні покарання тощо);

– сім’ї соціального ризику. Це – соціально незахищені сім’ї, які потребують соціальної допомоги та підтримки (малозабезпечені, багатодітні, з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами, неповні). Вони не можуть повноцінно виконувати свої функції внаслідок складних соціальних умов.

Отже, педагогічне середовище розвитку дитини створюється в процесі сімейного виховання, залежить від типу сім’ї. Розуміння цього педагогами сприяє поглибленню зв’язків з нею, пошуку можливостей щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу неблагополучної сім’ї.

4. ЗМІСТ ВИХОВАННЯ В СІМ’Ї

Зміст виховання в сім’ї обумовлюється генеральною метою демократичного суспільства. Сім’я зобов’язана формувати фізично і психічно здорову, моральну, інтелектуально розвинену особистість, готову до майбутнього трудового, громадського і сімейного життя. Складовими компонентами змісту сімейного виховання є відомі напрями – фізичне, моральне, інтелектуальне, естетичне, трудове виховання. Вони доповнюються економічною, екологічною, політичною, статевою освітою підростаючих поколінь.

Фізичне виховання дітей і молоді виступає сьогодні на перший план. Більше ніхто не сумнівається – пріоритет здоров’я не може бути замінений ніяким іншим. Фізичне виховання в сім’ї ґрунтується на здоровому способі життя і включає правильну організацію розпорядку дня, заняття спортом, загартовування організму та ін.

Інтелектуальне виховання передбачає зацікавлену участь батьків у збагаченні дітей знаннями, формуванні потреби їх придбання та постійного оновлення. Розвиток пізнавальних інтересів, здібностей, нахилів і задатків ставиться в центр батьківського піклування.

Моральне виховання в сім’ї є стрижнем відносин, що формують особистість. Тут на перший план виступає виховання одвічних моральних цінностей – любові, поваги, доброти, порядності, чесності, справедливості, совісті, гідності, обов’язку. У сім’ї формуються й усі інші моральні якості: розумні потреби, дисциплінованість, відповідальність, самостійність, ощадливість. Зовсім не важливо при цьому, на які основи моральних цінностей спираються батьки і діти – християнську мораль, загальноетичні вчення чи моральний кодекс будівника комунізму. Важливо, щоб вони були добрими, людяними, конструктивними.

Естетичне виховання в сім’ї покликане розвинути таланти і обдарування дітей або, як мінімум, дати їм уявлення про прекрасне, існуюче в житті. Це особливо важливо тепер, коли колишні естетичні орієнтири піддаються сумніву, з’явилося безліч помилкових цінностей, що збивають і дітей, і батьків з пантелику, що руйнують їх внутрішній світ, закладену природою гармонію.

Трудове виховання дітей закладає основу їх майбутнього праведного життя. У людини, яку не привчили трудитися, один шлях – пошук «легкого» життя. Закінчується він як, правило, погано. Якщо батьки хочуть бачити свою дитину на цьому шляху, вони можуть дозволити собі розкіш усунутися від трудового виховання.

Дата добавления: 2014-01-20