Об’єкти права інтелектуальної власності у господарських правовідносинах

Аналіз останніх досліджень і публікацій показує, що у юридичній науці приділяється певна увага як немайновим правам суб’єктів господарювання [1-9], так і господарським правовідносинам, які опосередковують захист і реалізацію цих прав [10, 40, 51-52; 11, 74, 78]. Водночас стан дослідження немайнових абсолютних господарських правовідносин не може бути визнаний задовільним. Названі правовідносини потребують подальшого теоретичного аналізу.

Зважаючи на сказане, метою цієї статті є виявлення і кваліфікація немайнових абсолютних господарських правових відносин шляхом аналізу відповідних теоретичних джерел, чинного господарського законодавства і практики його реалізації, а також теоретико-правова характеристика цих правовідносин.

Немайнові абсолютні господарські правовідносини, як було зазначено, виникають з приводу немайнових благ, нематеріальних активів як вони позначені у ст. 139 Господарського кодексу України (далі — ГК України), що використовуються суб’єктами господарювання у процесі здійснення господарської діяльності, і пов’язані з використанням цих благ та охороною прав на них. До таких немайнових благ (нематеріальних активів) належать об’єкти прав інтелектуальної власності, що використовуються у сфері господарювання (ст. 155 ГК України) — винаходи та корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин та породи тварин, засоби індивідуалізації суб’єктів господарювання — торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційне (фірмове) найменування, географічне зазначення, а також комерційна таємниця, комп’ютерні програми, інші об’єкти, передбачені законом. Перелік та характеристика зазначених об’єктів докладно представлені у спеціальній літературі [2; 3].

Визнання у главі 16 ГК України господарсько-правової природи відносин щодо використання у господарській діяльності та охорони прав інтелектуальної власності й інших немайнових прав суб’єктів господарювання зумовлене тим, що такі відносини безпосереднім чином пов’язані з основною діяльністю зазначених суб’єктів. Залучення цими суб’єктами об’єктів названих прав у сферу господарювання виступає як складова господарської діяльності, створює умови для підвищення її результативності [5, 4].

Право інтелектуальної власності чи інше немайнове право є абсолютним правом, в якому власник не кореспондує з жодним конкретним суб’єктом. Це право містить певні правомочності власника щодо захисту цього права від посягань з боку будь-яких інших осіб, у тому Суб’єктивне право інтелектуальної власності. Суб’єкти права інтелектуальної власності числі суб’єктів організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю, та щодо використання об’єктів цих прав у його господарській діяльності відповідно до закону (статті 156-162 ГК України).

Правовідносини, що виникають між суб’єктом господарювання — власником результату інтелектуальної діяльності, засобу індивідуалізації чи об’єкта іншого немайнового права та усіма іншими суб’єктами, на яких покладається обов’язок не порушувати це право власності, належать до категорії абсолютних правовідносин. Основним призначенням цих правовідносин є надання суб’єктові господарювання можливості захисту від дій будь-якої іншої особи, яка порушує чи створює загрозу порушення відповідного права, у тому числі права на використання зазначених об’єктів цим суб’єктом у його господарській діяльності [1; 6, 26]. Іншими словами, реалізація зазначених немайнових прав у сфері господарювання опосередковується немайновими абсолютними господарськими правовідносинами. Ці правовідносини, як зазначалося, виступають формами здійснення права, засобами правового впливу на фактичні суспільні відносини, пропонованими державою правовими моделями, ідеальними правовими формами відповідних господарських відносин — відносин реальної економіки.

Немайнові абсолютні господарські правовідносини можуть бути поділені на дві групи. Першими серед них слід назвати правовідносини, пов’язані з охороною і захистом права інтелектуальної власності чи іншого немайнового права суб’єкта господарювання від посягань на це право, із захистом його законних інтересів у разі їх порушення іншими особами. Доречно зазначити, що захист прав інтелектуальної власності здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу (далі — ЦК) України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України [12].

Зазначеному суб’єкту господарювання — носію немайнового права у таких правовідносинах протистоїть конкретно не визначене коло осіб, необмежена кількість суб’єктів, зобов’язаних не порушувати це право і не заважати вказаному суб’єктові в реалізації цього права відповідно до закону. Тобто контрагентами суб’єкта — носія немайнового права у таких правовідносинах можуть виступати як суб’єкти господарювання, так і суб’єкти організаційно- господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Стосовно останніх, будь-який орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт організаційно-господарських повноважень, приймаючи управлінські рішення чи здійснюючи інші управлінські функції під час реалізації своїх організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання, повинен утримуватися від порушення прав інтелектуальної власності та інших немайнов

Дата добавления: 2014-01-20