Діагностика порушень обміну білків

Діагностика порушення обміну білків грунтується на аналізі раціонів, клінічних симптомах та лабораторних дослідженнях. При аналізі раціонів звертають увагу на: а) вміст сирого і перетравного протеїну, концентрацію останнього в 1 корм. одиниці та в 1 кг сухої речовини раціону;
б) співвідношення між кількістю легко- і важкорозщеплюваного протеїну для жуйних; в) повноцінність протеїну за амінокислотним складом;
г) цукро-протеїнове відношення, яке повинно становити 1,0–1,2:1; д) відношення суми легкоферментованих вуглеводів (цукор + крохмаль) до перетравного протеїну (оптимальним є 2–2,5:1).

При низькому цукро-протеїновому відношенні та надмірній кількості протеїну в раціоні у корів на фоні дефіциту енергії розвивається кетоз; при дефіциті протеїну в раціоні тварини відстають у рості, знижується їхня продуктивність, резистентність і відтворна здатність, розвивається виснаження; в овець порушується ріст шерсті.

Для діагностики порушень білкового обміну досліджують уміст загального білка та його фракцій у сироватці крові, визначають наявність білка в сечі, уміст сечовини і креатиніну в сироватці крові. Досить показовими є колоїдно-осадові проби, які можуть вказувати на зниження стабільності сироваткових білків унаслідок збільшення вмісту грубодисперсних глобулінів і білків, не властивих здоровому організму. Тому при додаванні до сироватки крові сольових розчинів виникає помутніння, а в осад випадають грубодисперсні глобуліни. Найбільш поширеними при вивченні диспротеїнемії, особливо за наявності гіпоальбумінемії, є проби із сулемою, міді сульфатом, формолова, тимолова, Вельтмана, Гайєма.

У нормі коагуляція білків (проба Вельтмана) настає при додаванні 0,4–0,5 мл 0,5 %-ного розчину кальцію хлориду. Якщо реактиву витрачається менше 0,4 мл, то це вказує на збільшення кількості g-глобулінів у сироватці крові, що є характерним насамперед для хронічного перебігу хвороб печінки та легень. Якщо витрачається більше 0,5 мл розчину кальцію хлориду, то це зумовлене збільшенням кількості a₁- і a₂-глобулінів сироватки, що спостерігається при гострих запальних процесах.

Тимолова проба грунтується на утворенні та випаданні в осад g-глобулінфосфорноліпідного комплексу при додаванні до сироватки насиченого розчину тимолу. Чим більше міститься g-глобулінів, тим сильнішим є помутніння. Позитивні результати тимолової проби спостерігають при гепатиті, гепатодистрофії та цирозі печінки.

Формолова проба грунтується на утворенні гелю при додаванні до сироватки крові формальдегіду. Якщо утворився незначний згусток, то проба сумнівна (+), щільний згусток – проба слабо позитивна (++), опалесцентне забарвлення та щільний згусток – реакція позитивна (+++), а при утворенні інтенсивного молочно-білого забарвлення та щільного згустку – реакція різко позитивна (++++). Позитивною формолова проба буває при підвищенні вмісту в сироватці крові g-глобулінів та фібриногену.

Сулемова проба оцінюється за кількістю 0,1 %-ного розчину сулеми, який витрачається для осадження грубодисперсних білків. У здорових корів на титрування сироватки крові витрачається 1,6–2,6 мл розчину. Зниження показника до 1,5 мл і менше спостерігається при патології печінки, унаслідок якої розвивається гіпоальбумінемія.

Проба з розчином міді сульфату також дає позитивні результати у тварин із порушеною білоксинтезувальною функцією печінки. У здорової великої рогатої худоби для стійкого помутніння сироватки крові необхідно витратити від 2,1 до 2,3 мл робочого розчину. Якщо стійке помутніння настає при додаванні від 1,86 до 2,08 мл реактиву, проба вважається слабо позитивною (+), від 1,76 до 1,85 мл – позитив-ною (++), 1,76 мл реактиву і менше – різко позитивною (+++).

Дата добавления: 2014-01-20