Філософські школи Стародавньої Індії

Філософія санкх’я (той, хто добре рахує). Санкх’я – вчення про те, що „основа світу є дещо, що позбавлене свідомості”. Філософська концепція санкх’ї заснована на основних світоглядних ідеях „Бгаґавадґіти” (наприклад вчення про належну дію, поведінку). Санкх’я головною мудрістю вважає пізнання шляхів і засобів, які ведуть до повного звільнення людини від страждань і нещасть. Вчення санкх’я передбачає два початки (отже має дуалістичний характер):

Ø матеріальний – пракриті (вічна, всюдисуща, активна, але позбавлена свідомості);

Ø духовний – пуруша.

Йога (від поєднувати, концентрувати увагу). Засновником вважається мудрець Паранджам. Шлях Йоги – постійний контроль над почуттями, розумом, волею, інтелектом. Йога – це метод і система правил для тіла і розуму, за допомогою яких людина опановує всі свої стани і навчається ними керувати. Звідси випливає опис правил психологічно орієнтованого тренування. Ступені тренувань:

1. Самовладання (яма);

2. Оволодіння диханням за певних положень тіла;

3. Ізоляцію почуттів від зовнішнього впливу (прат’яхара);

4. Концентрацію думки (дха-рана);

5. Медитація (дх’яна);

6. Стан зосередження (самад-хи) – звільнення від тілесної оболонки.

Коментатори пишуть: „Коли почуття вгамовані, коли розум у спокої, коли інтелект не коливається – тоді досягнуто найвищої стадії єднання з Богом”. Йога вчить, що найвищого блаженства людина може досягти не зміною об’єктивних умов свого життя, а повним звільненням своєї свідомості від впливу зовнішнього світу і досягнення особливого психічного стану „самад-хи” (зосередження), коли згасають усі бажання, мислення застигає на якійсь внутрішній точці. Таким чином з’являється інтуїтивне бачення істини.

Чарвака-локаята – матеріалістична філософська течія в Індії. Буття, весь об’єктивний світ складається з матеріальних першоелементів. Все, що недоступне для сприйняття (Бог, душа, рай) – це все неправда. Речі природи складаються з повітря (або вітрів), вогню (або світла), води і землі. В людині немає нічого, що пережило б смерть. Отже необхідно користуватись реальним життям, прагнучи звести до мінімуму страждання, а насолоду зробити максимальною. Свідомість – властивість живого реального матеріального тіла, що усвідомлюється сприйняттям. Матеріалістичне вчення про світ і свідомість виключає віру в Бога.

Крім матеріальних першоелементів і законів їх поєднання, немає жодної іншої реальності.

Міманса – система певних правил-рекомендацій, що розвивалися як коментар до розуміння Вед. Джерелом пізнання вважались: логічний висновок, порівняння, авторитет свідчення священних книг.

Веданта – учень повинен покірно наслідувати вчителя (що був присвячений до мудрості веданти), брав участь у спогляданні та постійних роздумах над джерелом істини, доти, поки не досягне істини.

Буддизм виникає у VI ст. до н. е. Вчення буддизму ґрунтується на легенді про засновника релігії – принца Сіддхартха Гаутами. Засновник Будда не цікавиться проблемами створення світу, виникнення душі й тіла, а прагне довести, що життя невіддільне від страждання. Кожна людина повинна усвідомити чотири основних принципи:

Ø життя сповнене стражданням;

Ø страждання має першопричину – це потяг до існування, насолоди;

Ø життя має причину від якої потрібно звільнитися;

Ø людина повинна знайти спосіб звільнитися від страждань.

Отже життя – це суцільна низка страждань. Перша спроба систематизації буддизму надана у так званій книзі „Трипітака” (Три кошики вчень), у третій з цих книг розглядаються філософські питання. Смерть не веде до припинення страждань, бо за нею настає нове переродження. Подолати страждання, врятуватися від вічного кола перевтілення (сансари) можна тільки шляхом подолання в собі потягу до насолод.

Нірвана – мета буддистів. Нірвана – стан блаженного небуття, звільненого від усього, що приносить біль, страждання.

Метою морального самовдосконалення є досягнення людиною такого стану, в якому повністю долаються ворожнеча і чуттєва прихильність до світу і який реалізується в однаково доброзичливому ставленні до всіх живих істот[3].

Під впливом етичного вчення буддизму великого поширення набуло чернецтво. Монахи повинні були виконувати ряд правил: не вбивати живих істот, навіть ненароком (наприклад, щоб не наступити на комашку, монахи використовували спеціальні віники, якими обмітали перед собою дорогу); бути цнотливими, не брехати, не красти, не вживати жодного алкоголю, уникати розваг і надмірностей в їжі, вести стриманий спосіб життя.

Ньяя – Засновником ньяя (правила міркування, логічний висновок) вважається мудрець Гаутама.

Джайнізм. Мета вчення джайнізму – звільнення від страждання. В своїй основі джайнізм – етичне вчення. На відміну від брахманізму, джайнізм стверджує, що закони карми не можна подолати жертвою богам, а необхідна ще при земному житті правильна поведінка. Вміння підкорити власні пристрасті дає людині шанс на звільнення її душі від тягарів гріха.

Джайнізм джерелом мудрості вважає не Бога, а святих, які своїм досконалим життям і правильною поведінкою досягли щастя.

Космос, згідно з джайнізмом, вічний і ніким нестворений, і не може бути знищений. До неживих субстанцій відносять: матерію, простір, час, а також умови руху і спокою.

Основною ознакою душі джайнізм вважає свідомість, яка за своєю природою досконала і має необмежені можливості. Проте душа має здатність ототожнювати себе з тілом. Отже, якщо людина не вміє оперувати своїми бажаннями, пристрастями, а, отже й тілом, то й душа автоматично підпадає в неволю.

Щоб досягти особистого спасіння, треба було відповідати правилам „трьох коштовностей”: правильно розуміти (завдяки правильній вірі), правильно пізнавати та правильно жити, а практичному досягненню мети – звільненню від карми – допомагають аскеза та благі дії. Незнання законів життя → покора бажанням → підпорядкування тілу душі → обмеженість душі.

Для того, щоб позбутися залежності душі, людина мусить приборкувати свої пристрасті і бажання, прагнути до пізнання, опиратись на вчення і досвід святих.

Дата добавления: 2014-01-20