Структура капіталу корпорації і питання оподаткування корпорацій

Вихідним питанням в діяльності корпорації є питання формування її капіталу. Припускаючи, що, наприклад, в балансі в правій частині відображено капітал корпорації, в лівій частині – майно (стосовно виробничих корпорацій) стає зрозумілим, що мова йде про формування правої частини балансу. Умовно, права частина балансу може бути представлена як портфель цінних паперів, який складається, принаймні, з двох видів цінних паперів – акцій і облігацій (рис. 6.3.1).

А Б + ВК

майно: капітал:

реальні і фінансові активи облігації і акції

Рис. 6.3.1. Баланс виробничої корпорації.

Таким чином, складовими частинами капіталу корпорації є акціонерний капітал корпорації і залучені в борг кошти: V = S + D. В загальному підсумку структуру капіталу можна представити як комбінацію цінних паперів, що їх емітує корпорація.

Розвиток теорії структури капіталу представлено в табл. 6.3.1.

Таблиця 6.3.1.

Розвиток теорії структури капіталу

№ п/п	Теорії структури капіталу	Сутність
1.	Теорія Міллера-Модильяні (MM)	Теорія ММ-1: ціна капіталу корпорації не залежить від структури (за умови, що корпорація не сплачує податки). Теорія ММ-2 – застосування лінійної функції структури капіталу. Ціна капіталу визначається трьома факторами: процентом прибутку на активи, вартістю боргу та коефіцієнтом D/S. Теорія ММ-3: - інвестиційна політика з врахуванням структури капіталу. Розвиток теорії: Коригування теорії ММ з врахуванням корпоративних податків. Концепція М. Міллера про податки та борги.
2.	Альтернативні теорії структури капіталу	Концепція Г.Дональдсона “субординація джерел”. Корпорації повинні формувати капітал насамперед за рахунок внутрішніх джерел – амортизації і нерозподіленого прибутку. При нестачі коштів і виникненні фінансових труднощів, корпорація мусить заповнити фінансові прогалини в наступній послідовності: спершу реалізувати ліквідні цінні папери, після чого вже звернутися до зовнішніх ринків капіталу в такому порядку: банківські кредити; випуск облігацій; емісія акцій (в крайньому випадку за надзвичайних умов). Окремим фактором в цьому контексті є дивідендна політика корпорації, а також припускається і рекомендується створення нових додаткових внутрішніх фондів грошових коштів для розширення фінансування інвестиційних проектів розвитку корпорації.   Теорія “асиметричної інформації” С. Майерса структура капіталу корпорації не має суттєвого значення, а зміна прибутковості є випадковим явищем. Теорія ґрунтується на припущенні більшої обізнаності керівництва, ніж інвесторів (акціонерів), про діяльність корпорації, яке впевнене, що справжня ціна акцій вища поточної, внаслідок чого зростає ринкова ціна акціонерного капіталу. Виходячи з цього, вигідним є фінансування інвестицій за рахунок коштів акціонерів, оскільки позики утворюють фінансову залежність, що піддає акції більшому ризику і змушує акціонерів вимагати від корпорації вищих прибутків – дивідендів.

Докладніше в (Суторміна В.М. Фінанси зарубіжних корпорацій: Підручник – К.: КНЕУ, 2004).

В зарубіжній науковій фінансовій літературі відмічається, що оптимальною є така структура капіталу, при якій досягається “максимізація вартості акцій” або “вартості корпорації” при зведенні до мінімуму середньозваженої ціни капіталу (тобто, ціни капіталу, вираженої у процентах). Для її визначення застосовується формула середньозваженої ціни капіталу – Weighted Average Cost of Capital (WACC):

,

де: D/V – коефіцієнт боргу (боргового навантаження на капітал корпорації);

S/V – коефіцієнт акціонерного капіталу;

– процентна ставка на позиковий капітал;

– процентна ставка на акціонерний капітал;

T – ставка податку.

Докладніше в: Суторміна В.М. Фінанси зарубіжних корпорацій: Підручник – К.: КНЕУ, 2004; Навчально – методичний посібник «Фінанси зарубіжних корпорацій» - К.: КНЕУ, 2008.

Корпорації є платниками податку на прибуток, податку (платежу) на соціальне страхування, місцевих податків. Податкові платежі корпорації впливають на рух її грошових потоків. Держава проводить податкову політику згідно з основними завданнями та проблемами як короткострокового, так і довгострокового характеру.

Основні напрями регулювання економіки через податки:

1) податкові пільги вводяться з метою заохочення інвестицій у реальні активи. Корпоративна стратегія щодо впровадження високих технологій підтримується податковою політикою. З цією метою вводяться інвестиційні та амортизаційні пільги;

2) податкові правила сприяють розширенню ринку облігацій та зміні структури капіталу, оскільки оподатковуваний прибуток зменшується на суму виплачених процентів за боргом;

3) держава намагається з допомогою податкових пільг сприяти рівномірному розміщенню промислових підприємств на території країни. Корпорації, що розташовують свої підприємства в економічно відсталих районах або в районах з підвищеним безробіттям, здобувають пільги;

4) транснаціональні компанії приймають рішення про реєстрацію своєї адміністрації та розміщення підприємств залежно від умов, які пропонує країна, що приймає (так створюються «податкові гавані», укладаються міжнародні конвенції про ухиляння від подвійного оподаткування).

Треба знати технічні особливості оподаткування прибутку корпорацій, зокрема:

—імпутаційну систему, що дозволяє уникнути подвійного оподаткування дивідендів;

—методи розрахунку прискореної амортизації як податкову політику;

—методи обліку товарно-матеріальних запасів.

Податки впливають на структуру капіталу корпорації та його ціну. Це проявляється в тому, що відсотки за борговий капітал вираховуються з оподатковуваного доходу корпорації, а прибуток після сплати податків збільшується. Це може розглядатися як податкова пільга – податковий захист (податковий щит).

Формування структури капіталу корпорації пов’язане з ризиком. В залежності від джерел ризик корпорації можна умовно поділити на підприємницький та фінансовий. Підприємницький ризик є невизначеністю щодо отримання майбутнього доходу корпорацією від основної діяльності. Операційний леверидж розкриває залежність підвищення рівня прибутковості від рівня постійних витрат виробництва, для чого розраховується точка беззбитковості за наступною формулою:

,

де: FC – постійні витрати; (6.3.)

P – ціна одиниці виробу;

VC – змінні витрати на одиницю виробу;

P-VC – частка постійних витрат у грошовій одиниці продажу.

Операційний леверидж є мірою операційного ризику. Коефіцієнт операційного левериджу розраховується наступним чином:

,

де: Q – кількість вироблених одиниць товарів; (6.4.)

P – ціна одиниці виробу;

VC – змінні витрати на одиницю виробу;

FC – постійні витрати.

Фінансовий ризик є додатковим ризиком, який стосується лише власників звичайних акцій і виникає внаслідок формування структури капіталу корпорації шляхом емісії привілейованих акцій та облігацій. Фінансовий леверидж є мірю фінансового ризику. Для його визначення здійснюється розрахунок коефіцієнта фінансового левериджу як ділення прибутку до сплати процентів і податків на різницю між прибутком до сплати процентів і податків та сплаченими процентами:

.

(6.5.)

Операційний і фінансовий леверидж діють спільно і в одному напрямі, разом збільшуючи загальний ризик і можливості корпорації щодо отримання прибутку. Сумісний ефект від застосування обох важелів може бути визначено наступним чином:

.

(6.6.)

Для менеджерів, в процесі прийняття рішень щодо формування капіталу (структури капіталу) та його подальшого розподілу важливими є такі питання:

- безпосередньо питання структури капіталу;

- питання інвестування;

- питання дивідендів та дивідендної політики.

Дата добавления: 2014-01-20