Лекція 1. Системність мови

СИСТЕМНА ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Явище системності. Увесь навколишній світ системно організований. Науковий факт, що природа створена і живе за певними законами. Будь-який живий та неживий організм складається з окремих, системно взаємопов’язаних частин. Системою є і Всесвіт, і звичайний літак. Характерно, що людина як частина природи організовує свою життєдіяльність також системно. Очевидно впорядкованість, або системність – обов’язкова умова доцільності існування чогось і будь-яке явище можна розглядати як сукупність відношень між елементами, або систему. Усі системи – штучні чи природні, матеріальні, соціальні чи ідеальні – мають певні характеристики, властивості, що може бути вивчене й використане для більш глибокого пізнання суті явищ та науково узагальнено. Системний підхід дає можливість аналізувати складні об’єкти з позицій єдиної загальної методології.

Мова як засіб, як інструмент спілкування – не виняток у переліку системних утворень. Проте вона настільки складно влаштований організм, що досі не піддається остаточному вивченню. Це підтверджується тим фактом, що не зважаючи на безперервні спроби, природну мову так і не вдалося підкорити обчислювальним (комп’ютерним) технологіям. «Із усіх винаходів людства, — зазначав Я.Грім — які охоронялись і ретельно передавались традиційно один одному, мова є найбільшим, найблагороднішим і невід’ємним набутком».

Розвиток системи. Стан системи - це сукупність значень її параметрів (властивостей) у певний момент часу. Під стійкістю стану системи розуміють ситуацію, коли малим змінам зовнішніх впливів відповідають малі зміни вихідних параметрів системи чи її властивостей. Рівновага - це здатність системи за відсутності зовнішніх впливів, що збурюють (чи при постійних впливах), зберігати свою поведінку як завгодно довго.

Поняття розвитку, як і поняття рівноваги та стійкості, характеризує зміну стану системи в часі. Вирізняють еволюційний та стрибкоподібний (революційний) розвиток. У першому випадку характеристики з часом змінюються повільно, структура системи залишається незмінною. У другому – спостерігаються різкі стрибкоподібні зміни окремих параметрів системи, можуть змінюватися її будова й характер зв’язків між компонентами. Адаптацією називають процеси пристосування системи до зовнішнього середовища, унаслідок яких підвищується ефективність її функціонування. Ці процеси можуть супроводжуватися зміною структури та характеристик системи.

Визначення понять система та структура. Найважливішими рисами системи є її розчленованість і цілісність. Розчленованість передбачає наявність окремих елементів, одиниць, а цілісність відображає завершену об’єднаність їх як окремого об’єкта автономного, незалежного, відокремленого від середовища. Наприклад, азбука Морзе складає систему одиниць, що ґрунтуються на двох знаках, комбінації яких утворюють компоненти вищого рівня. Тобто для утворення системи достатній такий мінімум, а задані правила побудови складніших одиниць об’єднують її в ціле. Ще один приклад: наявність книжок в певному приміщенні не створюватиме системи, якщо між ними не встановлено певного зв’язку, але організація їх за визначеними правилами: алфавітне, тематичне, хронологічне розташування тощо, формує бібліотеку. Можна стверджувати, що самі відношення, взаємозв’язки – це також складники, компоненти системи. Одні й ті елементи залежно від типу зв'язку між ними можуть утворювати різні за своїми властивостями системи, як наприклад, з однакових цеглин будують різні споруди.

Система – це сукупність елементів, для якої характерне: а) взаємопов’язаність елементів та закономірність відношень ними; б) цілісність як результат цієї взаємодії. Система — це скінченна множина функціональних елементів й відношень між ними, виокремлена з середовища відповідно до певної мети в межах визначеного часового інтервалу.

Структура – це спосіб взаємодії, стійкі зв’язки елементів системи. Структура характеризує організованість системи, стійку упорядкованість її елементів і зв'язків. При цьому та сама структура може виступати як спосіб організації найрізноманітніших систем. Наприклад, словники, алфавітні каталоги, телефонний довідник за прізвищами абонентів – це структурно організовані системи за алфавітним порядком.

За твердженням філософів сукупність елементів становить зміст системи, а сукупність закономірних зв’язків між елементами – внутрішню форму або структуру системи.

Елементом системи називають найпростішу складову частину системи, яку умовно розглядають як неподільну. Наприклад при розгляді літака, як системи, немає потреби враховувати атомну будову його елементів.

Підсистемою називають складову частину системи, у якій можна виокремити інші складові.

У сукупності елементи й підсистеми називають компонентами системи. Поділ системи на окремі елементи й підсистеми є неоднозначним та залежить від мети й конкретних завдань дослідження.

Зв'язком називають співвідношення між компонентами системи, засновані на взаємозалежності і взаємообумовленості. Поняття “зв'язок” характеризує чинники виникнення й збереження цілісності та властивостей системи. З формального погляду зв'язок визначають як обмеження кількості ступенів вільності компонент системи. Зв'язок можна охарактеризувати за напрямом, силою, характером (видом). За першою ознакою зв'язки поділяють на спрямовані й неспрямовані. За другою – на сильні та слабкі. Іноді для цього вводять шкалу сили зв'язків для конкретної задачі. За характером (видом) вирізняють зв'язки підпорядкування, породження (генетичні), рівноправні (байдужі), управління. Деякі з цих класів можна поділити більш детально: наприклад, зв'язки підпорядкування можуть бути типу “рід – вид”, “частина – ціле”; зв'язки породження – типу “причина – наслідок”. Зв'язки можна класифікувати також за місцем розташування (внутрішні й зовнішні), спрямованістю процесів у системі в цілому чи в окремих її підсистемах (прямі і зворотні) та за деякими більш конкретними ознаками. Зв'язки в конкретних системах можуть бути одночасно охарактеризовані за кількома з названих ознак.

Типи систем. Серед типів систем розрізняють гомогенні/гетерогенні, статичні/динамічні, відкриті/закриті, матеріальні/ідеальні, неживі/живі.

За складом елементів системи бувають однорідні (гомогенні) й неоднорідні (гетерогенні). В гетерогенних системах елементи різного характеру можуть перебувати в різних ієрархічних стосунках.

Виокремлюють також відкриті і закриті систем. Закритою є система, яка складається з точно визначеної кількості компонентів, і будь-яке вилучення з її складу хоча б одного елемента (або додавання) порушує механізм функціонування системи. Відкрита система дозволяє як вилучати з її складу окремі елементи, так і долучати нові, причому подібні зміни не заважають системі виконувати своє призначення. Відкриті системи передбачають обмін енергією, інформацією, речовиною із зовнішнім світом. Вони мають властивість пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі і повинні це робити для того, щоб продовжити своє функціонування.

Існує ще протиставлення статичних і динамічних систем. Статична система подібна до механізму, вона не змінюється з плином часу, динамічна подібна до організмів – зазнає змін протягом часу внаслідок взаємодії з середовищем.

Матеріальні системи складаються з елементів, які мають матеріальну субстанцію. Розрізняють пер­винні і вторинні матеріальні системи. Первинні мате­ріальні системи — це системи, елементи яких значен­нєві самі собою, тобто представляють у системі самих себе. Матеріальні системи, в яких матеріальні елемен­ти мають значення для системи не стільки завдяки своїм субстанціональним властивостям, скільки зав­дяки приписаним їм властивостям, називаються вто­ринними матеріальними системами.

Ідеальні системи — це системи, елементами яких є ідеальні об'єкти — поняття або ідеї, пов'язані з певними взаємовідношеннями. Так, наприклад, якщо взяти сис­тему понять будь-якої науки, то там зафіксовані ідеальні об'єкти, а не власне субстанція. На відміну від матері­альних ідеальні системи завжди виникають тільки зав­дяки мисленнєвій діяльності людей. Вони не існують по­за якоюсь матеріальною субстанцією, вони породжують­ся нею. Ідеальні системи становлять собою системи певних видів інформації. Семантична інформація закріп­люється в якійсь матеріальній субстанції, яка стає її но­сієм. Тут матеріальні елементи представляють не самих себе, а щось, що існує поза ними. Вони мають значення не стільки в силу своїх фізичних властивостей, скільки в силу приписаних їм властивостей вказувати на щось.

Дата добавления: 2014-01-11