Соревновательный метод

Змагання (або змагання), подібно грі, ставиться до числа широко розповсюджених суспільних явищ. Воно має істотне значення як спосіб організації й стимулювання діяльності у всіляких сферах життя. Природно, що конкретний зміст змагань при цьому різний.

Соревновательный метод у процесі фізичного виховання використовується як у відносно елементарних формах, так і в розгорнутій формі. У першому випадку мова йде про нього, як про підлеглий елемент загальної організації заняття (спосіб стимулювання інтересу й активізації при виконанні окремих вправ, включених у дане заняття); по-друге - про відносно самостійну форму організації занять (контрольно-залікові, офіційні спортивні й подібні їм змагання).

Основна визначальна риса соревновательного методу - зіставлення сил в умовах упорядкованого суперництва, боротьби за першість або можливо високе досягнення. Звідси випливають і всі інші особливості цього методу.

Фактор суперництва в процесі змагань, а також умови їхньої організації й проведення (офіційне визначення переможця, заохочення за досягнуті результати пропорційно рівню досягнень, визнання суспільної значимості досягнень, «відсівання» менш сильних при багатоступінчастих змаганнях-першостях і т.буд.) створюють особливе емоційне й фізіологічний «тло», що підсилює вплив фізичних вправ і може сприяти максимальному прояву функціональних можливостей організму. Функціональні зрушення, спостережувані в умовах змагань, як правило, більше значні, чим при зовні аналогічних несоренвновательных навантаженнях.

Під час змагань, особливо значимих в особистих і суспільних відносинах, у більшій мері, чим у грі, виражені моменти психічної напруженості. Тут постійно діє фактор протидії, протиборства, зіткнення протилежно спрямованих інтересів. Командні змагання характеризуються поряд із цими відносинами взаємодопомоги, взаємній відповідальності й відповідальності перед цілим колективом за досягнення соревновательной мети - перемоги.

Соревновательный метод характеризується також уніфікацією (приведенням до деякої однаковості) предмета змагання, порядку боротьби за перемогу й способів оцінки досягнення. Цілком зрозуміло, що неможливо порівнювати сили, якщо немає загального еталона для порівняння і якщо не впорядкований сам процес зіставлення. В окремих випадках уніфікація може мати силу лише в межах даного колективу (групи, класу й т.п.). Але вона завжди так чи інакше є присутнім при використанні соревновательного методу. У спорті ж уніфікація закріплюється єдиними правилами змагання, які в багатьох випадках придбали вже значення міжнародних норм змагання. Разом з тим уніфікація в соревновательном методі не регламентує діяльність соревнующихся у всіх деталях. Характер цієї діяльності визначається у вирішальній мері логікою боротьби за першість, перемогу або можливо високе досягнення. Тому соревновательный метод надає відносно обмежені можливості для точного дозування навантаження й безпосереднього керівництва діяльністю що займаються. Можна сказати, що в даному відношенні він займає як би проміжне положення між ігровим методом і методами строго регламентованої вправи. (Якщо змагаються в іграх, те соревновательный і ігровий методи, природно, збігаються).

Соревновательный метод застосовується при рішенні різноманітних педагогічних завдань - вихованні фізичних, вольових і моральних якостей, удосконалюванні вмінь, навичок і здатностей раціонально використовувати їх в ускладнених умовах. Порівняно з іншими методами фізичного виховання він дозволяє пред'явити найбільш високі вимоги до функціональних можливостей організму й тим сприяти їхньому найбільшому розвитку. Винятково велике значення соревновательного методу й у вихованні морально-вольових якостей: цілеспрямованості, ініціативності, рішучості, наполегливості, здатності переборювати труднощі, самовладання, самовідданості й ін. необхідно, однак. Пам'ятати, що фактор суперництва й пов'язані з ним відносини можуть сприяти формуванню не тільки позитивних, але й негативних рис характеру (егоїзму, надмірного честолюбства, марнославства й т.п.). тому соревновательный метод виправдує свою роль у моральному вихованні лише за умови висококваліфікованого педагогічного керівництва.

2.4. Використання словесних і сенсорних методів

Слово й організована «почуттєва інформація» (спрямована демонстрація реальних явищ або їхніх образних відображень), як відомо, становлять основу загальпедагогічних методів навчання й виховання. Вони широко використовуються й у процесі фізичного виховання.

Практично всі основні сторони діяльності пелагога в процесі фізичного виховання пов'язані з використанням слова: за допомогою слова повідомляють знання, активізують і поглиблюють сприйняття, ставлячи завдання, формують відношення до них, керують їхнім виконанням, аналізують і оцінюють результати, направляють поводження воспитуемых. Слово грає в той же час необхідну роль в осмисленні, самооцінці й саморегуляції дій воспитуемыми. Залежно від цих різноманітних функцій слова користуються тими або іншими методами його застосування.

Загальпедагогічні методи - дидактична розповідь, бесіда, обговорення й т.д. - здобувають у фізичному вихованні, як правило, більше лаконічну форму, чому в чималому ступені сприяє спеціальна гімнастична й спортивна термінологія. Безпосередньо в процес занять фізичними вправами включаються переважно ті словесні методи, які дозволяють зберігати високу моторну щільність занять і органічно зв'язувати слово з рухом. До них ставляться, зокрема:

Інструктування - точне, ємне словесне пояснення завдання, техніки досліджуваних дій або тренувальних вправ, правил їхнього виконання й т.д. Це один з основних методів, застосовуваних на різних етапах фізичного виховання.

Супровідні пояснення - лаконічні коментарі й зауваження, якими супроводжують демонстрацію наочних приладдя й натуральних об'єктів або користуються по ходу виконання вправ занимающимися з метою направити й поглибити сприйняття, виправити або підкреслити ті або інші сторони рухів.

Вказівки й команди - специфічні форми мовного впливу, що відрізняються особливою лаконічністю й наказовим способом. Вони належать до числа основних способів оперативного керування діяльністю що займаються. Вказівки використовуються й з метою попереднього інструктування, постановки й уточнення завдань.

Словесні оцінки - загальноприйняті або спеціальні категорії мовного схвалення або несхвалення. Поряд зі своїм основним значенням - бути мірою досягнутих успіхів - вони можуть грати й роль одного зі способів поточної корекції дій: оцінюючи дії завдань, що займаються по ходу виконання, викладач тим самим повідомляє, чи погодяться вони з наміченим зразком, і відповідно направляє подальші зусилля.

Словесні звіти й взаиморазъяснения - усна інформація, що дають, що займаються по вимозі викладача або за власною ініціативою, намагаючись по можливості точно й коротко сформулювати свої подання про отримане завдання або про виконану вправу. Для викладача це одне з основних джерел інформації про ефективність педагогічного процесу. Разом з тим ці методи мають істотне значення як спосіб організації й поглиблення сприйняттів, подань і понять, що складаються в процесі фізичного виховання, а також як один зі способів самооцінки й самоконтролю.

«Самопроказування», самонакази й інші засновані на внутрішній мові методи самонавчання й самовиховання. Метод «самопроказування» часто полягає в описі за допомогою внутрішньої мови загальної картини майбутніх рухових дій або окремих сторін їх. Метод самонаказів також заснований на використанні зв'язків між словом і рухом, але внутрішня мова (у формі вимовних про себе окремих фраз і слів-наказів) безпосередньо включена в процес виконання рухових дій як фактор самоврядування цим процесом.

Сенсорні методи засновані на наочності. Наочність у фізичному вихованні розуміється широко: як опора на свідчення всіх органів почуттів, завдяки яким досягається контакт із дійсністю (використання зорових, рухових, зорово-рухових і інших відчуттів і сприйняттів). Забезпечуючи наочність у такому широкому змісті, застосовують цілий комплекс методів, заснованих на прямому або опосередкованому сприйнятті досліджуваних вправ, їхніх окремих сторін, характеристик, умов виконання й т.д. ці методи можна умовно підрозділити по переважному призначенню на наступні групи.

Методи натуральної й опосередкованої демонстрації. До них ставиться насамперед методично організований показ самих вправ (у цілому або по елементах, уповільнено або у звичайному темпі).

Демонстрація наочних приладдя типу малюнків, схем, фотографій, контурограмм і т.п., де відтворяться окремі фази рухових дій, ті або інші характеристики рухів і умов їхнього виконання. Це самі давні традиційні види опосередкованої демонстрації.

Предметно-модельна й макетна демонстрація - демонстрація, наприклад, елементів техніки фізичних вправ за допомогою муляжів-моделей людського тіла або металевих моделей системи «тіло гімнаста - снаряд».

Кіно- і відеомагнітофонна демонстрація. Одне з найважливіших достоїнств цього виду демонстрації складається в можливості відтворювати руху в динаміку, у тому числі й в уповільненому темпі й разом з тим виділяти для аналізу окремі фази.

Вибірково-сенсорна демонстрація, тобто відтворення окремих параметрів рухів за допомогою апаратурних пристроїв, що дозволяють сприйняти зрительно або на слух ці параметри. Так, наприклад, для формування подань про необхідну частоту рухів її відтворять за допомогою метронома й акустичної апаратури (акустична демонстрація) або за допомогою світлових электросигналов (світлосигнальна демонстрація).

Методи спрямованого «прочувствования» рухів. Добре відомо, що надзвичайно важливу роль у керуванні рухами грають проприорецепторы самого рухового апарата. М'язові відчуття, спочатку мало певні, уточнюються в процесі освоєння рухових дій і займають, в остаточному підсумку, що веде місце в загальному комплексі відчуттів, що становлять сенсомоторную основу рухових навичок. Щоб сприяти цьому, прибігають до методів «прочувствования» рухів із практичною апробацією їх у спеціально створених умовах.

Методи орієнтування. Це введення в обстановку дії предметних або символічних орієнтирів (м'ячів на підвісках, прапорців, мішеней, щитів з розміткою, розмежувальних ліній у залі й т.д.), які вказують напрямок, амплітуду й форму траєкторії рухів, токовища додатка зусиль. Тим самим вони роблять більше предметними зовнішні прояви зусиль.

Методи лідирування й поточного сенсорного програмування. Це відносно нова група методів початку розвиватися прискореними темпами у зв'язку із прогресом електроніки й техніки виготовлення автоматичних пристроїв, які можуть застосовуватися у фізичному вихованні.

Є всі підстави вважати, що в міру подальшого впровадження у фізичне виховання ідей кібернетики, біоніки, теорії інформації в їх творчому педагогічному переломленні, так само як і сучасних науково-технічних досягненнях, відбудеться якісний стрибок у багатьох розділах методики фізичного виховання.

Дата добавления: 2014-01-11