Форми захисту корпоративних прав

Захист корпоративних прав

ЛЕКЦІЯ №5

ПЛАН

1. Форми захисту корпоративних прав.

2. Способи захисту корпоративних прав.

3. Протидія рейдерству в корпоративних відносинах.

Корпоративні права здійснюються до моменту виникнен­ня якихось перешкод в їх здійсненні, після чого постає необхід­ність у захисті корпоративних прав. Саме діяльність, спрямована на усунення різного роду перешкод у здійсненні корпоративних прав, становить сутність захисту корпоративних прав. Право учасників корпоративних відносин на захист випливає із загаль­ного положення про захист цивільних прав та інтересів, передба­ченого ст. 15 ЦК, і є невід'ємною гарантією здійснення корпора­тивних прав та інтересів.

Важливе місце в механізмі захисту відведено встановленому порядку реалізації особою свого права на захист. Такий порядок в юридичній літературі називають формами захисту. Під фор­ мою захисту можна розуміти комплекс внутрішньо узгодже­них, організаційних заходів, спрямованих на захист суб'єктивних прав і охоронюванихзаконом інтересів, або ж організаційно-пра­вовий порядок реалізації засобів захисту цивільних прав.

Традиційно в науці цивільного права виокремлюють юрисдикційну та неюрисдикційну форми захисту.

Юрисдикційна форма захисту передбачає можливість за­хисту прав у судовому (шляхом звернення до суду) чи адміністративному порядку (звернення до уповноважених державних органів, посадових осіб). Слід зауважити, що у ст. 66 ЦК УРСР 1963 р. було закріплено поняття «адміністративний порядок», яке відсутнє в чинному ЦК. Але стаття 17 ЦК України передбачає можливість захисту цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автоном­ної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, а ст. 18 — нотаріусом, що дає підстави стверджувати про існуван­ня адміністративної або позасудової форми захисту.

До неюрисдикційної форми захисту включають, зокрема, самозахист, який передбачає можливість застосування особою різних способів, засобів, заходів захисту, зокрема заходів опе­ративного впливу. Російський законодавець у ст. 12 ЦК Росій­ської Федерації закріпив самозахист як один із способів захисту цивільних прав, що не відповідає положенням теорії, оскільки за своєю суттю самозахист є не способом, а формою захисту, і характеризує особливий порядок, комплекс дій із захисту свого права. Цивільний кодекс України розглядає самозахист як само­стійну форму захисту цивільних прав, визначаючи його у ст. 19 як застосування особою засобів протидії, які не заборонені зако­ном та не суперечать моральним засадам суспільства.

Таким чином, аналіз теоретичних положень та норм законо­давства України дає підстави розрізняти три різні за значиміс­тю, відмінні в механізмі реалізації, самостійні форми захисту цивільних, у тому числі й корпоративних, прав: 1) судова; 2) позасудова (адміністративна); самозахист.

1. Судова форма захисту здійснюється судами у спеціаль­ному процесуальному режимі. Особливість порядку (процедури) реалізації судової форми дозволяє виділяти цивільно-правову, кримінально-правову, адміністративно-правову, господарсько-правову процедури захисту. Судова форма має універсальний характер і за своїм значенням посідає провідне місце серед ін­ших форм захисту.

Судовий захист корпоративних прав являє собою діяль­ність суду (Конституційного, судів загальної юрисдикції, господарських, адміністративних, третейських судів), що спрямована на забезпечення недоторканності права, припи­нення порушень, відновлення порушених прав.

Конституційний Суд України є судовим органом консти­туційного контролю та забезпечує принципово новий рівень за хисту прав. У плані захисту корпоративних прав, зокрема прав акціонерів, на увагу заслуговує рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням закритого акціо­нерного товариства «Оболонь» та громадянина Винника Віктора Володимировича про офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 28 Закону України «Про господарські товариства», п. 1 абз. 1 п. 5 ст. 4 Закону України «Про власність» (справа про права акціо­нерів ЗАТ) від 11.05.2005 р. Об'єктивним підґрунтям необхід­ності роз'яснення порядку відчуження акцій закритого акціо­нерного товариства стала протилежна позиція, яку зайняли загальні і господарські суди щодо можливості акціонерів ЗАТ вільно розпоряджатись належними їм акціями. Названим рішен­ням Конституційного Суду України підтверджено можливість передбачення в установчих документах закритого акціонерного товариства переважного права акціонерів товариства на прид­бання акцій, які відчужуються іншими акціонерами товариства, що не є порушенням права власника на вільне розпорядження належним йому майном. Це положення зайшло детальне регу­лювання в Законі України «Про акціонерні товариства» при ви­значенні порядку відчуження акцій приватного акціонерного то­вариства (ст. 7).

Важливим в аспекті здійснення права акціонера звертатись до суду за захистом прав акціонерного товариства є рішення Кон­ституційного Суду України № 18-рп/2004 від 1 грудня 2004 р. у справі № 1-10/2004 щодо офіційного тлумачення окремих по­ложень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), в якому, зокрема, зазначено, що «акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціо­нерним товариством, учасником якого він є, органами чи інши­ми акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуаль­них охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визнача­ється законом».

Діяльність загальних, господарських та адміністративних судів розмежовується за визначеною законом сукупністю пов­новажень щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, — підвідомчістю.

Загальні суди розглядають справи про захист порушених прав у порядку цивільного судочинства на основі Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 15 ЦПК це справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житло­вих, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ прово­диться за правилами іншого судочинства. При цьому відповідні категорії справ розглядаються в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Згідно зі ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства Украї­ни (КАС) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юри­дичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядуван­ня, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здій­сненні ними владних управлінських функцій на основі законо­давства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Зокрема, до компетенції адміністративних судів віднесені спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Підвідомчість господарських судів, які вирішують господар­ські спори, визначається ст. 12 Господарського процесуального кодексу України і залежить від суб'єктного складу сторін, що беруть участь у справі, якими, за загальним правилом, є юридич­ні особи чи громадяни, що набули статусу суб'єкта підприєм­ницької діяльності.

Існування різних ланок судів породжує проблеми розмежу­вання компетенції між ними, що є проблемою не тільки україн­ської судової практики. Звернення не до того суду, який за зако­ном уповноважений розглядати по суті правову вимогу заявника, в цивільному, господарському чи адміністративному процесі тяг­не за собою негативні для нього наслідки, оскільки неналежний суд не може здійснити захист порушеного права. Це, в принци­пі, є нормальним явищем при чіткому визначенні законодавцем правил компетенції (підвідомчості), що дозволяють і суду, і осо­бам, які до нього звертаються, чітко уявити собі, який суд є на­лежним для розгляду тієї чи іншої вимоги.

Дата добавления: 2014-01-11