Підвідомчість корпоративних спорів

Законом України від 15.12.2006 р. «Про внесення змін до де­яких актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» господарським судам додатково встановлено підвідомчість справ, що виникають з кор­поративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учас­ником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, ак­ціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створен­ням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. Суб'єктний склад учасників спору в даному разі значення не має.

Детальні роз'яснення щодо підвідомчості справ, які виника­ють з корпоративних відносин, визначення сутності корпоратив­них спорів, складу сторін, віднесення тих чи інших справ до цієї категорії, особливостей їх розгляду містяться в рекомендаціях президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгля­ді справ, що виникають з корпоративних відносин» та Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. «Про прак­тику розгляду судами корпоративних спорів». Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України та п. 1.1 названих рекомендацій встанов­лено вичерпний перелік сторін корпоративного спору. Зокрема, ними можуть бути: 1) учасник (акціонер, засновник) господар­ського товариства, в тому числі такий, що вибув, та товариство або 2) учасники (акціонери, засновники) господарського това­риства у спорі між ними, пов'язаному із створенням, діяльніс­тю, управлінням та припиненням цього товариства. Відповідно до п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України не підля­гає розширеному тлумаченню п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК також щодо справ, пов'язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та при­пиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господар­ського товариства, у тому числі такий, що вибув. Зокрема, спо­ри за участю спадкоємців учасників господарського товариства, які ще не стали його учасниками, не є підвідомчими (підсудни­ми) господарським судам.

Згідно з абзацом 2 п. 1.7 Рекомендацій Вищого господарсько­го суду України та п. 5 Постанови Верховного Суду у справах щодо внесення змін до реєстрів власників іменних цінних паперів та щодо укладення, зміни, розірвання та визнання недійсними договорів на ведення реєстру власників іменних цінних паперів стороною корпоративного спору може бути також і реєстратор прав власників іменних цінних паперів з обов'язковим залучен­ням при цьому як сторони самого акціонерного товариства.

За даними узагальнення практики розгляду корпоративних спорів найтиповішими їх видами є: спори, пов'язані зі створен­ням господарських товариств; скасування державної реєстрації товариства; спори між засновниками товариства; спори щодо зобов'язань, які виникли до державної реєстрації товариства; спо­ри про визнання рішень загальних зборів недійсними; спори, пов'язані з виходом, виключенням учасника з товариства, пере­ходом частки учасника в статутному (складеному) капіталі то­вариства; спори щодо компетенції, порядку обрання та відкли­кання наглядової ради товариства, визнання рішень наглядової ради недійсними; спори щодо компетенції, порядку обрання та відкликання виконавчого органу товариства та інші.

З моменту запровадження спеціалізованих адміністративних судів виникли проблеми з розмежуванням компетенції між адмі­ністративними і господарськими судами. Як зазначається в ін­формаційному листі Верховного Суду України від 26.12.2005 р. № 3.2, аналіз нині чинної редакції КАС України не дозволяє сформулювати загальне правило, відповідно до якого відбува­ється розмежування компетенції між адміністративними та гос­подарськими судами. Верховний суд України визначив основні позиції з цих питань, які зводяться до такого: ст. 17 КАС Украї­ни встановлює категорії спорів, на які поширюється компетен­ція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ. До господарських спорів можуть додаватися категорії спо­рів, визначені в пунктах 1, 3, 4 названої статті, а саме:

а) спори осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскар­ження його рішень, дій чи бездіяльності;

б) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реа­лізації їхньої компетенції у сфері управління, а також спори з при­воду укладання та виконання адміністративних договорів;

в) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у ви­падках, установлених законом.

У всіх наведених категоріях спорів передбачено, що хоча б однією із сторін такого спору повинен бути суб'єкт владних пов­новажень. У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган держав­ної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює зазна­чених владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не перебуває «при здійсненні управлінських функцій» та не має встановлених нор­мами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повнова­жень.

Щодо корпоративних спорів, то у постанові Пленуму Вер­ховного Суду України від 24.10.2008 р. наголошується на роз­межуванні підвідомчості спорів між господарськими та адміні­стративними судами: не є корпоративними спори про визнання недійсними установчих документів господарського товариства та припинення юридичної особи, які порушуються за позовами органів Державної податкової служби України та інших суб'єк­тів владних повноважень, що здійснюють контроль за діяльністю товариства, а також органів, що здійснюють державну реєстра­цію юридичних осіб. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС зазначе­ні спори віднесено до компетенції адміністративних судів як публічно-правові за зверненням суб'єкта владних повноважень (п. 12); справи про стягнення з учасників фондового ринку штра­фів, накладених уповноваженими особами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також про оскарження рі­шень, дій чи бездіяльності цих осіб підлягають розгляду в поряд­ку адміністративного судочинства як публічно-правові спори на підставі ч. 1 ст. 17 КАС (п. 8). Однак у цьому ж пункті зазнача­ється: «У разі якщо предметом спору є визнання недійсним рі­шення загальних зборів учасників (акціонерів) господарського товариства, а вимога до суб'єкта владних повноважень є похід­ною (зокрема, про державну реєстрацію припинення юридичної особи), такий спір є підвідомчим (підсудним) господарським судам».

2. Позасудова форма захисту корпоративних прав поля­гає в можливості звернутися за захистом своїх прав до спеціаль­них державних органів управління. Щоправда, такий механізм переважно стосується акціонерів і пов'язаний з особливостями діяльності акціонерних товариств, обігу акцій тощо. Окремі функції управління, регулювання та контролю, що забезпечують захист прав та інтересів акціонерів державної форми власності, здійснюють Національний банк України, Антимонопольний ко­мітет України, Фонд державного майна України, Державна по­даткова адміністрація України.

Найбільш дієвою в цьому плані є діяльність Державної ко­місії з цінних паперів та фондового ринку України та її терито­ріальних управлінь, статус якої визначений Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні». Комісія виконує ряд функцій, які прямо чи опосередковано по­в'язані із забезпеченням прав акціонерів. У межах повноважень, визначених Законом України «Про державне регулювання рин­ку цінних паперів в Україні», названа комісія як орган держав­ного регулювання ринку цінних паперів в Україні має право: проводити самостійно чи разом з іншими відповідними органа­ми перевірки та ревізії фінансово-господарської діяльності емі­тентів, осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цін­них паперів, фондових бірж та саморегулівних організацій (п. 9 ст. 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»); надсилати емітентам, особам, які здійсню­ють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондовим біржам та саморегулівним організаціям обов'язкові до виконан­ня розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери та вимагати надання необхідних документів від­повідно до чинного законодавства України (п. 10 ст. 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»); накладати адміністративні стягнення, штрафні та ін­ші санкції за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їх співробітників, аж до анулювання ліцензій на здійснен­ня професійної діяльності на ринку цінних паперів (п. 14 ст. 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних па­перів в Україні»); у разі порушення законодавства про ціні па­пери, нормативних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку виносити попередження, зупиняти на строк до одного року розміщення (продаж) та обіг цінних паперів того чи іншого емітента, дію ліцензій, виданих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, анулювати дію таких ліцензій (п. 5 ст. 8 Закону України «Про державне регулювання рин­ку цінних паперів в Україні») та інше.

Порядок проведення перевірок учасників фондового ринку визначений: Порядком контролю за дотриманням Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на ринку цінних папе­рів, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 17.04.2003 р. № 162 та Правилами проведення перевірок діяльності емітентів та саморегулівних організацій на ринку цінних паперів, затверджени­ми рішенням ДКЦПФР від 08.07.2003 р. № 302. Порядок засто­сування санкцій до учасників фондового ринку за порушення законодавства на ринку цінних паперів визначений Правилами розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затвердженими наказом ДКЦПФР від 09.01.1997 р. № 2 (у редакції рішення ДКЦПФР від 13.02.2001 р. № 27) та Правилами розгляду справ про пору­шення вимог законодавства щодо запобігання та протидії легалі­зації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та застосування санкцій, затвердженими рішенням ДКЦПФР від 13.08.2003 р. №361.

При реалізації свого права на управління справами товарис­тва, з метою забезпечення належної організації і проведення за­гальних зборів, акціонери мають право звернутись до ДКЦПФР з пропозицією про призначення представників Комісії для кон­тролю за реєстрацією акціонерів для участі в загальних зборах (п. 2.1 Положення про проведення контролю за реєстрацією ак­ціонерів для участі в загальних зборах акціонерних товариств, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 23.12.1998 р.). Без сум­ніву, правильність проведення реєстрації учасників, від якої за­лежить склад учасників зборів, приналежність їм відповідної кількості акцій, а отже, і результати голосування та прийняття рішень, є надзвичайно важливими. У разі виявлення порушень можуть бути застосовані санкції безпосередньо Комісією (від­повідно до її компетенції) або ж направлені документи до пра­воохоронних органів. Громадяни також можуть безпосередньо звернутись до ДКЦПФР та її територіальних органів зі скарга­ми про поновлення прав та захист законних інтересів на ринку цінних паперів, порушених діями або бездіяльністю суб'єктів ринку цінних паперів, рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ та посадових осіб, порядок розгляду і реагування на які визначений Правилами розгляду звернень громадян до Державної комісії з цінних паперів і фон­дового ринку та її територіальних органів, затвердженими нака­зом ДКЦПФР від 21.07.1997 р.

Типовими порушеннями прав акціонерів, яких припускають­ся у своїй діяльності акціонерні товариства, за даними ДКЦПФР, є: порушення права на рівне ставлення до всіх акціонерів, пору­шення права на участь в управлінні товариством, порушення права на отримання інформації про діяльність акціонерного то­вариства, порушення права акціонерів на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів, порушення прав акціонерів під час додаткового випуску акцій. Комісія, як правило, застосовує до учасників ринку санкції у вигляді штрафів. Статтею 11 Зако­ну України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» визначено, що штрафи, накладені ДКЦПФР, стягу­ються в судовому порядку, при цьому, як було зауважено вище, в порядку адміністративного судочинства.

Крім державних органів виконавчої влади, захист поруше­них прав здійснюють і інші суб'єкти, які не належать до системи органів держави. Так, відповідно до ст. 18 ЦК захист цивільних прав здійснює нотаріус шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановленому законом. Порядок вчинення виконавчих написів урегульований Законом України «Про нотаріат», Інструкцією про порядок вчи­нення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою на­казом Мін'юсту України від 03.03.2004 р., постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р., якою затверджений Пере­лік документів, за якими стягнення провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Зокрема, стягнення заборгованості на основі виконавчого напису можли­ве відповідно до п. 1 вищеназваного Переліку за нотаріально по­свідченими угодами, які передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стяг­нення на заставлене майно. При здійсненні відповідного роду захисту побічно можуть захищатись і корпоративні права учас­ників господарських товариств.

Зважаючи на складність та тривалість судової процедури розгляду справ, у багатьох ситуаціях більш дієвою, простою і оперативною може стати позасудова форма захисту, застосу­вання якої варто було б поширити на більше коло корпоратив­них конфліктів.

3. Самозахист корпоративних прав. При характеристиці самозахисту в науковій літературі зазначається, що дії, спрямо­вані на самозахист, в окремих випадках застосовуються ще до виникнення реальної загрози порушення права, хоч механіз­ми їх реалізації дійсно спрацьовують тільки після порушення суб'єктивного цивільного права, до цього ж ці дії спрямовані на забезпечення недоторканності права¹. Самозахист корпоратив­них прав відбувається шляхом реалізації наданих учасникам за­конодавством та внутрішніми актами товариства можливостей із забезпечення своїх прав без звернення до суду чи інших спеці­альних державних органів. У корпоративних правовідносинах, на відміну від інших, ця форма відіграє значну роль у захисті прав, що безпосередньо випливає з особливостей корпоратив­них правовідносин, корпоративного управління та організації діяльності господарських товариств. Зокрема, законодавством закріплено ряд положень щодо діяльності господарських това­риств, які є своєрідними гарантіями прав їх учасників, а також можливості учасників у випадках, коли є порушення їх прав чи, на їх думку, такі порушення можуть реально виникнути, припи­нити їх шляхом звернення до внутрішніх органів управління господарським товариством.

При цьому, залежно від порядку реалізації самозахисту, мож­на виділяти:

а) безпосередній порядок самозахисту корпоративних прав, який передбачає самостійні дії учасників товариства без залучення інших суб'єктів, зокрема органів управління товари­ством. Це, серед іншого:

- можливість брати участь в управлінні справами товари­ства, наприклад, шляхом голосування на загальних зборах прий­мати рішення, які унеможливлять порушення своїх прав. Особ­лива ситуація при цьому виникає в товариствах з обмеженою відповідальністю, в яких є два учасники з рівними частками у статутному фонді і, відповідно, рівною кількістю (по 50%) голо­сів. У разі виникнення конфліктів між ними реальна можли­вість реалізації права управління товариством, вирішення пи­тань голосуванням на загальних зборах практично втрачається;

- право самим скликати загальні збори товариства, якщо на їх вимогу у відповідні строки збори не були скликані, яке пе­редбачено Законом України «Про господарські товариства» щодо акціонерів, які володіють у сукупності більш ніж 10% ак­цій (ст. 45) та учасників ТОВ і ТДВ, які володіють у сукупності більш як 20% голосів (ст. 61) Як свідчить практика, що підтвер­джується звітом ДКЦПФР, серед типових порушень є саме не-скликання виконавчим органом загальних зборів акціонерів на вимогу акціонерів, які володіють достатньою кількістю голосів. При цьому на можливість реалізації такої форми захисту своїх прав вказав Верховний Суд України, зазначивши у своїй поста­нові від 24.10.2008 р.: «не підлягають задоволенню позови акціо­нерів про зобов'язання скликати позачергові загальні збори, оскільки ст. 45 Закону «Про господарські товариства» надає акціо­нерам, які володіють більш як 10% голосів, право самостійно скликати позачергові загальні збори у разі, якщо правління не виконує їх вимоги (п. 23)»;

- право акціонерів на кумулятивне голосування при обранні наглядової ради, ревізійної комісії, що є ще одним механізмом самозахисту і забезпечення своїх прав та інтересів та вперше пе­редбачено статтями 53, 73 Закону України «Про акціонерні то­вариства».

Найменше можливостей в реалізації цієї форми захисту має особлива група учасників командитного товариства - вкладни­ки, оскільки згідно зі ст. 81 Закону України «Про господарські товариства» управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. Це своєрідна «плата» за надані їм більші гарантії отримання диві­дендів та повернення вкладів. Разом із тим, доцільно було б пе­редбачити можливість залучення вкладників до прийняття рі­шень, які зачіпають їх майнові інтереси (про виплату їм частини прибутку, про реорганізацію чи ліквідацію товариства тощо).

б) опосередкований порядок самозахисту, який потребує залучення до захисту своїх прав органів управління господар­ським товариством. Зокрема:

- будь-який з акціонерів має право вносити свої пропозиції
до порядку денного загальних зборів (щоправда, рішення про вклю­чення цих пропозицій приймається правлінням), а пропозиції
акціонерів, що володіють більш ніж 10% голосів, вносяться до
порядку денного обов'язково (ст. 43 Закону України «Про господарські товариства»). При цьому відповідно до Закону Украї­ни «Про акціонерні товариства» обов'язковому включенню до порядку денного підлягають пропозиції акціонерів (акціоне­ра), які сукупно є власниками п'яти або більше відсотків прос­тих акцій. Подібні можливості передбачені і для учасників ТОВ і ТДВ (ст. 60 Закону України «Про господарські товариства»);

- на вимогу акціонерів, що володіють більш ніж 10% голо­сів (ст. 49 Закону України «Про господарські товариства») або будь-кого з учасників ТОВ, ТДВ (ст. 63 Закону України «Про го­сподарські товариства») проводяться перевірки ревізійною ко­місією фінансово-господарської діяльності правління (дирекції), що може стати підставою виявлення і припинення порушень з боку правління;

- право вимагати здійснення обов'язкового викупу акціонер­ним товариством належних йому акцій (так зване «право на не­згоду»). Статтею 68 Закону України «Про акціонерні товари­ства» закріплено, що кожний акціонер - власник простих акцій товариства має право вимагати здійснення обов'язкового вику­пу акціонерним товариством належних йому акцій з правом го­лосу, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про:

1) злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділ товарист­ва, зміну його типу з публічного на приватне;

2) вчинення товариством значного правочину;

3) зміну розміру статутного капіталу.

Кожний акціонер - власник привілейованих акцій має пра­во вимагати здійснення обов'язкового викупу товариством на­лежних йому привілейованих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття за­гальними зборами рішення про:

1)внесення змін до статуту товариства, якими передбача­ється розміщення нового класу привілейованих акцій, власники яких матимуть перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат під час ліквідації акціонерного товариства;

2)розширення обсягу прав акціонерів - власників розміще­них класів привілейованих акцій, які мають перевагу щодо чер­говості отримання дивідендів чи виплат під час ліквідації акціо­нерного товариства.

Право на незгоду є ефективним у разі, коли акціонер не пого­джується із рішенням загальних зборів акціонерів, але має таку кількість акцій, за якої не може впливати на відповідне рішення. Встановлення на законодавчому рівні обов'язку акціонерного товариства викупити в акціонера акції за ринковою ціною, якщо він голосував проти рішення загальних зборів, є суттєвим спо­собом захисту прав дрібного акціонера.

Особливістю названих механізмів самозахисту є те, що най­більш ефективними вони стають тоді, коли реалізуються колек­тивно, шляхом об'єднання з іншими зацікавленими учасниками товариства.

Дата добавления: 2014-01-11