Розвиток самостійності і формування активної життєвої позиції учнів у процесі занять фізичною культурою

7.2.1. Розвиток самостійності учнів. Самостійність – це здійснення людиною якої-небудь діяльності без сторонньої допомоги. Це і самостійне ухвалення рішення, і здійснення наміченого, і самоконтроль, а в ряді випадків – і взяття на себе відповідальності за справи і вчинки. Тому розвиток самостійності школярів йде разом з розвитком самосвідомості.

Мотиви прояву самостійності в школярів різного віку різні. Молодші діти, виявляючи самостійність, використовують її як засіб досягнення особистих цілей. У підлітків самостійні вчинки і дії відбуваються для того, щоб підкреслити своє право на самостійність…У старших школярів мотивом прояву самостійності є прагнення випробувати себе, перевірити свої можливості…

Етапи і рівні розвитку самостійності учнів. Формування самостійності в навчальній і суспільній діяльності проходить ряд етапів, на кожнім з яких рівень прояву самостійності різний.

На першому етапі самостійність школяра виявляється лише у виконанні того, що було заплановано одним вчителем чи разом з учнями. Це нижчий рівень розвитку самостійності.

На другому етапі самостійність виявляється як у виконанні, так і в самоконтролі за виконанням вправи.

На третьому етапі до виконання і самоконтролю приєднується і можливість самому планувати свою діяльність.

На четвертому етапі самостійність досягає вищого рівня розвитку і виражається уже в прояві учнями творчої ініціативи, тобто в самостійній постановці цілей і виборі способів їх досягнення, а також у прийнятті відповідальності на себе за свої справи і вчинки.

Умови формування самостійності. Успішне формування самостійності вимагає обліку ряду обставин і створення для учнів певних умов.

1. Розвиток самостійності можливий лише на основі придбання школярами знань і умінь, необхідних для навчальної і суспільної роботи в школі…

2. Розвиток самостійності повинен проходити під контролем учителя фізичної культури. Однак, здійснюючи цей контроль, учитель повинний знати міру. Зайва опіка учнів, сковування їх ініціативи негативно позначаться на розвитку цієї особистісної якості…

3. З іншого боку, самостійність учнів не повинна вступати в протиріччя з керівною роллю вчителя: занадто велика впевненість учнів у своїх можливостях теж негативно позначиться на педагогічному процесі. Тільки сполучення самостійності учнів у розумних межах з контролем учителя може дати гарні результати. Учителем фізичної культури контроль може здійснюватися безпосередньо – шляхом спостереження за самостійною роботою учня і опосередковано – за допомогою карток-завдань і схем-конспектів.

4. Формуванню самостійності учнів сприяє інтерес до вправи, завдання.

Форми появи самостійності на уроці фізичної культури. Урок фізичної культури дає учням можливість виявляти самостійність на різних рівнях (починаючи від нижчого і кінчаючи вищими рівнями).

1. Виконання вправи під власний рахунок, в оптимальному темпі, але в загальному строю і під контролем учителя.

2. Самостійне виконання вправ, що підводять, у паузах між підходами до снаряда, здійснення самоконтролю і взаємоконтролю за виконуваними діями.

3. Підбор вправ для розминки, для розвитку якостей з числа відомих уже учнем. Таким шляхом починається розвиток творчої ініціативи школярів на уроках фізичної культури.

4. Надання учням можливості вільного вибору вправ і композицій, що відповідають їхнім умінням і творчим можливостям (наприклад, при виконанні вправ під музику). Це буде стимулювати мислення, фантазію учнів.

5. Планування частини уроку і самостійне його проведення. Ця форма, доступна тільки старшокласникам, розвиває пізнавальну активність учнів, формує в них навички керування й організації, змушує зрозуміти складність праці вчителя й у кінцевому рахунку – бути більш свідомим на уроці фізичної культури…

6. Використання учнями на уроці фізичної культури технічних засобів навчання (діаскопів тощо) для показу фізичних вправ на діапозитивах.

7. Самостійне виставлення школярами на уроці оцінок. Ряд досвідчених учителів фізичної культури дозволяють учням виставляти собі оцінки за виконання фізичних вправ. Психологічний ефект цього способу розвитку самостійності полягає в тому, що оцінка перестає розглядатися учнями як покарання…

Форми прояву самостійності в позакласній роботі з фізичного виховання. Ще більш великі можливості для розвитку самостійності надає позакласна робота школярів у сфері фізичної культури. здійснювана за завданням учителя.

1. Виконання школярами ранкової зарядки вдома (спочатку під контролем батьків, а потім і самостійно).

2. Виконання домашніх завдань учителя фізичної культури.

3. Здійснення самоконтролю за своїм фізичним розвитком. Для цього спочатку треба ознайомити школярів з найпростішими способами виміру, дати їм можливість навчитися користатися вимірювальними засобами – динамометром, сантиметровою стрічкою, медичними терезами, спірометром…

4. Участь у суддівстві змагань.

5. Проведення щотижневого спортивного огляду в класі …Щоб спортивний огляд проходило цікаво й активно, весь клас повинний одержати домашнє завдання: знайти відповідь на спеціально підібрані питання…

6. Організація спортивних вечорів і свят у школі.

7.2.2. Формування в учнів потреби у систематичних самостійних заняттях фізичною культурою. Заняття фізичною культурою на шкільних уроках у кращому випадку дозволяють лише підтримувати нормальний фізичний стан, але не поліпшують фізичний розвиток учнів...

Учитель фізичної культури повинний розвивати в учнів потребу самостійно займатися фізичною культурою на базі створення в них уявлення про здоровий спосіб життя. Придбання цих знань змінює відношення учнів до фізичної культури і спорту, спонукуючи їх стати сильними, добре розвитими (особливо в 5-7-х класах)…

…В учнів буде сформована потреба в самостійних і систематичних заняттях фізичною культурою, якщо в них буде сформована звичка до фізичного навантаження, до активної рухової діяльності.

Звичка – це дії чи вчинки, виконання яких стало для людини потребою
(С.Л. Рубінштейн).

К.Д. Ушинський виділяв два шляхи виховання звичок: організація життєвого досвіду і переконання, роз’яснення. Перший шлях більш придатний для молодших школярів, другий – для старших.

Етапи й умови формування звички до занять фізичною культурою. Звички формуються в результаті багаторазового тривалого використання певних дій і форм поведінки. Тому їх вироблення проходить через ряд етапів, кожний з яких повинний бути організаційно забезпечений учителем фізичної культури.

Перший етап – формування позитивного відношення до фізичної культури.
З 1-го класу вчитель повинний ненав’язливо підкреслювати позитивну роль занять фізичними вправами в розвитку дітей і зміцненні їх здоров'я.

Другий етап – формування в учнях наміру самостійно займатися фізичною культурою. Намір, по визначенню С.Л. Рубінштейна, є внутрішньою підготовкою відстроченої дії чи вчинку. …Завдання вчителя – спонукати в учнів бажання самостійно і регулярно займатися фізичною культурою (можна запропонувати школярам щодня виконувати вдома зарядку). Сформувавши в учнів це бажання, учитель переходить до наступного етапу.

Третій етап – здійснення школярами наміру самостійно займатися фізичною культурою. Цей етап зв’язаний зі створенням умов для самостійного виконання школярами фізичних вправ. До таких умов відносяться: 1) придбання батьками необхідного спортивного інвентарю (м’ячів, гантелей, ракеток та ін.); 2) розробка з учителем режиму дня, у якому знайшлося б місце і для самостійного виконання вправ; 3) розучування на уроці фізичної культури комплексу вправ, що учні будуть виконувати вдома.

Четвертий етап – перетворення бажання школярів самостійно і регулярно займатися фізичними вправами в звичку. У силу вікових психологічних особливостей молодших школярів і підлітків (легка зміна інтересів і бажань, недостатній розвиток наполегливості, цілеспрямованості) регулярне самостійне виконання ними фізичних вправ представляє значні труднощі (…дитина три-чотири рази встане, зробить зарядку, але незабаром набридне, знайде для себе багато виправдань…і кине). При цьому виникають захисні мотивування: «зарядка нічого не дає»...

У зв’язку з цим учителю необхідно здійснювати ряд заходів, які підтримували б сформований намір учня самостійно займатися фізичною культурою.

… Інтерес учнів до самостійного систематичного виконання фізичних вправ буде стимулюватися й у тому випадку, якщо учитель фізичної культури забезпечить постійний контроль за тим, виконують школярі вдома фізичні вправи чи ні. Цей контроль (…перевірка віджимань від підлоги чи присідань…) іноді виявляється навіть дієвіше, ніж контроль батьків, тому що авторитет учителя (особливо для молодших школярів) часто більш вагомий слів і умовлянь батьків.

…Можна ввести таблиці контролю в класі (молодші школярі), де учні самі будуть вносити свої досягнення (результати) самостійних занять..

Щоб у школярів не відбувалося вгасання інтересу до самоконтролю, його форми треба періодично змінювати.

7.2.3. Формування суспільної активності учнів. Найвищою формою самостійності учнів є виконання ними суспільних доручень (фізорг, капітан команди тощо)…У кого сформована суспільна активність, ті, закінчивши школу, швидше адаптуються в нових умовах, відразу включаються в життя виробничого, студентського, армійського колективу.

Компоненти суспільної активності. Суспільна активність виявляється школярами при наявності наступних компонентів: 1) суспільної спрямованості мотивів особистості (наявність інтересу до суспільної роботи, бажання займатися нею, усвідомлення її соціальної значимості); 2) організаторських якостей і умінь (відповідальне ставлення до суспільних доручень, готовність допомогти іншим…, прояв ініціативи в суспільних справах).

Етапи зміни мотивів до суспільній роботі по мірі соціального розвитку школярів. Інтерес учнів до суспільної роботи виявляється по-різному…Крім того, значимість інтересу як мотиву суспільної діяльності в міру соціального розвитку школярів змінюється.

Виділяють декілька етапів зміни мотивів до суспільної роботи школярів.

Перший етап – наявність інтересу до якої-небудь суспільної роботи, до спільної роботи з товаришами; на цьому етапі розуміння суспільної значимості виконуваних ними доручень відсутньо.

Другий етап – інтерес до суспільної роботи починає поєднуватися з розуміння суспільної значимості, що пробуджується в школярів.

Третій етап – ведучу роль починають грати мотиви, зв’язані із соціальною значимістю суспільної роботи, домінувати починає суспільний зміст діяльності.

Четвертий етап – суспільна спрямованість діяльності школярів здобуває для них і особистісний зміст, і суспільно значимі цілі діяльності перетворюються в особисті устремління учнів.

Старшокласники в суспільній роботі шукають можливість самовираження, самоствердження, самовдосконалення. Тому їх задоволення суспільною роботою зв’язано не тільки з її результатами, але і з тією роллю, яку вони виконують у ній. Тому якщо чекання школяра у виконанні тієї чи іншої ролі не виправдовуються, незважаючи на успішне виконання завдання, він буває незадоволений суспільною роботою.

Протиріччя позиції учнів у суспільній діяльності…

Умови формування і підтримки мотивів суспільної діяльності. Для того щоб спонукати і підтримати інтерес школярів до суспільних доручень, необхідно дотримуватися ряду умов.

1. Доручення, що дається школяреві, повинне мати суспільну значимість і доцільність (показати, що дане завдання важливе для всього класу, спортивної секції)…

2. Доручення, що даються, повинні бути конкретними …(якщо фізорг – то які конкретні його функції…)...

3. Якість і терміни виконання завдань повинні контролюватися вчителем (…щоб не виникло байдужості в самого учня)…

4. В учня повинна формуватися віра в можливість виконання суспільного доручення (…допомогти порадою, практичними справами…)...

5. Школярам повинна даватися певна самостійність у виконанні суспільної роботи (…вони самі можуть розробити програму спортивного вечора, підготувати спортивну газету, організувати зустріч з популярним спортсменом…)...

6. При розподілі суспільних доручень важливо враховувати психологічні особливості школярів різного віку: їх інтереси, здібності, соціальний статус у групі і спортивному колективі.

7. З огляду на схильність учнів до зміни діяльності доцільніше давати їм разові і тимчасові доручення, а не постійні (особливо школярам із сильною нервовою системою, які бувають пасивні тому, що…доручення одноманітні і не змушують їх переборювати труднощі)…

Учителю фізкультури варто спеціально планувати виховні заходи, спрямовані на формування суспільної активності школярів. При цьому потрібно враховувати наступні моменти:

1. Формування суспільної активності – тривалий процес, ні в якій мері не зводиться до виконання разових доручень…

2. Формування суспільної активності школярів не можна відривати від усього виховного процесу …

3. У залежності від ставлення школяра до суспільної роботи можливі різні шляхи виховання суспільної активності: а) йти від знання через переконання до практичного досвіду…б) йти від практичного досвіду до знань, від них – до переконання у важливості суспільної роботи і потім − знову до практичного досвіду... в) від переконання у важливості суспільної роботи йти до практичного досвіду, потім – до придбання знань і знову до практичного досвіду...

7.2.4. Психологічна характеристика організаторської діяльності учнів. Організаторська діяльність є різновидом суспільною діяльністю. Це діяльність однієї людини, що забезпечує об'єднання групи людей для досягнення загальногрупової мети.

Організаторська діяльність школярів є як би продовженням керівництва вчителем класом, спортивною командою та ін. Якщо функція керівництва вчителя спрямована на вирішення питання про те, що робити, то функція організатора-учня – як робити…

Функції організаторської діяльності. Виділяють чотири функції – і нтегративну, комунікативну, навчання і виховання. Інтеграція означає об’єднання людей для вирішення загального завдання. Це завдання організатор вирішує при допомозі встановлення взаємозв’язків, взаємин і координації дій між членами групи. Отже, поєднуючи, інтегруючи зусилля й активність учнів в одному напрямку, організатор здійснює функцію комунікації, об’єднання.

Функції навчання і виховання старші школярі-організатори здійснюють стосовно молодших школярів, чи ж школярі спортсмени – стосовно однолітків, що не займається спортом.

Умови ефективної організаторської діяльності учнів:

1. Облік вікових особливостей і індивідуальних можливостей учнів у здійсненні організаторської діяльності. …Учні повинні відповідати організатору за віком, чи бути молодше його…

2. Наявність у школярів організаторських якостей, а саме: 1) здатність організатора глибоко і повно відбивати психологію групи, яку організує (забезпечується підвищеною спостережливістю, тонким розумінням людини, допитливістю, здатністю до аналізу психологічних фактів…); 2) певна спрямованість розуму, що характеризується готовністю застосувати психологічні знання до практики вирішення організаторських завдань …; 3) психологічний такт – уміння дотримуватися почуття міри у взаєминах з учнями…; 4) суспільна енергійність – здатність організатора заражати своєю енергією, ентузіазмом других учнів…; 5) схильність до організаторської діяльності – прагнення займатися цією діяльністю виходячи з наявної потреби…; 6) критичність організатора стосовно учнів – це уміння прямо і сміливо висловити критичні аргументовані зауваження, звичайно, у доброзичливій формі…; 7) вимогливість організатора є важливою якістю, що підкріплює і направляє активність учнів…

3. Педагогічне керівництво організаторською діяльністю школярів (…пошук і вивчення активу, потім керівництво цим активом…і, нарешті, формування в школярів організаторських умінь – певні правила організаторської роботи, «Пам’ятки школяра-організатора»…)...

Контрольні питання:

1. Які мотиви прояву самостійності в школярів молодших, середніх і старших класів?

2. Які спостерігаються етапи і рівні розвитку самостійності школярів?

3. Які умови сприяють формуванню в учнів самостійності?

4. У яких формах школяр може виявити самостійність на уроках фізичної культури і в позакласній спортивній роботі?

5. Що таке суспільна активність? Які її компоненти?

6. Які мотиви прояву школярами суспільної активності? Як вони змінюються в міру соціалізації школяра?

7. У чому може виявити учень суспільну активність під час занять фізичною культурою?

8. Які умови необхідні для формування і підтримки мотивів суспільної діяльності?

9. Що таке організаторська діяльність? Які її функції?

10. Що забезпечує успішну організаторську діяльність школярів? Які якості необхідні школяреві організатору?

7.3. Виховання в учнів прагнення до самовдосконалення в процесі занять фізичною культурою. Прагнення до самовдосконалення, як відзначав
Л.М. Толстой, уже тому притаманно людині, що вона ніколи, якщо вона правдива, не може бути задоволена собою…

Розрізняють наступні види самовдосконалення: моральне, інтелектуальне і фізичне. Моральне самовдосконалення зв’язане із самовихованням. Інтелектуальне самовдосконалення зв’язане із самоосвітою … Фізичне самовдосконалення зв’язане із саморозвитком рухових якостей, формуванням рухових умінь. Отже, самовдосконалення є найважливішим шляхом формування себе як особистості, розвитку своїх здібностей, придбання знань і умінь.

Істотною перешкодою для самовдосконалення учнів служить лінь, відсутність у них наполегливості і цілеспрямованості. Труднощі цього процесу полягають у тому, що розвиток волі теж є самовдосконаленням, тому не можна відкладати саморозвиток, самоосвіту і самовиховання доти, поки не розів’ється потрібна вольова якість: воно буде розвиватися разом із самовдосконаленням.

Формування прагнення до самовдосконалення проходить через три етапи:
1) створення еталона поведінки і діяльності (ідеалу), якому учень хотів би наслідувати, 2) самопізнання і формування самооцінки, 3) цілеспрямована робота над собою.

7.3.1. Формування еталона (ідеалу). Еталонний образ людини, на який учень хотів би бути схожим, може будуватися різними шляхами.

Перший шлях зв’язаний з вибором в якості еталона людини, чимось вразившего уяву школяра. Це може бути герой книги чи фільму, великий спортсмен, а можливо й однокласник, який володіє якоюсь яркою особливістю…Недоліком такого шляху служить те, що еталонна особистість чи її образ приймається цілком, із усіма позитивними і негативними її сторонами, і учень починає переймати не тільки гарне, але і погане…

Другий шлях зв’язаний з формуванням збірного еталона. У цьому випадку визначені еталонні якості беруться від різних людей...

Образи ідеальних особистостей мають у різних учнів неоднакову стійкість... У зв’язку з цим учитель фізичної культури повинний сприяти вибору як ідеалу такої людини, що володіє неминучими позитивними якостями і достоїнствами, щоб учень міг постійно орієнтуватися на цей еталон...

7.3.2. Самопізнання і самооцінка як збудники самовдосконалення. Прийоми самопізнання. …Пізнання людиною самого себе можливо лише при спілкуванні з іншими людьми, у процесі спільної практичної діяльності.

Існують різні прийоми самопізнання:

Самоспостереження – це спостереження людини над своїми вчинками, діяльністю, переживаннями. Воно дозволяє прогнозувати свою поведінку при певних емоційних станах і вчасно включати моральний контроль для запобігання небажаних дій і вчинків.

Ретроспективне самопізнання – це самоспостереження за тим, як поводився суб’єкт у минулому відрізку часу, що він при цьому переживав. Це самоспостереження по наявним у людини вторинним образам (уявленням).

Опосередковане самопізнання (зіставлення, порівняння) здійснюється школярами, які досягли певного рівня самосвідомості, наступними шляхами: зіставлення учнем себе з іншими людьми, порівняння ставлення учня до самого себе зі сформованим до нього відношенням оточуючих людей (педагогів, учнів, батьків, інших дорослих)…

Аналіз власних дій і вчинків, здійснюваний часто уже по ходу самоспостереження і зіставлення, є необхідною ланкою, що веде до формування в школярів самооцінки. Він дозволяє розкривати причинно-наслідкові зв’язки своїх учинків, успіхів і невдач, дає можливість судити про свою особистість, про її значимість для загальної справи, у якій школяр бере участь…

У самоаналізі необхідно робити упор на аналіз поведінки. Адже об’єктивно можна судити про себе тільки по своїх реальних вчинках, а не уявлюваним. Практична діяльність, поведінка одночасно і перевіряють і формують якості особистості. Необхідно виробляти в школярів звичку до систематичного і цілеспрямованого самоаналізу.

Самооцінка повинна допомагати школяреві критично ставитися до своєї особистості, неупереджено розбиратися в особливостях своєї поведінки, виявляти свої недоліки. Однак це можливо тільки в тому випадку, якщо самооцінка буде адекватною, якщо вона досягає певного рівня розвитку.

Рівні самооцінки. Л.І. Рувинський і А.Е.Соловйова виділяють чотири рівні розвитку самооцінки: процесуально-ситуативний, якісно-ситуативний, якісно-консервативний і якісно-динамічний.

Процесуально-ситуативний рівень характеризується тим, що на даному рівні самооцінки школяр не встановлює зв’язків між своїми вчинками, успіхами, невдачами і якостями особистості. Він оцінює своє «Я» лише по окремих безпосередніх результатах діяльності. Оскільки досягнутий результат може бути наслідком збігу обставин (наприклад, перемога на змаганнях усередині класу, школи), самооцінка може бути необ'єктивною: досягнутий результат не відповідає особистісним якостям…

Якісно-ситуативний рівень самооцінки характеризується тим, що школяр установлює прямолінійні зв’язки між своїми вчинками, досягненнями й особистісними якостями: переміг на змаганнях – виходить, цілеспрямований, вольовий. На цьому рівні розвитку самооцінки самовиховання носить ситуативний характер. Вона теж ще неадекватна і хитлива.

Якісно-консервативний рівень самооцінки характеризується руйнуванням прямолінійних, формальних зв’язків між вчинками, досягненнями і якостями особистості. Якість особистості уже абстрагується від конкретного вчинку…

Якісно-динамічний рівень характеризується усвідомленням школярами складних залежностей між вчинками і якостями особистості. Самооцінка більш об’єктивна, динамічна (оскільки відбиває зміни у внутрішньому світі школяра). Самовиховання стає усвідомленим, планомірним і активним процесом…

Приведені рівні розвитку самооцінки мають деякою мірою вікові особливості. Перший рівень характерний для молодших школярів, другий – для підлітків, третій – для перехідного віку (з підлітків у юнака), четвертий – для юнаків …

Вплив поганої успішності по фізичній культурі на низьку самооцінку школярем своїх особистісних якостей не було б, якби на уроці оцінювалися не стільки абсолютні досягнення учня (довжина стрибка, бальна оцінка техніка виконання гімнастичної вправи, ефективність гри в баскетбол і т.п.), скільки зміни в досягненнях, що при позитивному ставленні учня до предмета відбивають його старанність. Тоді учень мав би задоволення від того, що його результати зростають, що він досяг уже проміжної мети…

Підлітки, за даними М.Г. Казакіної, не можуть подивитися на себе з боку і правильно оцінити результати своєї діяльності: їх самооцінки мають хитливий характер і залежать то від оцінювання результатів діяльності, то від оцінювання свого відношення до справи, то від оцінювання свого ставлення до інших учасників цієї загальної справи.

Формування адекватної самооцінки в учнів. Особливу важливість представляє… організація захоплюючої для підлітка і юнака суспільно значимої діяльності. Захопленість нею народжує потреба відповідати певним вимогам до поведінки в діяльності…

Не менш важлива для формування адекватної самооцінки моральних якостей особистості школяра багатогранність суспільної діяльності. У цьому випадку до школяра пред’являється цілий комплекс вимог, і він буде оцінювати себе не по одному параметру, а по багатьом…

Для формування адекватної самооцінки потрібні чіткі критерії («що таке добре і що таке погано»)…

Оскільки неадекватна самооцінка може бути як заниженою, так і завищеною, підходи вчителя до учнів при формуванні в них адекватної самооцінки повинні бути різними.

У випадку заниженої самооцінки корисно використовувати наступні прийоми:

1) організувати навчально-виховний процес так, щоб учень періодично домагався успіху (це підвищує впевненість у собі);

2) строго дотримуватися принципу поступовості, щоб реалізувати прийом, викладений у пункті першому;

3) уникати критики й осуджень в оцінці дій учня, частіше заохочувати, підкреслювати позитивні моменти в його діяльності;

4) не втягувати учня в змагання з іншими хлопцями, тим більше з тими, хто краще підготовлений; нехай учень спочатку спробує змагатися із самим собою під девізом «сьогодні краще, ніж учора»;

5) при утрудненні у виконанні завдання розбити його на частині і приділити особливу увагу вправам, що підводять;

6) підкреслювати важливість не результату діяльності, а участі в ній.

При завищеній самооцінці можливе використання наступних прийомів:

1) періодичне створення для учня ситуацій, у яких би він терпів невелику невдачу (змагання з більш сильним суперником);

2) починати навчання і виховання з досить важких завдань, щоб запобігти «розходжуючої» дії легкого успіху;

3) строго оцінювати досягнення позитивного результату, при неповній реалізації учнем своїх можливостей використовувати осудження;

4) по можливості не навчати спільно зі слабкими учнями;

5) переорієнтувати увагу учня з результату виконуваної вправи на способи досягнення результату і якість виконання вправи.

Формування адекватної самооцінки не повинне бути відірване від виховання особистості в цілому. Адже формування уміння правильно оцінювати свої можливості і результати діяльності, бачити дійсні причини неуспіхів і помилок – це одночасно і розвиток самокритичності...

7.3.3. Етапи і засоби самовиховання підлітків і старших школярів. По визначенню В.А.Сухомлинського. самовиховання є «людське достоїнство в дії». Самовиховання підлітків і старших школярів повинне розвиватися, послідовно проходячи через ряд етапів: 1) виявлення своїх недоліків; 2) розробка програми й особистих правил самовиховання; 3) реалізація програми за допомогою прийомів самостимуляції і самопримуси; 4) контроль результатів самовиховання і корекція програми самовиховання.

Виявлення своїх недоліків. У результаті самооцінки учні виявляють у себе недоліки, які вони хочуть перебороти. Як відзначають Л.И. Рувинський і
А.Є Соловйова, недоліки мають різну природу. З одного боку, під своїм недоліком учень може розуміти відставання від норм розвитку позитивної якості. З іншого боку, недоліком він може вважати недостатній розвиток позитивної якості в порівнянні з наявним у нього ідеалом.

Можливі випадки, коли під недоліком розуміють наявність негативної якості …Тут самовиховання виражається в подоланні негативної якості, у перевихованні.

Розробка програми й особистих правил самовиховання. …Підлітки намічають програму самовиховання на основі інформації з навколишньої життя, літературних джерел і т.п. Вона звичайно складається з ряду зобов’язань перед самим собою: виробити сміливість, наполегливість, самостійність та ін. Однак у цій програмі вони обмежуються розрізненими актами самовиховання.

…Старшокласники виробляють особисті правила самовиховання, що визначають основні лінії поведінки, систему вчинків у різних умовах. Це сприяє подоланню ситуативності поведінки.

Багато видатних людей оформляли свої самозобов’язання й особисті правила самовиховання письмово, що сприяло більш чіткій побудові програми самовиховання, її «узаконюванню», кращому збереженню в пам’яті…

Реалізація програми самовиховання. Програма самовиховання реалізується за допомогою прийомів, які поділяють на дві групи: самостимулювання і самопримуси.

Прийоми самостимулювання містять у собі самопереконання, самосхвалення і самонавіяння.

Самопереконання – це прийом, використовуваний людиною, коли їй потрібно затвердитися в правомірності своїх учинків, обґрунтувати правомірність прийняття того чи іншого рішення, затвердити себе у своїх можливостях…Допомагає переборювати внутрішні розбіжності особистості прийом порівняння доводів …

Самосхвалення використовується для додання собі впевненості. Це один зі способів оптимізації свого психічного стану, додання настрою мажорності (…”якщо інші зуміли перебороти ці труднощі, то і я теж смогу”).

Самонавіяння – метод, використовуваний для зміцнення віри людини у своїх можливостях і для регуляції свого емоційного стану. Самонавіяння зв’язане з концентрацією уваги на словесних формулах, за допомогою яких людина вселяє собі бажане: повинний – хочу – можу – є (наприклад: я повинний бути витриманим – я хочу бути витриманим – я можу бути витриманим – я витриманий)…

Прийоми самопримуса, використовувані з метою самовиховання, виражаються в іншій формі, чим прийоми самостимулювання. До них відносяться самоосуд, самозаборони (самонаказ) і самопокарання.

Самоосуд – це відверте невдоволення своїми діями, поведінкою, спрямованістю мислення. Критичне ставлення до себе є показником духовного здоров’я особистості…

Самозаборона – це добровільне відмовлення від власних намірів при наявності сильного бажання зробити щось…Застосовуючи самозаборону, людина як би накладає вето на спокуси, що ведуть його убік від наміченого шляху самовиховання…

Нерідко до прийомів самопримуса відносять самопокарання. Однак використання цього прийому викликає в деяких психологів і педагогів заперечення. Самопокарання, на відміну від покарання, є не засобом спонукання особистості до каяття, до переживання своєї провини, а лише їхнім результатом…

…Варто враховувати і небезпечні наслідки самопокарання в підлітків і юнаків, коли воно може приймати форми самобичування.

Самоконтроль і корекція програми самовиховання. Самовиховання – це тривалий і безупинний процес, що вимагає постійного самоконтролю. Щиросердечна лінь, що виражається у відсутності наполегливості, є серйозною перешкодою для самовиховання.

Самоконтроль відіграє роль внутрішнього регулятора в процесі самовиховання, що підвищує керованість власною діяльністю і поведінкою. Оволодіння самоконтролем і вміле його використання в повсякденному житті жадає від людини інтелектуальної і вольової напруги, особливо в початковому періоді самовдосконалення…Із самоконтролем зв’язане і самовладання, тобто контролювання своїх емоційних реакцій. Завдяки самовладанню людина може погасити вибух гніву, дратівливість, побороти острах, нерішучість…

Самозвіт – це звіт перед собою про прожитий відрізок часу, зв’язаний з програмою самовиховання. Призначення самозвіту – підвищити відповідальність учня за точне і повне виконання узятого зобов’язання...

Здійснення самоконтролю і самозвіту полегшується, якщо учень веде щоденник…Супротивники щоденника вважають, що він заважає активної, повнокровної діяльності, відволікає людей від перетворюючої їхню особистість роботи…

....Самовиховання – це не захід…Людина повинна усвідомити для себе принаймні дві речі: якої бажаної мети присвятити себе і як цієї мети досягти…

…Школярі-спортсмени краще знають свої недоліки і майже в чотири рази частіше займаються самовихованням, чим школярі, що не захоплюються спортом. Отже, заняття спортом активізують процес самовиховання.

7.3.4. Вікові особливості самовиховання. У залежності від віку школярів самовиховання має ряд особливостей.

У школярів молодших класів самовиховання зв’язане лише із самовиправленням вчинків …На самовиправлення його направляють оцінки дорослих, відповідно до яких він хоче стати «гарним».

Підлітки хочуть самовиховувати в основному вольові якості («силу волі»): сміливість, наполегливість, витримку, дисциплінованість. З інших якостей називають чуйність, скромність. Самовиховання в них зв’язано із самоствердженням якостей особистості через окремі вчинки …

У підлітка факт здійснення вчинку не відокремлюється від факту наявності чи відсутності певної якості особистості: він вважає, що раз він зробив сміливий вчинок, значить він сміливий…Для нього здійснення вчинку – це прояв уже наявної в його уяві якості. Звідси виникає перша особливість самовиховання підлітка – низький рівень усвідомленості самовиховання.

Друга особливість складається у вузькості набору якостей, що виховуються. Підлітки звертають увагу лише на ті якості, що найбільш актуальні для них тепер чи вразили їхню уяву (…замість різнобічного фізичного виховання підліток може захопитися культуризмом, нарощуванням біцепсів та ін.)…

Третя особливість самовиховання підлітків складається в його ситуативності. Велика вразливість підлітків і в зв’язку з цим швидка зміна ідеалів приводять до того, що підлітки виявляються не в змозі самі керувати своєю цілеспрямованістю, досягати шляхом самовиховання один раз поставленого завдання (сьогодні вони вирішили стати спритними, як акробати, завтра – сміливими, як парашутисти, післязавтра – сильними, як штангісти).

У юнацькому віці самовиховання школярів зв’язане з виділенням якостей особистості як спеціального об’єкта самовиховання …Для них доказом наявності якої-небудь якості стає систематичність здійснення певних вчинків…Юнак уже розуміє, що систематичне здійснення тих чи інших вчинків приводить до розвитку, закріпленню тієї чи іншої якості. Тим самим самовиховання переходить на новий якісний рівень – удосконалювання якостей особистості …

7.3.5. Типові помилки самовиховання. При постановці мети помилки полягають у наступному:

1. Абстрактність мети, обираної учнем: він ставить мету – стати вольовим чи організованим, але який конкретний зміст цієї мети, учень не знає…

2. Несумірність мети і реальних можливостей: нереалістична оцінка своїх можливостей приводить до того, що мета, навіть конкретно сформульована, виявляється нездійсненною…

3. Безглуздість мети: вирішивши стати вольовим, учень відмовляється від прийому певної їжі, у тому числі і необхідної для нормального розвитку його організму…

4. Одночасний вибір безлічі цілей: кожна з цих цілей могла б бути досягнута, але разом їх досягти неможливо.

5. Порушення правильного співвідношення ближніх і віддалених цілей: школярі починають самостійно освоювати такі складні вправи, які можна опанувати, тільки освоївши більш прості…

6. Відсутність віддаленої мети: школяр бачить тільки найближчі цілі, не задумуючись над тим, до якого кінцевого результату вони приведуть…

7. Підміна цілей: учень хоче стати наполегливим і для цього ставить завдання – будь-що-будь стрибнути в довжину на чотири з половиною метра (…досягає потрібного результату і…відразу розслаблюється)…

Помилки при досягненні цілей зводяться до наступного:

1. Не встановлюється критерій успішності: часто школяр не знає, вивчив він завдання чи тільки ознайомився з ним (…підняв два-три разу гантелі і вважає, що досить потрудився…)...

2. Відсутність чіткої програми досягнення мети. Бажаючи розвити в себе рухові якості і не одержуючи швидкого результату в обраному спочатку виді спорту, школяр починає переходити з однієї секції в іншу...

3. Відсутність гнучкості в реалізації програми діяльності: учні часто не вміють пристосуватися до умов, що змінилися.

4. Неправильна реакція на невдачу в самовихованні: навіть маленьку невдачу учень може розцінити як доказ своєї бездарності, безвільності, у результаті чого кидає почате самовиховання.

7.3.6. Завдання учителя фізичної культури по керівництву самовихованням учнів. … Метою самовиховання не повинне бути прагнення виділитися з колективу, піднятися над ним. Навпаки, у школяра самовиховання повинне бути спрямоване на бажання краще виконати свій борг, бути гідним членом колективу. Це відноситься і до самовиховання за допомогою фізичної культури.

Для того щоб самовиховання протікало по правильному руслу, воно повинно направлятися вчителями, дорослими, колективом школярів …самовиховання може мати й антигромадську спрямованість. Підліток, наприклад, виховує в собі жорстокість, щоб здаватися в очах хлопців зі своєї компанії сміливим, стає циніком, щоб показати незалежність своїх суджень і «волі» від норм суспільної моралі та ін.

У зв’язку з цим перед учителем фізичної культури виникає ряд завдань.

Перше завдання – збудити (чи підтримати) прагнення школяра розвити в собі позитивні риси особистості і позбутися негативних. Якщо такого прагнення немає, не треба чекати, поки воно виникне саме собою. Треба показати учню, який виявляє боязкість при виконанні фізичних вправ, що людина сам виробляє свій характер, розповісти, як ті чи інші люди позбулися від такого ж недоліку…

Друге завдання вчителя – формування у учнів високого рівня самосвідомості, завдяки якому з’являється можливість самопізнання. Знання індивідом самого себе вважається найважливішим показником розвитку особистості. Уміння людини аналізувати свою індивідуальність, дивитися на себе з боку, контролювати свої дії, керувати своїми емоціями, учинками – усе це є критерієм розвитої самосвідомості…Завданням вчителя є поступове формування прийомів самопізнання.

Далі вчитель повинний вирішити третє завдання – допомогти школяреві скласти програму самовиховання, намітити, які особливості поведінки, риси особистості варто розвивати і які викорінювати, і зв’язане з цим четверте завдання – указати розумні шляхи і способи самовиховання.

…Головне, що повинний зрозуміти учень, − що виховання і самовиховання вольових і моральних якостей без подолання труднощів практично неможливо і що переборювати треба повсякденні, буденні труднощі, не чекаючи, поки представиться можливість зробити героїчний вчинок.

Керівництво учителем самовихованням учнів повинно бути тактовним, без натиску. Важливо, щоб цілі самовиховання не нав’язувалися вчителем, а виходили від самого школяра. Треба надавати учням більше самостійності, тому що недооцінка прагнення підлітка до самостійності приводить до того, що самовиховання його починає приймати нігілістичний, антагоністичний характер стосовно вчителя...

Контрольні питання:

1. Що спонукує школярів до самовиховання?

2. Які існують прийоми самовиховання?

3. Які маються рівні розвитку самооцінки?

4. Як зв’язані між собою самооцінка і рівень домагань?

5. Як учитель фізкультури може допомогти школяреві сформувати адекватну самооцінку?

6. Які маються особливості самовиховання в учнів молодших, середніх і старших класів?

7. Через які етапи проходить самовиховання підлітків і старших школярів?

8. Якими прийомами можна реалізувати програму самовиховання?

9. Які завдання стоять перед учителем фізичної культури по керівництву самовихованням школярів?

Дата добавления: 2014-01-11