Проблемні питання судових витрат

Тема 1. Загальнотеоретичні проблеми цивільного процесуального права.

ПЛАН:

1. Проблемні питання судових витрат.

2. Проблемні питання забезпечення позову.

3. Проблемні питання доказування.

01.11.2011 р. набрав чинності Закону України «Про судовий збір». Цим законом скасована сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді, а також збільшені ставки судового збору, введений судовий збір за подання заяви про забезпечення позову та забезпечення доказів, подання заяви про скасування заочного рішення, приєднання до апеляційної і касаційної скарги, подання апеляційної, касаційної скарги на ухвалу суду, заяви про перегляд рішення за нововиявленними обставинами, звужується перелік пільг щодо сплати судового збору (наприклад, щодо захисту авторських прав). На відміну від Декрету КМУ «Про державне мито», Закон України «Про судовий збір» пов’язує ставки не з неоподаткованим мінімумом доходів громадян, а з мінімальною заробітною платою у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. У 2012 році відповідно до ст.13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» її розмір складає 1073 грн. Отже, якщо за Декретом КМУ «Про державне мито» мінімальний розмір судового збору складав 51 грн., а максимальний – 1700 грн., то у 2012 р. ці показники складуть 214,6 грн. та 3219 грн. За позов немайнового характеру слід буде сплатити 107,3 грн., замість 8,5 грн. Ставка за подання касаційної скарги є більшої ніж за подання апеляційної скарги.У разі якщо позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову (ч.2 ст.6 Закону України «Про судовий збір»). Проте, у Законі України «Про судовий збір» не міститься зауважень щодо того, що судовий збір з заяв про забезпечення доказів чи позову сплачується лише у разі подання їх до подачі позовної заяви. Однак, цим Законом буде доповнено ч.1 ст.133 ЦПК України щодо подання будь-якої заяви про забезпечення доказів. Проте у ст.151 ЦПК України буде доповнено лише ч.4, яка стосується саме заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви. При зміні розміру судового збору застосовується розмір, визначений на час вчинення певної процесуальної дії (збільшення розміру позовних вимог, оскарження судового рішення тощо), незважаючи на те, що при пред’явленні позову він був іншим. Заяви, в яких порушується питання про одночасне вирішення майнового і немайнового спорів, оплачуються судовим збором за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, і ставками для вимог немайнового характеру. За подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.У разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи (ч.2 ст.6 Закону України «Про судовий збір»). У разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом. При повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судові витрати, понесені позивачем, відшкодовуються ними пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів.Питання відшкодування витрат на правову допомогу врегульовані у Законі України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 р. № 4191-VI. Граничні розміри компенсації за судовими рішеннями витрат сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду, із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведення судових експертиз, витрат, пов’язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, відповідно до ст.ст. 85 - 87 ЦПК, врегульовані у Постанові КМУ від 27 квітня 2006 р. №590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави». Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 при вирішенні зазначених питань має застосовуватися постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року № 710 (зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 869, від 27 квітня 2006 року № 590, від 26 червня 2007 року № 870) «Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів». Стороні, на користь якої увалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною: 1) добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також кошти за найм житла;2) компенсація за втрачений заробіток;3) компенсація за відрив від звичайних занять.Витратами, пов’язаними із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз є витрати, пов’язані із:1) переїздом свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, найманням ними житла;2) виплата добових свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів;3) компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам;4) витрати на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача. Витрати, пов’язані з переїздом свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, найманням ними житла, а також проведення судових експертиз несе сторона, яка заявляє відповідне клопотання.

Добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам сплачуються стороною, не на користь якої ухвалено судове рішення. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. У такому самому порядку компенсуються витрати на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача.

Визнання позову чи добровільне задоволення вимог відповідачем після пред’явлення позову не звільняє його від відшкодування понесених позивачем судових витрат при ухваленні рішення або при закритті провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову з мотивів задоволення його вимог відповідачем. У тому разі коли питання про судові витрати не було вирішено при ухвалені рішення, суд, що його ухвалив, вирішує це питання відповідно до п. 4 ч.1 ст. 220 ЦПК за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухваленням додаткового рішення. У зв’язку з цим питання про судові витрати не можуть вирішуватись іншим судом або шляхом пред’явлення позову в іншій справі (п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2). Достатньо часто з метою відшкодування зазначених вище витрат вже після розгляду справи заявлявся окремий позов про відшкодування цих витрат як збитків, завданих порушення права. Наприклад, рішенням від 27.04.2011 р. колегією судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було скасовано рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області й ухвала апеляційного суду Черкаської області та відмовлено у задоволенні позову. Позов був заявлений щодо стягнення судового збору, витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та витрат на правову допомогу. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що ці витрати є судовими витратами, які повинні розподілятися між сторонами при розгляді справи по суті, і законодавством не передбачено можливості їх стягнення за окремим позовом до суду. У разі не вирішення судом питання про судові витрати, суду, що ухвалив рішення, за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи надано можливість ухвалити додаткове рішення.

Суд з урахуванням майнового становища сторін може ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. При цьому суд має права зменшити або звільнити від сплати судового збору.

На практиці проблемним є питання оформлення звернення позивача до суду з метою відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збору. Це питання у ст.82 ЦПК не врегульоване. Деякі з суддів вимагають оформлення окремої заяви про це, інші вважають, що оскільки це питання безпосередньо у законодавстві не врегульоване, то таке звернення може бути оформлено як окремою заявою, так і зазначатися у позовній заяві, апеляційній, касаційній скарзі. Якщо ж відповідне звернення оформлюється окремою заявою, то вона має подаватися одночасно із позовною заявою, апеляційною, касаційною скаргою, а у разі подання її до подання цих заяв, вона повертається без розгляду[1]. Друга точка зору вбачається більш обґрунтованою.

При сплаті судового збору готівкою до документа, щодо якого вчиняється відповідна дія, відповідно до п.14 Інструкції про порядок обчислення та справлення державного мита, затв. Наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 №15, додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж, а при перерахуванні мита з рахунку платника - останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту «Зараховано в дохід бюджету ___ грн. (дата)». Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення. У випадках, коли перерахування мита проводиться з рахунку вкладника, що знаходиться в кредитній установі, до документа, оплаченого митом, додається довідка, засвідчена підписом контролера і відтиском печатки кредитної установи.

Позивач має сплатити судовий збір і у разі збільшення позовних вимог або пред’явлення додаткових вимог. При цьому, у разі невиконання цієї вимоги, суд постановляє ухвалу про залишення без руху заяви про збільшення позовних вимог чи додаткової позовної заяви, надаючи позивачу час для сплати судового збору.

При цьому, якщо не сплачено судовий збір, суддя відповідно до вимог ст.ст. 121 ЦПК постановляє ухвалу, в якій повинні бути зазначені конкретні підстави залишення заяви без руху, в тому числі й розмір несплачених судових витрат (п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2).

Якщо на момент подання позову неможливо встановити його точну ціну, попередній розмір судового збору визначає суддя. В такому випадку остаточна ціна позову визначається при вирішенні справи (ч.2 ст.80 ЦПК).

Це положення поширюється як на позовну заяву, так і на апеляційну і касаційну скарги.

З позовних заяв про право власності на майно, про визнання недійсними договорів відчуження майна, про визнання права на частку в майні, про виділення частки із загального майна і про витребування спадкоємцями належної їм частки майна судовий збір сплачується виходячи із вартості розшукуваного майна або його частки (п.32 Інструкції про порядок обчислення та справлення державного мита). Тобто, у разі пред’явлення позову про визнання недійсним договір купівлі-продажу, дарування тощо, а також про застосування наслідків недійсності правочину щодо прав на майно, за подання таких позовів має сплачуватися судовий збір залежно від вартості відшукуваного майна або розміру грошових сум, обумовлених правочином.

З позовних заяв про розірвання шлюбу з одночасним поділом майна судовий збір справляється одночасно як за розірвання шлюбу, так і за поділ майна.

У справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги. У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується відповідно до п. 10 ч.1 ст. 80 ЦПК за загальною сумою всіх вимог (п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 №9).

Як роз’яснюється у п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при пред’явленні позову про визнання виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави таким, що не підлягає виконанню, а також позову про визнання недійсним кредитного договору, договорів іпотеки, застави, поруки без застосування наслідків їх недійсності розмір судового збору обчислюється із ставок, встановлених законом за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, оскільки такі вимоги не є майновими та не підлягають грошовій оцінці. При цьому підлягає застосуванню положення ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при пред’явленні позову споживачем. Вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави оплачується судовим збором як вимога немайнового характеру, якщо така вимога пред’явлена після вирішення вимоги про виконання основного зобов’язання (стягнення заборгованості тощо). Вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави, пред’явлена до звернення до суду з вимогою про виконання основного зобов’язання, оплачується судовими збором як вимога майнового характеру. При цьому ціна позову визначається розміром виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.

Верховний Суд України в Узагальненні практики вирішення судами спорів, що виникають із договорів про надання громадянам фінансово-кредитних послуг недержавними структурами підприємницької діяльності від 01.12.1997 р. звернув увагу на те, що правовідносини в справах за позовами громадян до довірчих, страхових товариств, комерційних банків про стягнення внесених сум та нарахованих дивідендів регулюються загальними нормами зобов’язувального права, відповідними актами, що регулюють діяльність кожної з цих структур, укладеними договорами про надання послуг і при вирішенні таких справ слід враховувати роз’яснення п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", яким передбачено, що правовідносини, які регулює Закон "Про захист прав споживачів", поширюються, зокрема, на відносини, що виникли із договорів страхування, договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Отже, позивач-фізична особа, який заявляє вимоги, що виникли із зазначених вище відносин, звільняється від сплати судового збору. Як роз’яснюється у п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» до позовної заяви має бути додано документ, що підтверджує сплату судового збору за ставками, встановленими Законом України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір». При цьому від сплати судового збору (п. 17 ст. 5 цього Закону), наприклад, за подання позовів, апеляційної/касаційної скарги у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, споживачі звільнені лише в разі, якщо вони виступають у процесуальному статусі позивачів, а не відповідачів, наприклад, за позовом банку про стягнення кредитної заборгованості, що відповідає змісту ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Це не виключає застосування до сторін спору положення ст. 82 ЦПК щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх оплати. У разі заявлення вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням недоторканості честі та гідності судовий збір сплачується у розмірі залежно від ціни позову (п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір»). Якщо ж заявлені позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не пов’язані із захистом честі та гідності (наприклад, завданої каліцтвом, пошкодженням майна, продажем товару, небезпечного для життя та здоров’я), то судовий збір складає сплачується як за вимоги немайнового характеру (п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір»).

У разі оскарження рішення суду у частині стягнення судових витрат, що не пов’язано із позовними вимогами, судовий збір не сплачується.

За повторно подані позови, які раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується знову на загальних підставах. При цьому, коли в зв’язку із залишенням позову без розгляду судовий збір підлягав поверненню (ст.83 ЦПК), але не був повернутий, до повторно поданого позову може бути доданий первісний документ про сплату судового збору, якщо не минув рік з дня зарахування його до бюджету (п.25 Інструкції про порядок обчислення та справлення державного мита).

Виходячи із загальної суми позову, судовий збір справляється у таких випадках: поданні позову одним позивачем до кількох відповідачів; об’єднанні суддею в одне провадження кількох однорідних справ.

При частковому задоволенні позову судовий збір стягується з відповідача відповідно до задоволеної частини позову, а решта судового збору підлягає стягненню з позивача.

При повному або частковому задоволенні позову, поданого до кількох відповідачів одним або кількома позивачами, звільненими від сплати судового збору, стягнення його провадиться за рішенням суду окремо з кожного відповідача виходячи з присудженої йому суми позову. Якщо такий позов подано кількома позивачами до одного відповідача, судовий збір стягується з відповідача виходячи із загальної суми позову.

При прийнятті судом рішення про право спадкоємців на майно судовий збір обчислюється судом виходячи із загальної вартості майна і стягується судом з кожного спадкоємця пропорційно виділеній йому частці у спадковому майні. У випадках, коли спадкове майно одночасно оформляють різні категорії спадкоємців, судовий збір обчислюється з частки спадкового майна, що належить кожному спадкоємцю. При цьому для обчислення судового збору не беруться до уваги: суми заробітної плати та інші суми, які випливають з трудових правовідносин (п.31 Інструкції про порядок обчислення та справлення державного мита).

У випадках притягнення судом іншої особи як другого відповідача, якщо при цьому позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір обчислюється із загальної задоволеної суми позову і стягується з кожного відповідача пропорційно розміру присудженої з нього суми позову.

У випадку, коли позивач, звільнений від сплати судового збору, не наполягає на своїх вимогах внаслідок добровільного повного або часткового задоволення їх відповідачем після поданого позову, сума судового збору підлягає стягненню з відповідача за ухвалою суду.

Питання повернення судового збору врегульовані у Розділі ІV Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита від 22.04.1993, № 15. Підстави для його повернення врегульовані у ст.7 Закону України «Про судовий збір» за якої таке повернення здійснюється за ухвалою суду. З огляду на це, виникають проблеми із повернення судового збору, коли особа не подала позовну заяву чи апеляційну або касаційну скаргу до суду, а отже, немає підстав для прийняття відповідної ухвали судом.

Судовий збір повертається фінансовим органом того району чи міста, до бюджету якого він надійшов. Повернення проводиться на підставі заяви платника, поданої ним протягом року з дня зарахування судового збору. На підставі заяви платника відповідний орган подає до фінансового відділу району чи міста, до бюджету якого надійшов судовий збір і де знаходиться другий примірник документа про його сплату, разом з заявою платника свій висновок (ухвалу суду) про обставини, що є підставою для повного або часткового повернення судового збору, а також оригінали документів, що підтверджують сплату судового збору, якщо він підлягає поверненню в повному розмірі, із зазначенням номера квитанції, суми судового збору та дати його сплати. Для повернення судового збору по справах, що залишаються в установах, які справляють збір, в довідці цієї установи вказується, що відповідні документи (позовні заяви, платіжні доручення, квитанції, митні марки) знаходяться в справі даної установи. Повернення судового збору проводиться за умови, якщо заяву подано до відповідного органу, що справляє збір, протягом року з дня зарахування його до бюджету.

Проблемним є питання щодо стягнення витрат на правову допомогу.

За ч.1 ст.84 ЦПК витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. На сьогодні це питання врегульовано у Законі України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах». Відповідно до ст.1 зазначеного Закону України розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 % встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Згідно зі ст.2 цього Закону у разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб’єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 % встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами. Основною на сьогодні проблемою у відшкодування витрат на правову допомогу є вирішення питання, що вважати правовою допомогою, витрати на яку саме і мають стягуватися. Показовим у цьому плані є такий приклад.

Так, у березні 2005 р. М. звернувся до суду з позовом до Г. про зміну договору найму жилого приміщення. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 29 вересня 2006 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 4 грудня 2006 р., позов задоволено. Окрім цього, з Г. постановлено стягнути на користь М. витрати з оплати правової допомоги в розмірі 1000 грн.

Це рішення ухвалою Верховного Суду України від 21 березня 2007 р. було частково скасоване у частині стягнення витрат на правову допомогу з таких мотивів..

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК до судових витрат серед іншого належать і витрати на правову допомогу.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідачки на користь позивача 1000 грн., суд зазначив, що такі витрати, пов’язані з оплатою допомоги фахівця в галузі права, підтверджені документально, а граничний розмір їх компенсації законом не встановлено.

Однак Верховний Суд з цим не погодився з посиланням на ч. 1 ст. 56 ЦПК, за якою правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Верховний Суд України зауважив, що у матеріалах справи немає документів, які свідчать про те, що приватний підприємець Х., якому позивач відповідно до квитанцій сплатив 1000 грн. за надання правової допомоги, є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання такої допомоги. Свідоцтво про сплату суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Х. єдиного податку таким документом не є. Крім того, відповідно до довіреності від 6 лютого 2006 р. Х. позивачем надано повноваження свого представника, саме в такому процесуальному статусі згідно з протоколами судових засідань той брав участь у справі, і кошти за надану допомогу отримав як представник, що відображено в квитанціях про їх сплату.

Суд на зазначене уваги не звернув та не з’ясував, чи є Х. фахівцем у галузі права, чи має право за законом на надання правової допомоги та чи надавав таку допомогу як фахівець у галузі права чи представник позивача, чи є підстави для присудження з відповідачки компенсації понесених позивачем витрат, а якщо так, то яким є граничний розмір такої компенсації.

Отже, Верховний Суд України зайняв позицію, за якою представник не може надавати правову допомогу і відшкодовуватися можуть лише витрати на правову допомогу особи, яка залучена до участі у справі на підставі ст.56 ЦПК України. Аналогічна позиція відображається й у судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ). Наприклад, в ухвалі від 27.07.2011 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначила, що суд першої інстанції не перевірив, чи надавалася правова допомога особою як фахівцем у галузі права чи він приймав участь у справі як представник позивачки.У рішенні від 15.02.2012 р. ВССУ зазначається, що вимоги про оплату правової допомоги задоволенню не підлягають, оскільки з матеріалів цивільної справи вбачається, що Особа _6 та Особа_7 приймали участь у розгляді справи як представники Особа_3, їхні повноваження посвідчено довіреністю. Особи приймали участь у справі як представники ТОВ юридичної компанії «Вікторія», однак звіту про надання правової допомоги не надали, як і розрахунків відповідно до постанови КМУ від 27.04.2006 р.№ 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», яка діяла на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції та ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», який діє на час розгляду справи у суді касаційної інстанції.

Аналогічна позиція відображена в Узагальненні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010–2011 роках, у яких зазначається, що у більшості справ суди стягують витрати на правову допомогу лише на підставі довідок про таку сплату, угод сторін та іншого, без надання розрахунків на підтвердження виконаних робіт адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, та враховуючи вимоги чинного законодавства. Відповідно до вимог ст. 84 ЦПК України витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Правове регулювання положення особи, яка надає допомогу, передбачене ст. 56 ЦПК України. Вирішуючи спір у частині стягнення витрат на правову допомогу, судам слід перевіряти, чи є особа фахівцем у галузі права та чи має вона право за законом на надання правової допомоги; чи надавала ця особа правову допомогу стороні як фахівець у галузі права чи брала участь у справі як представник позивача.

Така позиціє є достатньо спірною, адже ч.1 ст.84 ЦПК України не передбачає відшкодування витрат лише на правову допомогу, надану особою, залученою відповідно до ст.56 ЦПК України, а закріплює, що підлягають відшкодування витрати, пов’язані із наданням правової допомоги адвокатом або іншим фахівцем у галузі права. Тобто вказується, що витрати відшкодовуються: 1) за правову допомогу; 2) надану адвокатом та іншим фахівцем у галузі права. Такі особи можуть брати участь у справі не лише на підставі ст.56 ЦПК України, що взагалі є рідкістю з огляду на обмежений перелік прав такої особи, але й представника. Перешкод для того, щоб у останньому випадку стягувати витрати на правову допомогу цих осіб ст.84 ЦПК України не містить. На користь цієї позиції свідчить й рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 р. у справі №1-23/2009 (справа про правову допомогу), у якому було дане офіційне тлумачення поняття «правова допомога». Відповідно до п.3.2 цього рішення правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб’єктами права.

Слід зазначити, що на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України був внесений проект Закону України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу)» (реєстр. № 2141 від 28.02.2008 року). У цьому проекті пропонувалося внести зміни до ст. 84 ЦПК України та ст. 90 КАС України, згідно з якими граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу визначатиметься КМУ, а не законом. Головне науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, як і Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя не підтримали вказану законодавчу пропозицію, оскільки вона була спрямована на зниження рівня правового регулювання зазначеного питання із закону на підзаконний рівень. Цей законопроект був повернений на доопрацювання.

Народним депутатом України В.В.Писаренко був внесений законопроект „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо компенсації витрат на правову допомогу)”, у якому запропоновано у ст. 84 ЦПК України закріпити, що якщо правова допомога була надана стороні адвокатом або іншим фахівцем в галузі права в порядку виконання трудових обов’язків, її вартість не компенсується. А також, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу не може перевищувати розміру 10 мінімальних заробітних плат у справах за позовами немайнового характеру та 10 % від задоволеної суми позовних вимог у справах за позовами майнового характеру.

02.06.2011 р. був прийнятий Закон України «Про безоплатну правову допомогу».Відповідно до ст.1 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» правова допомога - це надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення. Правові послуги за цією статтею – це надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань; складенням заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійсненням представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпеченням захисту особи від обвинувачення; наданням особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.До зазначеного формулювання подавалися зауваження Головним науково-експертним управління Апарату Верховної Ради України у Висновку щодо цього проекту, у якому зауважується, що категорії «допомога» та «послуга» відрізняються одна від одної. Адже, перша означає стан задоволення певної потреби, а друга означає дію, результатом якої є задоволення певної потреби. У ст.59 Конституції України використано поняття «безоплатна правова допомога», а не «безоплатні правові послуги» (хоча вони і є близькими за змістом) і це, на погляд Управління, має враховуватись при визначенні поняття «безоплатна правова допомога». Доречно також зазначити, що поняття «послуги» використовується у цивільному законодавстві України. Надання послуг, в тому числі правових, є різновидом підприємницької діяльності. Тому, зауважує Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України, у конституційних приписах мається на увазі більш широка підтримка певних осіб у питанні захисту їх прав, ніж надання безоплатних правових послуг. Проте ці формулювання були прийняті у первісному формулюванні.

У ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» обраховується час надання правової допомоги у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді

У ст.1 внесеного народними депутатами України М.Д.Катеринчуком, С.В.Соболєвим, В.М. Стретовичем проектом Закону «Про правову допомогу» пропонується передбачити, що кожен має право на правову допомогу, що включає в себе послуги правового характеру, метою яких є реалізація і захист прав, свобод та законних інтересів особи, її представництво у судах, інших органах державної влади, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами та забезпечення права на захист від обвинувачення.

У цьому проекті запроваджується новий термін для позначення особи, яка надає правову допомогу – правовий радник, до яких у ст.20 пропонується віднести: адвокатів; нотаріусів; патентних повірених; аудиторів; фахівців у галузі права - осіб, які мають вищу юридичну освіту і не належать до інших категорій правових радників, передбачених цим Законом; 6) юридичих осіб приватного права.

У ст.10 зазначеного законопроекту запропоновано передбачити такі види надання правової допомоги: 1) консультації та роз’яснення з правових питань; 2) складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; 3) правовий висновок; 4) медіація - правова допомога, яка спрямована на досягнення компромісу законних інтересів та вимог двох чи більше осіб з метою припинення спору між ними; 5) представництво; 6) виконання обов’язків захисника у процесі дізнання, досудового слідства та розгляду кримінальної справи у суді; 7) виконання обов’язків захисника при провадженні у справах про адміністративні правопорушення; 8) виконання обов’язків захисника при провадженні у справах про застосування заходів примусу; 9) інші послуги правового характеру, які не заборонені законом.

Спеціальні закони з приводу надання правової допомоги прийняті у багатьох державах, наприклад Закони Англії «Про правову допомогу» від 1988 року та «Про суди і правові консультації» від 1990 року, Закон Франції «Про правову допомогу», Закон Норвегії «Про правову допомогу», Закон Польщі «Про правових радників».

Виходячи зі змісту ч.1 ст.84 ЦПК для компенсації витрат на правову допомогу слід довести, що:

1. особа, яка надає правову допомогу, є фахівцем у галузі права;

2. обсяг такої правової допомоги із визначенням часу її надання.

Також підлягає компенсації втрачений заробіток стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові, свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам у зв’язку з явкою до суду. Відповідно до п.2 Постанови КМУ від 27.04.2006 р. №590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» такий заробіток обчислюється за кожну годину пропорційно до середньої заробітної плати особи, розрахованої відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100. Загальний розмір виплати не може перевищувати суму, розраховану за відповідний час виходячи із трикратного розміру мінімальної заробітної плати.Окрім цього, за граничний розмір витрат за відрив від звичайних занять стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам у зв’язку з явкою до суду обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять (п.3 Постанови КМУ від 27 квітня 2006 р. №590). Витрати на оплату послуг спеціаліста, перекладача обчислюється за кожну годину пропорційно до середньої заробітної плати особи, розрахованої відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100. Загальний розмір виплати не може перевищувати суми, розрахованої за відповідний час виходячи із трикратного розміру мінімальної заробітної плати (п.4 Постанови КМУ від 27.04. 2006 р. №590).Згідно з п. 5 Постанови КМУ від 27.04.2006 р. №590 витрати, пов’язані з:- переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.- проведенням судової експертизи, не можуть перевищувати нормативну вартість проведення відповідних видів судової експертизи у науково-дослідних установах Мін’юсту;- проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, не можуть перевищувати 50% розміру мінімальної заробітної плати за сукупність дій, необхідних для розгляду справи.

До витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, згідно з ч.3 ст. 79 ЦПК України належить також витрати, пов’язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Дата добавления: 2014-01-11