Формування виробничих стратегій

Стратегія виробництва підтримує стратегію організації та­ким чином, щоб у центрі уваги знаходилися завдання, сформо­вані з урахуванням потреб клієнта. Стратегічні рішення в галузі виробництва звичайно передбачають довгострокову взаємо-ув'язку ресурсів компанії. Тактичні рішення є короткострокови­ми (як правило, один рік) і служать для забезпечення стра­тегічних, виступаючих у якості директивних.

При цьому виробнича стратегія вимагає прийняття цілого ря­ду рішень щодо потужностей, вертикальної інтеграції, техно­логічних процесів, якості, устаткування, персоналу, нового по­коління продукції і т.д.

1. Рішення з виробничих потужностей. Найважливішими пи­таннями з даного елементу стратегічних рішень є: який розмір підприємства і його розосереджень кращий з урахуванням мож­ливостей його організаторів і наявного попиту? Як визначити місце розташування підприємства — поблизу ринків збуту, дже­рел сировини, робочої сили?

Рішення з розвитку виробничих потужностей є класичними стратегічними рішеннями. Причому ключовий момент таких рішень — це спеціалізація чи фокусування потужностей.

Спеціалізація й оптимізація виробничих потужностей зале­жать від багатьох факторів. Наприклад, потужності можуть бути сфальцьовані за географічною ознакою, за групами продуктів чи фактором технології, за обсягом виробництва, в залежності від стадії життєвого циклу продукту і т.д.

Конкретні стратегічні рішення з фокусування повинні прий­матися з урахуванням специфіки даного виробництва й особли­востей конкретної бізнес-ситуації.

2. Вертикальна інтеграція. При вирішенні даного питання розглядаються позиції: купувати чи випускати самим вихідні ма­теріали, напівфабрикати, якщо так, то які?

У виробничих менеджерів завжди існує так звана «тяга» до вертикальної інтеграції. І це зрозуміло: вертикальна інтеграція розширює сферу їхнього безпосереднього, тобто внутрішнього, контролю над замкнутим виробничим ланцюжком.

Але прийняття правильних рішень за вертикальною інтег­рацією можливе тільки з урахуванням багатьох факторів і кри-теріїв. Не вдаючись докладно в їхній виклад, проте, необхідно підкреслити два наступних моменти.

• Організація, що приймає стратегічне рішення за вертикаль­ною інтеграцією, повинна бути впевнена, що вона зможе ство­рити такий внутрішній механізм, який буде ефективнішим, ніж відповідний механізм ринку, що заміщається.

• Завжди варто пам'ятати, що реально ефективність будь-якого виробничого ланцюжка визначається не власністю, а ефек­тивністю координації і якістю відповідного менеджменту.

3. Технологічні процеси. Стратегії, що визначають динаміку технології виробництва, засновані на порівнянні різних еле­ментів можливих технологій, виборі і реалізації найбільш ефек­тивної з них. При вирішенні даної проблеми домінуючим моти-вом є питання вибору процесу виробництва. Наприклад, скла­дальний конвеєр чи окремі виробничі процеси з необхідним рівнем спеціалізації праці? Лідерство, покупка ліцензій чи вико­ристання досвіду інших?

Основа у виборі процесу — необхідність ув'язування вимог виробу з виробничими можливостями. Розходження між успіхом і невдачею у виробництві іноді просліджується від моменту вибо­ру процесу. Продукція має широкий діапазон — від унікальної до високо стандартизованої. Звичайно вимоги з обсягу збільшують­ся в міру росту стандартизації: унікальні товари мають малий об­сяг, а стандартні — великий. Ці фактори варто враховувати при визначенні, який процес використовувати.

При виборі типу виробничого процесу також виробляється оцінка ступеня його автоматизації і гнучкості й оцінка устатку­вання, що буде використовуватися.

У сучасних умовах практично всі значимі рішення за техно­логією вимагають спеціального стратегічного аналізу. Причому при обґрунтуванні прийняття стратегічних рішень, пов'язаних з технологією, теж необхідно враховувати безліч різних факторів.

Крім того, дуже важливо створити ситуацію, коли думка фахівців-технологів не є домінуючою. При прийнятті стратегіч­них рішень з використания: нових технологій позиції, наприклад, маркетологів чи фінансистів повинні на рівних враховуватися з позицією виробничих менеджерів.

4. Масштаб виробництва традиційних продуктів.

5. Масштаб виробництва нових продуктів.

6. Використання виробничого персоналу.

7. Управління якістю виробництва.

8. Виробнича індустрія.

9. Взаємини з постачальниками й іншими партнерами з кооперації.

10. Розподіл почтової продукції.

11. Управління виробництвом.

Дата добавления: 2014-01-11