Політична та конституційна реформи в Україні на сучасному етапі

Як показує аналіз, проведена у 2004 р. році реформа мала характер ситуативного реагування на чергове загострення суспільно-політичної ситуації і не відзначалися закономірним характером. У сенсі проведення конституційної реформи небезпеку продовжує становити можливе нівелювання конституційно визначених принципів, засад функціонування моделі поділу державної влади та розмежування повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування, загальне послаблення механізму стримувань та противаг у державному механізмі.

Сьогодні головними особливостями розвитку конституційної реформи, є:

• практично повне виключення відповідними владними інститутами з цього процесу громадянського суспільства, ігнорування громадської думки;

• різне бачення пріоритетів продовження конституційної реформи різними інститутами;

• намагання використати процес внесення подальших змін до Конституції у власних політичних цілях.

У разі збереження такої ситуації розвиток конституційної реформи не відбиватиме інтересів громадян, не сприятиме реалізації їх основних політичних прав і свобод, поглиблюватиме відчуження суспільства від влади, а в кінцевому підсумку – призведе до зниження рівня демократії в країні. Недопущення цього сценарію треба шукати на шляхах взаємодії та досягнення консенсусу між всіма суб’єктами конституційного процесу.. системи влади як суперництва політичних сил за досягнення конкурентних переваг над опонентами. Зміни до Конституції мають вноситись на підставі ретельного політико-правового аналізу практики діяльності системи влади, а їх доцільність має визначатися критеріями ефективності влади, її прозорості й підзвітності суспільству, ступенем сприяння пропонованих змін реалізації конституційних прав громадян України.

З цією метою слід забезпечити залучення науковців й експертів до розробки відповідних законопроектів, використання методів моделювання для їх апробації, широке громадське обговорення пропонованих змін. Також необхідно зробити нормою конституційного реформування здійснення на кожному його етапі докладного перегляду всього тексту Конституції на предмет виявлення правових диспропорцій та суперечностей, які можуть виникнути внаслідок передбаченого внесення змін.

Практичні пропозиції стосовно змісту необхідних конституційних змін включають в себе комплекс заходів, спрямованих на врегулювання відносин в системі державної влади та її окремих гілок шляхом усунення суперечностей, правових прогалин у Конституції, деталізації та конкретизації неоднозначних положень, які вже спричинили конфлікти між владними інститутами або можуть стати причиною таких конфліктів у майбутньому. З цією метою, доцільно:

• уточнити порядок формування та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій, порядок подання Президентом України на розгляд Верховної Ради України кандидатури Прем’єр-міністра України за пропозицією коаліції депутатських фракцій, порядок формування Уряду, визначити критерії, за якими Уряд вважається сформованим;

• визначитися з питання імперативного мандату: зробити його формулу дієвою шляхом введення додаткових підстав для позбавлення народного депутата повноважень (виключення з фракції партії або блоку, за списками якої він був обраний до Верховної ради) або скасувати цю норму;

• унормувати питання можливості розпуску новообраної Верховної Ради Президентом України, якщо після складання перед нею Урядом своїх повноважень вона протягом 60 днів не сформує новий Уряд;

• передбачити однією з підстав припинення повноважень Уряду припинення діяльності коаліції депутатських фракцій, за пропозиціями якої він був сформований;

• відновити норму, згідно з якою Регламент Верховної Ради України є законом;

• упорядкувати процедуру звільнення з посад членів Уряду, кандидатури яких вносяться до Верховної Ради Президентом України, зокрема чітко визначити, хто та яким чином (одноосібно чи за погодженням з іншими суб’єктами) має право вносити подання на звільнення цих міністрів;

• усунути паралелізм повноважень Президента й Уряду стосовно місцевих державних адміністрацій;

• регламентувати процедуру набуття чинності законами України у випадках, коли Президент їх не підписує і, водночас, не накладає вето;

• передбачити санкції стосовно відповідних посадових осіб чи інститутів в разі невиконання ними процедур, визначених Конституцією України.

Подальше конституційне реформування повинно включати в себе і внесення змін до нормативно-правової бази, яка визначає діяльність органів місцевого самоврядування. Існуюче конституційне регулювання територіального устрою та місцевого самоврядування в Україні необхідно визнати надто узагальненим, неповним, подекуди суперечливим та таким, що вимагає більшої адаптації до вимог Європейської хартії місцевого самоврядування На сьогодні в Україні спостерігається фактична неспроможність місцевого самоврядування. У більшості місцевих громад питання місцевого значення майже не вирішуються, а надання публічних послуг населенню здійснюється на неприйнятно низькому рівні, самі ж місцеві громади не мають ані фінансової, ані ресурсної спроможності виконувати функції та повноваження, що покладені на них законом. Вирішення всіх цих проблем потребує в першу чергу адекватного відображення потреб розвитку місцевого самоврядування в конституційному законодавстві України.

Дієвість конституційного законодавства безпосередньо пов’язана з забезпеченням верховенства Основного Закону. Основними гарантіями верховенства Конституції у діяльності органів державної влади є ефективний конституційний контроль, інституціоналізація конституційної відповідальності, особливий порядок прийняття Конституції та внесення змін до неї. Здійснення ефективного конституційного контролю залежить від ефективного функціонування в механізмі державної влади Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції. До проблемних питань його діяльності, зокрема, відносяться:

· обмеженість доступу громадян до конституційної юрисдикції, що спричинена відсутністю в Конституції норми щодо наділення громадян, юридичних осіб правом звернення до Конституційного Суду України з конституційними скаргами щодо порушення їх прав і свобод, звернення із питань відповідності правових актів Конституції;

· зростання навантаження на Конституційний Суд України зумовлює актуалізацію питання оптимізації його діяльності по розгляду справ, підсудних Конституційному Суду України. На нашу думку, для уникнення перевантаження Конституційного Суду необхідно переглянути організаційну структуру Конституційного Суду та доцільність запровадження в ньому спеціалізацій;

· невиконання рішень Конституційного Суду. Вирішення цієї проблеми тісно пов’язане із забезпеченням конституційно-правової відповідальності Дотримання норм Конституції та виконання рішень Конституційного Суду у сучасних умовах неможливе без підвищення конституційної відповідальності, закріплення механізму її реалізації у чинному законодавстві України. Впровадження механізму відповідальності осіб, які складають присягу при вступі на посаду, за її порушення у формі звільнення з цієї посади, буде, на нашу думку, сприяти вдосконаленню системи гарантій дотримання норм Конституції.

·

Дата добавления: 2014-01-11