Нейрогуморальні механізми регуляції функцій при емоційно-стресових станах

Мобілізація резервних можливостей організму при емоційно-стресових реакціях в значній мірі визначається активністю симпатичної нервової системи. Активізуючи перебіг відновних процесів, парасимпатична нервова система сприяє збереженню і накопиченню резервів енергії. Збудження передньої групи ядер гіпоталамуса безпосередньо за перехрестям зорових нервів викликає характерні для емоцій парасимпатичні реакції, подразнення задньої і бокової груп ядер зумовлюють симпатичні ефекти. При цьому одночасно підвищується секреція гормонів мозковим шаром наднирників.

Тонус симпатичної нервової системи підвищується і гуморальним шляхом, через посилену секрецію адаптогенних гормонів мозковим шаром наднирників. Збудження симпатичної нервової системи переважно проявляється при таких емоціях, як гнів, страх, стан лихоманки спортсмена перед стартом; збудження парасимпатичних нервів переважає при приємних емоціях. Збільшення сили і витривалості скелетних м'язів при емоціях викликається як за рахунок трофічного впливу симпатичної нервової системи на м'язи, так і шляхом зміни активності вегетативних систем енергозабезпечення (кардіореспіраторної системи, системи крові тощо).

Основні біохімічні та фізіологічні зміни в організмі при стресових ситуаціях обумовлюються переважно дією адреналіну і кортикостероїдів. Адреналін активує гіпофізарно-кортикоадреналову систему, стимулюючи секрецію АКТГ, посилює діяльність серця, розширює коронарні судини та судини скелетних м'язів і внутрішніх органів, розширює бронхи, гальмує секреторну і моторну діяльність кишечника, розщеплює глікоген і жири, забезпечуючи працюючі клітини необхідною енергією. В печінці глікоген розщеплюється до глюкози, в м'язах — до лактату. Всі вищевказані зміни спрямовані в основному на посилення м'язової діяльності.

Одночасно з дією адреналіну під впливом релізинг-гормонів гіпоталамуса збільшується секреція АКТГ аденогіпофізом. АКТГ стимулює кору надниркових залоз, підвищуючи секрецію глюкокортикоїдних гормонів, переважно кортизону. Кортизон, або гідрокортизон, - це адаптивні гормони, які сприяють пристосуванню організму до дії стрес-факторів. Свою захисну дію глюкокортні ресурси оргаь синтез глюкози з амінокислот та жирних кислот (глюконеогенез). Глюконеогенез супроводжується не тільки збільшенням глюкози в крові, а й заощадженням глікогену в печінці (на противагу дії адреналіну, який також збільшує кількість глюкози в крові, але зменшує запас глікогену в печінці).

Якщо стрес-фактор, що викликає емоційні реакції і порушення гомеостазу, діє повторно, то стресові реакції стають менш виразними, організм пристосовується до сильного подразника. Прогресуюче зниження стрес-реакції супроводжується морфологічними і функціональними змінами, які збільшують опірність організму до специфічних подразників — інтенсивних фізичних навантажень, холоду, спеки тощо. В міру підвищення натренованості спортсмена стимулююча роль симпатичної нервової системи, чутливість до адреналіну знижуються, зміни у функціонуванні симпато-адреналової та інших систем, що забезпечують адаптацію, стають більш стабільними.

Особливості перебігу емоційно-стресових реакцій у спортсменів у процесі спортивної діяльності.

Виконання напруженої фізичної роботи супроводжується активізацією процесів обміну, посиленням секреторної діяльності залоз внутрішньої секреції, активізацією механізмів нервової регуляції функцій. У спортсменів такі зміни виникають ще перед початком виконання фізичних вправ, тобто в передстартовому періоді. При цьому підвищується тонус симпатичного відділу вегетативної нервової системи, посилюється секреція гормонів мозковим шаром наднирників, підвищується вміст глюкози в крові, збільшується гематокрит і виділення глюкагону підшлунковою залозою. В цілому нейроендокринна регуляція функцій в час виконання напруженої фізичної роботи спрямована на мобілізацію енергоресурсів, забезпечення підвищеного газообміну і живлення клітин організму.

Посилення діяльності наднирників при інтенсивній м'язовій роботі відбувається під впливом гіпоталамуса і гіпофіза. Утворення енергії забезпечується не тільки за рахунок мобілізації вуглеводів, а й за рахунок жирів і білків. Жири витрачаються як енергетичний матеріал переважно при виконанні помірної малоінтенсивної фізичної роботи. Енергозабезпечення високоінтенсивних навантажень здійснюється переважно шляхом використання вуглеводів. Білки в якості енергосубстрату використовуються при вичерпанні запасів вуглеводів і жирів.

Виникнення і перебіг емоційно-стресових реакцій спортсмена має ряд особливостей, які визначаються специфікою спорту, необхідністю мобілізації максимально можливої кількості резервів. В цілому механізм нейрогуморальної регуляції функцій організму спортсменів в умовах емоційно-стресового стану, викликаного спортивною діяльністю, такий.

1. Напруження, пов'язане з спортивною боротьбою і надмірним фізичним навантаженням (зовнішній подразник), сприймається рецепторами сенсорних систем і через ЦНС діє на спеціальні нейроендокринні клітини гіпоталамуса. В активізації гіпоталамуса беруть участь катехоламіни, які утворюються безпосередньо в самій нервовій системі та в мозковому шарі наднирників.

2. Збуджений гіпоталамус виділяє кортикотропний рилізинг-фактор (нейрогормон), який стимулює синтез передньою часткою гіпофіза АКТГ.

3. Від збудженої ЦНС імпульси надходить до наднирників, стимулюючи синтез катехоламінів -адреналіну і норадреналіну. Під дією цих адаптогенних гормонів максимально активізується функція вегетативних систем енергозабезпечення діяльності, ще більш посилюється секреторна функція гіпоталамуса.

Наслідком підвищеного рівня в крові катехоламінів і кортикостероїдів є зростання кров'яного тиску, компенсаторне посилення кровообігу в працюючих органах, активізація глікогенолізу в м'язах і печінці, підвищення активності окислювальних ферментів. Зростання в крові рівня кортикостероїдів сприяє використанню в якості енергосубстратів молочної кислоти, активізує процеси розщеплення жирів і глюконеогенезу.

Напружена секреторна діяльність кори наднирників у першій фазі стресу переключає її клітини на посилене розмноження (проліферацію). Посилюється виділення АКТГ гіпофізом, зменшується маса тіла, можуть виникати крововиливи в шлунково-кишковий тракт, при тривалій дії стресора атрофуються лімфоїдні органи.

Друга фаза стресу характеризується гіпертрофією передньої частки гіпофіза і наднирників, підвищеною секрецією АКТГ і глюкокортикоїдів, відновленням маси тіла. Проте в цей період ще відсутнє повне відновлення функції лімфоїдних органів.

Оскільки резерви гіпоталамо-гіпофіз-наднирникової системи не безмежні, при подальшій дії стресора, зокрема при подальшому збільшенні обсягу і інтенсивності тренувальних навантажень, може розвинутися третя фаза стресу - фаза виснаження. За таких умов прогресивно знижується рівень синтезу адаптогенних гормонів, вичерпуються можливості підтримання енергообміну на необхідному рівні, знижується специфічна і неспецифічна резистентність організму, різко падає працездатність, погіршується самопочуття людини, можливі незворотні патологічні зміни і смерть.

Включення гіпофіза і кори наднирників в стресову реакцію відбувається перш за все шляхом рефлекторного посилення функціональної активності гіпоталамуса (надходження до гіпоталамуса екстеро- і інтерорецептивних імпульсів), збудження симпатичної нервової системи, а також внаслідок дії імпульсів, які надходять з кори головного мозку (психічний стрес).

Виражені симптоми стресової реакції виникають у спортсменів, які перед змаганнями знаходяться в стані передстартової лихоманки. В цей період підвищується тонус симпатоадреналової системи, активізується функція кори наднирників, значно збільшується вміст адреналіну в крові. В даному випадку гормон адреналін розглядається як гормон хвилювання. Вміст норадреналіну в крові зростає в умовах, які вимагають витривалості, розумового і фізичного напруження, активного пристосування. Таким чином, норадреналін є гормоном гомеостазу.

В узагальненому вигляді в першу фазу стресу при виконанні напруженої незвичної роботи спостерігається активізація симпатоадреналової і гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової систем, у другій фазі стресу ці системи зберігають максимальну активність, а в третій фазі їх активність помітно знижується.

Пригнічення функції адренокортикальної системи в умовах неухильного зростання фізичних навантажень, є захисною реакцією, направленою на попередження надмірного виснаження резервів організму за даних умов. При виконанні звичних тренувальних навантажень збільшення катехоламінів завжди менш виражені, ніж в умовах змагань.

Існують індивідуальні особливості виділення катехоломінів наднирниками у спортсменів. С.А.Разумов (1978) виділяє адреналіновий і норадреналіновий типи спортсменів. Спортсмени з більш високим рівнем адреналіну у крові в звичайних умовах (звичні тренування, невідповідальні змагання) працюють краще, а в стресових ситуаціях (відповідальні змагання) їх працездатність зростає менш суттєво, ніж у спортсменів норадреналінового типу. Надмірне виділення адреналіну у початківця-спортсмена частіше завершується невдалим виступом, ніж при більш високих рівнях норадреналіну. Отже, більш високий вміст норадреналіну в організмі в передстартовому стані (як і в процесі змагання) є свідченням високої функціональної реактивності спортсмена, можливості більш повної реалізації наявних резервів.

Таким чином, адаптація організму до різноманітних стресорів зовнішнього середовища (а, значить, можливості підтримання гомеостазу внутрішнього середовища) здійснюється з допомогою ЦНС і залоз внутрішньої секреції. При цьому активований гормональний статус є необхідною передумовою для наступного включення нервовою системою спеціалізованих механізмів адаптації.

Стан стресу створює в організмі позитивний фон для специфічних гомеостатичних реакцій і мобілізації захисних властивостей організму. Лише в умовах, коли фізіологічні механізми захисту поступаються силі стресового подразника, можливий перехід до паталогічного стану.

Дата добавления: 2014-01-11