Стан систем організму під час фізичних навантажень

Якщо простежити за діяльністю кожної з функціональних систем організму, то можна помітити, що при виконанні фізичної роботи вони схильні безлічі закономірних змін, причому ці зміни мають адаптивний характер.

Адаптація організму під час м'язової роботи в першу чергу спрямована на забезпечення сталості внутрішнього середовища - гомеостазу. Функції нашого організму протікають нормально тільки при постійній температурі тіла. При фізичній роботі температура тіла підвищується тим більше, чим інтенсивніше і триваліша робота. При легкій роботі, наприклад при ходьбі середньої інтенсивності, вона підвищується на 0,5-0,6° С, тоді як після тривалого і інтенсивного бігу - до 39-40° С.

Під час м'язової роботи зміни адаптивного характеру зазнають і інші системи організму. Зміна частоти серцевих скорочень є одним із фізіологічних механізмів, що забезпечують адаптацію кровообігу до м'язової роботи. У людей, що систематично зазнають фізичне навантаження, частота серцевих скорочень, як у стані спокою, так і при легкій роботі значно нижче, ніж у тих, хто займається лише розумовою діяльністю. Це свідчить про те, що організм перших більш пристосований до фізичної роботи і виконує її при більш економній роботі серця.

При важкій фізичній роботі адаптація серця проходить в основному за рахунок більш повного спорожнення шлуночків, тобто за рахунок використання резервного об'єму крові, який у людей тренованих значно більше, ніж у нетренованих. Фізіологічний механізм такої адаптації серця до роботи, перш за все, обумовлений підвищенням збудливості провідної системи серця, в результаті чого прискорюються частота серцевих скорочень і їхня сила. Завдяки цьому і проходить більш повне вигнання крові з серця.

Збільшення хвилинного об'єму крові (МОК) при виконанні фізичної роботи є одним з адаптивних пристосувань організму. При легкій роботі зростання МОК проходить переважно за рахунок збільшення систолічного об'єму крові, тоді як важка робота супроводжується збільшенням хвилинного об'єму серця при частих скороченнях серця. Адаптивний характер змін серцево-судинної роботи залежить також і від виду роботи. При динамічній роботі хвилинний об'єм крові збільшується, тоді як при статичній він змінюється мало або навіть зменшується. При легкій роботі адаптація серцево-судинної системи до м'язової навантаженні проходить переважно за рахунок перерозподілу крові без збільшення загального об'єму циркулюючої в організмі крові. Суть цього фізіологічного механізму полягає в тому, що значна частина крові притікає до працюючих м'язів і органам (серця, легенів, мозку та ін), тоді як кровообіг у менш активно працюючих органах (кишках, шлунку, нирках та ін) зменшується. Це досягається за рахунок зміни вазомоторних реакцій: кровоносні судини в працюючих м'язах значно розширюються, а в малоактивних органах звужуються. Приплив крові до працюючих м'язів при дуже важкій роботі може збільшуватися на 88%, тоді як в стані спокою він складає лише 20% від загального ХОК.

Ступінь і спрямованість перерозподілу реакцій, що виникають при м'язовій роботі, в першу чергу обумовлені функціональним станом великих артерій. Пружність (тонус) стінок артеріальних судин наростає більше в непрацюючих кінцівках, ніж у працюючих. У цьому зв'язку приплив крові до непрацюючих кінцівок набагато менше, ніж до працюючих. Про стан перерозподілу крові в організмі судять по зміні швидкості розповсюдження пульсової хвилі в судинах.

Одним з пристосувань організму до м'язової роботи є зміна загального периферичного опору судин кровотоку. При м'язовій діяльності він знижується і тим більше, чим більше тренована людина. Звичайно, при меншому загальному периферійному опору до тканин припливає більше крові, в них посилюються обмінні процеси, а це призводить до підвищення працездатності організму. Характерно, що у людей, які добре адаптовані до фізичної роботи, відновлення загального периферичного опору проходить набагато повільніше, ніж у нетренованих. Це забезпечує відносно кращі умови для діяльності їхнього серця і кровопостачання тканин.

М'язова діяльність збільшує роботу дихального апарату у відповідності з підвищення газообміну. Під час роботи значно зростає легенева вентиляція. Причому вона може збільшуватись як за рахунок збільшення частоти дихання, так і за рахунок поглиблення дихальних рухів. Чим більше у людини життєва ємність легень, тим дихальні рухи у неї будуть глибокими. Численні експериментальні дослідження показали, що більш працездатні ті люди, у яких показники життєвої ємності вищі. У них під час роботи збільшується легенева вентиляція за рахунок поглиблення дихання, а не за рахунок збільшення його частоти. Це, звичайно, доцільніше для організму, оскільки знижуються енерговитрати на роботу дихальних м'язів і, крім того, при поглибленні дихання повітря, який залишається в "мертвому просторі" дихальних шляхів, після кожного вдиху складає відносно меншу частину всього вентильованого повітря. А тому кількість повітря, бере безпосередню участь у газообміні при такому диханні, стає дещо вищою.

Дата добавления: 2014-01-11