Другий робочий період або стійкий стан

При виконанні вправ середньої і великої тривалості після періоду впрацьовування (перший робочий період) виникає стійкий стан (другий або основний робочий період). Вперше цей стан був виявлений А. Хілом ще в 1925 році, який досліджував швидкість споживання кисню спортсменами при виконанні вправ аеробного енергозабезпечення. Вчений встановив, що споживання кисню на початку роботи зростає швидко, а тоді встановлюється на певному, більш-менш сталому рівні, утримуючись аж до кінця роботи.

Під час стійкого стану стабілізується діяльність серця (величина ЧСС, систолічного і хвилинного обсягів крові) і легень (частота і глибина дихання, споживання кисню), підтримується на дещо підвищеному рівні температура тіла. При досягненні відповідного оптимуму в енергозабезпеченні м'язів рухова діяльність учня стає більш ефективною - зростає коефіцієнт корисної дії, рухи стають більш координованими, точними і швидкими. Усе це - наслідок виникнення «робочого збудження» в ЦНС і особливо в корі великих півкуль.

Адаптація вегетативних систем до м'язової діяльності і підтримання оптимального рівня їх функціонування в період стійкого стану досягається за рахунок посилення процесів обміну і надходження в кровообіг продуктів обміну та гормонів. Через механізми гуморальної регуляції ці продукти метаболізму і адаптогенні гормони інтенсифікують ряд вегетативних функцій і саму ЦНС.

Також підвищується легенева вентиляція, більш ефективно використовується кисень із вдихуваного повітря, підвищується коефіцієнт використання кисню з артеріальної крові, посилюється діяльність серця.

Існують індивідуальні особливості механізмів, які лежать в основі формування і перебігу стійкого стану. Так, у одних спортсменів забезпечення організму киснем відбувається переважно за рахунок використання кисню з альвеолярного повітря, у інших - за рахунок посилення функції серцево-судинної системи.

Розрізняють справжній і несправжній стійкий стан. Справжній стійкий стан виникає при виконанні спортсменом тривалої (більше 30 хв.) роботи з споживанням кисню не більше 2,5 л/хв. Цей стан характеризується високою узгодженістю функцій рухового апарата і вегетативних систем, рівень споживання кисню відповідає кисневому запиту. Енерговитрати організму майже повністю відновлюються в процесі виконання роботи. Незначне зростання концентрації молочної кислоти у крові не змінює кислотно-лужної рівноваги.

В усіх вправах з споживанням кисню більше 50% від МСК (тривалість від 2-3 хв. до 30 хв) і у вправах з переважно анаеробним енергозабезпеченням неможливо виділити робочий період з дійсно справжнім незмінним станом функцій. Для таких вправ основний робочий період позначається як період з «дрейфом», або як несправжній (квазістійкий) стан. «Дрейф» - це незначні коливанні (посилення або послаблення) основних функцій організму при виконанні анаеробно-аеробних вправ. Між потужністю роботи і швидкістю «дрейфу» функціональних показників існує пряма залежність: чим більша потужність вправи, тим вища швидкість «дрейфу».

Стійкий стан взагалі не виникає при виконанні анаеробної м'язової роботи тривалістю менше 2-3 хв. Це пояснюється значними енерговитратами, високим (значно більшим МСК) кисневим запитом і малою тривалістю роботи, яка закінчується раніше, ніж може повністю завершитись впрацьовування вегетативних систем організму.

«Мертва точка» і «друге дихання»

Другий робочий період може бути перерваний виникненням так званої «мертвої точки» (МТ). Основною ознакою МТ є тимчасове зниження працездатності при виконанні тривалої напруженої роботи.

Стан МТ характеризується відчуттям стиснення в грудях, задишкою, важкістю в ногах, виникненням настирливої думки про неможливість продовжувати біг і бажанням зійти з дистанції (у плавців, бігунів, велосипедистів, лижників, ковзанярів і веслярів) або припинити бій чи схватку (у боксерів або єдиноборців).

Об'єктивними ознаками МТ є збільшення енерговитрат при зниженні інтенсивності роботи, і, як наслідок, збільшення споживання кисню і зниження економності м'язової діяльності, часте і відносно поверхневе дихання, збільшене виділення вуглекислого газу з видихуваним повітрям, зростання ЧСС і кров'яного тиску, виражене зростання в крові продуктів анаеробного розпаду із зрушенням рН в кислу сторону, порушення терморегуляції з надмірним зростанням температури в працюючих м'язах. В період МТ спостерігається погіршення ряду психічних функцій, знижується якість сприйняття, з'являються ілюзії, особливо в сфері м'язово-рухового сприйняття, послаблюється пам'ять і мислення, сповільнюється швидкість реакцій, збільшується кількість помилкових відповідей при тестуванні уваги.

Основними причинами виникнення МТ є неповне впрацьовування різних систем організму за механізмом дискоординації рухових і вегетативних функцій. Більш швидке впрацьовування рухового апарату при недостатньому вегетативному забезпеченні призводить до утворення значного кисневого боргу, виражених змін постійності внутрішнього середовища.

Зниження інтенсивності роботи попереджує виникнення перевтоми, створює умови, сприятливі для чзлагодження регуляції фізіологічних функцій і продовження роботи. В цьому випадку МТ змінюється «другим диханням».

Виникненню МТ сприяють такі фактори.

Інтенсивність роботи. Чим вона більша, тим раніше наступає МТ і тим важчий стан. Так, в час бігу на дистанції 5-10км МТ може виникнути через 3-5хв. роботи, при марафонському бігові вона виникає значно пізніше, але інколи проявляється вдруге.

Ступінь натренованості людини. Чим нижчий рівень фізичної підготовленості, тим ймовірніше настання МТ. У натренованих осіб МТ віддаляється від'старту і проходить з менш виразними симптомами, ніж у ненатренованих; у значної частини кваліфікованих спортсменів вона зовсім не настає.

Зовнішні умови діяльності. Сприяють виникненню МТ висока температура і велика вологість повітря. У зв'язку з цим до змагань, що мають проходити за таких умов, учням слід готуватися завчасно.

Невірний розподіл сил на дистанції. Досвідчений вчитель завчасно навчає юного спортсмена розподіляти свої зусилля на дистанції з врахуванням індивідуальних особливостей їхнього організму, типу нервової системи тощо. Це дає можливість вибирати таку швидкість на старті, при якій виключається поява МТ.

У випадку, коли МТ проходить, і спортсмен продовжує роботу, виникає стан «другого дихання» (ДД). Суб'єктивно цей стан сприймається різким спадом напруження, появою легкості рухів, готовністю продовжувати роботу. Об'єктивно відмічається встановлення глибокого і ритмічного дихання, подальше зниження рН крові, незначне зниження ЧСС, підвищення ефективності і ритмічності рухів, зменшення споживання кисню і виділення вуглекислого газу, значна активізація потовиділення.

Настання ДД не завжди пов'язане з рівнем фізичної підготовленості учня. Чимало натренованих школярів взагалі не відчувають цього стану. Разом з тим у спортсменів-початківців як суб'єктивно, так і об'єктивно спостерігались досить чіткі ознаки ДД.

Фізіологічний механізм виникнення ДД повністю ще не вияснений. Вважається, що відновленню працездатності рухових нервових центрів після МТ сприяє тимчасове зниження інтенсивності роботи. Крім того, виникнення ДД, мабуть, є наслідком включення резервних механізмів, які у звичайних умовах в регуляції функцій участі не беруть.

Дата добавления: 2014-01-11