Методи державного регулювання 7 страница

Контроль — одна з функцій управління. Як функція, контроль має двоякий характер. З одного боку, він є елементом кожної функ­ції управління, а з другого — це самостійна функція управління.

За допомогою контролю виявляються проблеми, що дає змогу скорегувати діяльність організації на запобігання кризовому ста­ну. Разом із тим він дає можливість визначити, яка діяльність на шляху досягнення мети була найефективнішою.

Цілі контролю полягають у встановленні правильності, закон­ності й економічної доцільності виконання робіт, виявленні не­доліків і упущень.

7.3. Державне регулювання національної економіки

Основною функцією державного управління економікою є державне регулювання. Державне регулювання економіки — це діяльність держави щодо створення правових, економічних і со­ціальних передумов для функціонування економічного механізму, згідно з цілями і пріоритетами державної економічної політи­ки. Об'єктивна необхідність державного регулювання економіки зумовлена потребою подолання вад ринкового саморегулювання та виконання економічних функцій держави.

Державне регулювання економіки охоплює всі сторони суспіль­ного відтворення. У період становлення ринку державне регулю­вання особливо необхідне під час проведення економічних ре­форм — реформуванні власності, матеріального виробництва, ринку праці, фінансового ринку. Винятково важлива роль держав­ного регулювання в територіальному розвитку, визначенні внутрішньорегіональних і міжрегіональних пропорцій, вирівнюванні рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, формуванні ре­гіональних ринків. Необхідне регулювання природокористуван­ня, зовнішньоекономічних зв'язків. Держава повинна регулювати процес структурної перебудови економіки відповідно до головної мети ринкових відносин — соціологізацією, підвищенням мате­ріального забезпечення населення.

Державне регулювання економіки спирається на об'єктивні економічні закони суспільного розвитку. В умовах ринкових від­носин — це насамперед закон попиту і пропонування, закон вар­тості та ін. Мета державного регулювання полягає в забезпеченні правової бази функціонування ринкової системи, встановленні законних та ефективних взаємовідносин між виробниками, по­стачальниками та споживачами продукції. Державне регулюван­ня виступає головним регулятором поведінки цивілізованого біз­несу і створює умови для відносного нівелювання соціальної не­рівності населення країни.

Державне регулювання економіки здійснювалось і здійсню­ється сьогодні в усіх країнах світу, зокрема і в розвинутих. Без активної регулювальної ролі держави не може бути створена ефективна ринкова економіка.

У нашій країні досвід показав, що відмова від державного ре­гулювання процесу соціально-економічного розвитку спричинює кризу, та довів, що нерегульований ринок не здатний розв'язати проблеми розвитку економіки і соціальної сфери, у тому числі створення і підтримку об'єктів інфраструктури.

Значну роль у державному впливі на соціально-економічний розвиток відіграють закони, які дають змогу регламентувати по­ведінку суб'єктів господарювання. Саме законодавча база, ство­рена на початковому етапі переходу до ринкових відносин, до­зволила згладити деякою мірою багато негативних наслідків су­часного ринку.

Суть державного регулювання на сучасному етапі полягає не в повному демонтажі старої системи, а в створенні більш ефектив­ної системи регулювання економіки з урахуванням накопиченого позитивного досвіду. Передусім для створення такої ефективної системи регулювання необхідне проведення ряду заходів:

• Оздоровлення фінансової системи, перехід до індикативних методів, використання фінансових важелів.

• Створення умов пристосування і подальшого розвитку для збиткових і низькорентабельних підприємств, які ліквідувати од­разу просто неможливо. їм потрібно забезпечити тимчасову під­тримку за допомогою пільг і дотацій для пристосування до умов ринку. На наступному етапі — роздержавлення, приватизація влас­ності на вигідних для держави умовах.

• Здійснення структурної перебудови всього господарського комплексу країни, запровадження новітніх досягнень техніки, нових технологій, розвиток ресурсозбереження. Структурна пе­ребудова звичайними методами через розсіювання капіталів і створення через них необхідних нагромаджень — це дуже довгий і важкий шлях. Ефективне регулювання, а також стимулювання структурної перебудови прямими й опосередкованими методами з боку держави значно полегшить і прискорить цей процес.

• Проведення активної соціальної політики, що має на меті полегшення для населення негативних наслідків переходу до ри­нку, забезпечення соціального захисту, здійснення комплексу за­ходів підвищення рівня зайнятості населення.

• Проведення чіткої антимонопольної політики, підвищення державного контролю за діяльністю монополій, збільшення част­ки держави при акціонуванні власності великих монополій.

Головними важелями регулювання мають стати вартісні про­порції, за допомогою яких можна формувати пропорції розвитку і відтворення у сферах економіки. Ціни, податки, податкові пільги, виділення фінансових ресурсів, кредитні ставки, рентні платежі, ставки оплати праці, пенсій, грошових допомог — усе це являє собою сукупність економічних важелів, за допомогою яких можна впливати на економічні інтереси виробництв, регіонів. Одним із важливих елементів державного регулювання є контроль цін. Бе­зумовно, в умовах ринку неможливо встановити контроль за ці­нами на всі види продукції. Але контроль за цінами на сировину необхідний, оскільки вони служать вихідною позицією для фор­мування всього ланцюга і масштабів цін, тож держава повинна їх регулювати. Необхідне також державне регулювання цін на ос­новні соціально важливі товари, деякі продукти споживання, насамперед хліб. Так, наприклад, у Німеччині держава контролює п'ятдесят відсотків усіх цін, допомагає субсидіями селу, фінансує житлове будівництво.

7. 4. Методи державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки в умовах ринку пе­редбачає систему заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, здійснюваних державними установами задля при­стосування соціально-економічної системи до існуючих умов. Втру­чання держави в економічні процеси має забезпечити прогресивні зрушення в пропорціях відтворення, умови для добросовісної конку­ренції, запобігання негативним соціальним та економічним наслідкам.

Вплив держави на економічні процеси передбачає поєднання ринкового саморегулювання з державними регуляторами.

Механізм ринкового саморегулювання функціонує на засаді взаємодії ринкової ціни, співвідношення попиту і пропозиції, а також конкуренції. За висловом А. Сміта, «владна рука» ринку об'єднує виробників і споживачів в одну економічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потребам у формі плато­спроможного попиту. При цьому економіка розвивається ефектив­ніше завдяки тому, що ринок спрямовує ресурси на виробництво найбільш потрібних суспільству товарів, примушує виробників застосовувати найефективніші комбінації використання обмеже­них ресурсів, сприяє розробленню та впровадженню нових тех­нологій. Але механізм ринкового саморегулювання забезпечує ефективний розподіл ресурсів тільки за певних ідеальних умов. Ефективному розподілу ресурсів заважають вади ринкового са­морегулювання, саме наявність яких зумовлює необхідність дер­жавного регулювання економіки.

Система методів державного регулювання економіки (ДРЕ)

Теорія державного регулювання економіки вимагає системно­го підходу до вибору засобів і методів впливу держави на суб'єкти економічних відносин.

Системний підхід передбачає інтеграцію у цілісну систему елементів, які формують стратегію соціально-економічного роз­витку, й елементів, які утворюють підсистему регуляторів.

Стратегія соціально-економічного розвитку формується через прогнозування, програмування і планування.

Розробка прогнозів є важливою передумовою державного ре­гулювання економіки. Державне прогнозування являє собою си­стему науково обгрунтованих рекомендацій про ті чи інші напря­ми соціально-економічного розвитку країни. У сучасних умовах прогнозування — початкова стадія, основа всієї системи управління. Це зумовлено тим, що в умовах ринку змінюються траєк­торії розвитку, збільшується альтернативність його варіантів, по­силюється інтенсивність пошуку виходів із небажаних негатив­них ситуацій.

Прогнозування надає ринку цілеспрямованішого розвитку. Воно не тільки допомагає передбачити перспективи розвитку, а й інформує підприємства, компанії про наміри держави. Тобто прог­нозування — це координаційний ланцюг для всіх інших форм ре­гулювання.

Програмно-цільовий підхід забезпечує концентрацію ресурсів, досягнення кінцевих результатів, потреб. З його допомогою ви­рішуються найважливіші проблеми економічного, соціального і науково-технічного розвитку, які мають народногосподарське значення і, як правило, міжгалузевий або міжрегіональний харак­тер. Цей підхід використовується у випадках, коли застосування інших методів регулювання не може принести потрібних резуль­татів.

Цільові програми характеризуються конкретно вираженими кінцевими результатами; включають повну сукупність завдань, заходів і відповідних ресурсів; їм притаманний високий ступінь комплексності. Мета програми має вимірюватися, бути чітко ви­раженою якісно і кількісно, а система заходів — розроблена з урахуванням досягнень основної та проміжних цілей програми.

Важливим методом державного регулювання економіки є планування. Без планування неможливо ув’язати інтереси держа­ви, окремих регіонів і господарських суб'єктів, часто суперечних, або навіть протилежних один одному. У багатьох сферах саморе­гулювання діє недостатньо, наприклад, у сфері природокористу­вання й охорони навколишнього середовища. Так, ринок може спричинити збільшення кількості виробництв-забруднювачів, якщо вони прибуткові. Ринок поглиблює регіональні диспропорції, оскільки допомагає перерозподілу інвестиційних, фінансових, трудових і інших ресурсів на користь регіонів з розвинутою ін­фраструктурою, з високим виробничим потенціалом. Вільний ринок не може забезпечити макроекономічну стабільність економіки. Усі ці проблеми може вирішувати тільки державне регулювання на основі планування. Планування являє собою таку
форму діяльності, в якій здійснюється розробка завдань з цілеспрямованого впливу на процес відтворення. В умовах ринкової економіки планування не може набувати форми загального охоплення всіх сторін економічної і соціальної діяльності. Однак ринкова економіка в жодному разі не заперечує планування, бо план — це належним чином оформлене управлінське рішення. Як одна з функцій управління, планування забезпечує не тільки цілеспрямований, а й динамічний і пропорційний розвиток об'єкта управління. Конкретизується планування у відповідних планових показниках і нормативах.

Економічні нормативи визначають загальні для всіх господар­ських суб'єктів і диференційовані для їхніх груп «правила гри» — ставки показників, мит, валютних курсів тощо. Вони є інструментом регулювання і дають змогу господарським одини­цям визначати плани своєї діяльності з урахуванням регіональ­них інтересів. Стратегічні орієнтири та конкретні умови соціаль­но-економічного розвитку, пов'язані зі змінами кон'юнктури на ринку, зумовлюють використання цілого арсеналу методів дер­жавного регулювання економіки.

Методи державного регулювання економіки — це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру рин­ку, некомерційні сектори економіки задля створення умов для їх­нього ефективного функціонування відповідно до напрямів дер­жавної економічної політики. Кожний метод ґрунтується на ви­користанні сукупності інструментів (важелів, регуляторів).

Методи державного регулювання економіки класифікуються за двома ознаками: за формами та засобами впливу. За формами впливу вони поділяються на прямі та непрямі, або опосередкова­ні. За засобами впливу — на правові, адміністративні, економіч­ні, пропагандистські.

Прямі та непрямі методи ДРЕ

Прямі методи державного регулювання економіки не зв'язані зі створенням додаткового матеріального стимулу і базуються на силі державної влади. Такий вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламен­тують діяльність суб'єктів господарювання й економічних ін­струментів прямого впливу. Економічні інструменти прямого впливу використовуються для регулювання темпів зростання обсягів і структури економіки, обсягів виробничого та невиробни­чого споживання та ін.

До основних методів прямого державного впливу належать:

— визначення стратегічних цілей розвитку економіки і їх ві­дображення в планах і програмах;

— державні замовлення і контракти на поставки визначених видів продукції, виконання робіт, здійснення послуг;

— державна підтримка програм, замовлень і контрактів;

— нормативні вимоги до якості і сертифікації технології та продукції;

— правові й адміністративні обмеження і заборони на випуск визначених видів продукції тощо;

— ліцензування операцій з експорту й імпорту товарів, тобто зовнішньоекономічних операцій.

Методи непрямого регулювання — це методи опосередкова­ного впливу через створення певного економічного середовища, яке змушує господарських суб'єктів діяти у потрібному для дер­жави напрямі. Опосередковане регулювання — це вплив на еко­номічні інтереси.

Методи непрямого державного регулювання спираються в ос­новному на товарно-грошові важелі, визначають «правила гри» у ринковому господарстві і впливають на економічні інтереси суб'єктів господарської діяльності. До основних методів непря­мого регулювання належать інструменти фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної та інших напрямів економічної політики, а також методи морального пере­конування

7. 5. Засоби державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки спирається на си­стему засобів (інструментів). Залежно від їхньої природи всі державні засоби, як уже зазначалося, можна поділити на чотири види: правові, адміністративні, економічні та пропагандистські.

Правове регулювання економіки

Основою правового регулювання є діяльність держави зі вста­новлення обов'язкових для виконання юридичних норм поведін­ки суб'єктів юридичних відносин. Під нормою зазвичай розуміють певний, визнаний обов'язковим, порядок, правило. Управлін­ські відносини регулюються сукупністю норм і процедур їх реа­лізації, що забезпечують нормальне функціонування і розвиток систем відповідно до мінливих умов їхнього існування. Усі нор­ми мають однакову мету, але їх зміст, порядок встановлення і впливу на процеси управлінської діяльності, сфера дії і механізм поширення в системі різні. Кожна норма складається з трьох елементів: гіпотеза, диспозиція та санкція. У гіпотезі зазначають­ся умови, обставини, ситуації у сфері економічних відносин, із настанням яких норма набирає чинності. Диспозиція визначає права та обов'язки учасників відносин. Санкція передбачає захо­ди адміністративно-правового примусу в разі невиконання обо­в'язків учасниками економічних відносин.

Предметом правового регулювання економіки є відносини між державою (державними органами) і суспільством, суб'єкта­ми господарчої діяльності, між суб'єктами господарської діяль­ності (виробник—посередник, замовник—підрядник, боржник—кредитор, власник—орендар і ін.), економічні відносини між лю­дьми, залученими в державно-управлінські процеси.

Основними формами правового регулювання економіки є Кон­ституція та Закон України; укази та розпорядження Президента України; постанови та інші акти Верховної Ради України; поста­нови та розпорядження Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого са­моврядування.

Виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України: бюджетна система України; система оподатку­вання, податки і збори; засади створення і функціонування фі­нансового, грошового, кредитного й інвестиційного ринків; ста­тус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України, порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Адміністративні методи ДРЕ

Адміністративні методи державного регулювання є інструмен­том прямого впливу держави на діяльність суб'єктів господарю­вання, оскільки носять директивний, обов'язковий характер. Во­ни базуються на застосуванні нормативних актів (розпоряджень, рішень, наказів, постанов органів державного управління) і ґрунтуються на таких управлінських відносинах, як дисципліна, відповідальність, влада, примус. Використання адміністративних методів доцільне тоді, коли ринковий механізм та економічні засоби державного регулювання економіки виявляються недостатніми або діють надто повільно. До основних інструментів адміністративного регулювання належать: ліцензії, квоти, санкції, норми стандарти, державні замовлення, ціни тощо.

Ліцензування, тобто видача дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів господарської діяльності її суб'єктами, здійснюється відповідними органами виконавчої влади України. Ліцензія засвідчує про реальні можливості (економічні, технічні, технологічні, організаційні) господарських суб'єктів здійснювати окремі види діяльності. Ліцензування має на меті забезпечення дотри­мана господарськими суб'єктами законодавчих норм міжнародних українських норм і правил.

Одним із найбільш поширених інструментів адміністративного регулювання є квоти. Вони визначають частку суб'єктів ринку у виробництві, споживанні, експорті, імпорті товарів і послуг. Квотування здійснюється задля створення конкурентного середовища, захисту вітчизняного ринку, стабілізації цін на внутріш­ньому ринку. Так, наприклад, квотування експортно-імпортних потоків обмежує масштаби торговельної діяльності. Воно допов­нює митно-тарифне регулювання. Використовується тоді, коли застосування митно-тарифних інструментів неефективне, не дає змогу досягти цілей, наприклад, коли, незважаючи на значне підвищення ввізних (або вивізних) мит, обсяги імпорту (експорту), характер їх динаміки залишаються незначними або навіть інтенсивність росту обсягів посилюється. Санкції спрямовані на покарання суб’єктів ринку, які не виконують установлених правил діяльності. Використовуючи економічні санкції, державні органи можуть вимагати сплати неустойки, штрафів, пені.

Норми і нормативи допомагають здійснювати планово-економічні розрахунки, регулювання у сферах виробництва, праці, соціального захисту населення, охорони навколишнього природного середовища. Так, наприклад, як адміністративний інструмент державного регулювання оплати праці працівників бюджетного і не бюджетного секторів економіки використовується норматив мінімальної заробітної плати. Величина нормативу має відповідати прожитковому мінімуму, а розмір фактичної мінімальної заробітної плати працівників обох секторів економіки не може бути нижче цього нормативу. Держава за допомогою цього нормативу встановлює нижчу межу оплати праці на соціально допустимому відтворювальному рівні. Нині цей норматив не діє, тобто його регулювальна функція не застосовується, оскільки йо­го величина нижче прожиткового мінімуму.

Стандарти є засобом забезпечення якісного виробництва про­дукції, захисту рівня життя населення, охорони природокористу­вання тощо. Для цього використовуються єдині норми за такими мірками, параметрами і якістю виробництва, а також за величи­нами вимірювань, методами випробувань та контролю, правила­ми технології виробництва, планування і зберігання. Соціальні стандарти — це засіб забезпечення прав громадян у сфері соці­альних гарантій, передбачених конституцією. Вони необхідні та­кож для визначення фінансових нормативів. Державні мінімальні соціальні стандарти розробляються на єдиній правовій базі і за­гальних методичних принципах. Наприклад, встановлюється ве­личина прожиткового мінімуму на душу населення. Цей покаж­чик використовується для оцінки рівня життя населення при роз­робці і реалізації соціальної політики, обґрунтуванні мінімального розміру оплати праці та мінімального розміру пенсій за віком, а також для визначення розмірів стипендій, грошової допомоги, виплат і формування бюджетів усіх рівнів.

Державне замовлення — один із найважливіших інструментів як адміністративного, так і економічного регулювання економіки. Ад­міністративне регулювання використовується для підприємств, які повністю або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів. Для них державні замовлення на по­ставку продукції (виконання робіт, надання послуг) обов'язкові.

Ціни також можуть служити інструментами як адміністратив­ного, так і економічного регулювання. Держава для регулювання впливу вільного ціноутворення на економіку діє адміністративно, через установлення фіксованих цін на найважливіші товари та послуги, запровадження механізму декларування зміни цін тощо.

Економічні методи ДРЕ

Економічні методи державного регулювання економіки зорієн­товані на досягнення поставлених цілей за допомогою притаман­них управлінню економічних засобів та стимулів, які впливають на економічні інтереси суб'єктів господарювання. Економічні методи дають змогу суб'єктам ринку вільно вибирати напрями своєї діяльності. Економічне регулювання здійснюється інстру­ментами фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямів державної економічної політики. Одним із найважливіших інструментів фіскальної політики є державні закупівлі, здійснювані через механізми державних за­мовлень. Держава виступає найбільшим замовником продукції, робіт і послуг. Цей механізм передбачає конкурсний відбір вико­навців державних замовлень, укладання контрактів, виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг), контроль, оплату продукції. Державні закупівлі здійснюються для задоволення найважливіших державних потреб. Розмір закупівель зумовлений державними потребами, можливостями державного бюджету за­безпечити фінансування та моделлю фіскальної політики. Ця по­літика може бути спрямована на стимулювання виробництва че­рез збільшення закупівель або на стримання виробництва в разі їх зменшення.

Бюджет відіграє роль інструменту регулювання, за допомогою якого стримуються негативні та стимулюються позитивні проце­си. Регулювальний вплив на економіку значно знижується, коли бюджет виконує переважно фіскальну політику як центр збору податків.

Виконуючи функцію регулювання економіки та залежно від ста­ну економіки держави, доходів бюджету та цілей економічної полі­тики, з державного бюджету здійснюється надання субсидій і дота­цій областям, галузям, особливо сільському господарству, окремим підприємствам, верствам населення. З бюджету здійснюється цільо­ве спрямування коштів на напрями, які не мають стратегічної ефек­тивності, але мають стратегічне значення для суспільства: витрати на управління, оборону, екологію, соціальний захист, науку й осві­ту, неприбуткові, але національно важливі виробництва.

Податки — один з основних інструментів, який забезпечує ефек­тивне регулювання економіки. Величина податків та методи їх сплати стають вагомими чинниками впливу на виникнення та ди­наміку найважливіших процесів розвитку суспільства: формування довіри населення до держави; занепаду або зростання економіки і життєвого рівня членів суспільства. Сутність регулювальної функції податків полягає в тому, що за їх допомогою здійснюється регулю­вання економічної кон'юнктури, структури економіки, інвестицій­ної активності, зовнішньоекономічних зв'язків та інших об'єктів. Недоліком податкової системи є те, що вона в основному виконує фіскальну функцію. Тому вона має бути переорієнтована з фіскаль­ної функції на стимулювальну.

Контрольні питання

1. Що таке держава і державне управління.

2. Об’єкти і суб’єкти державного управління.

3. Організація виконавчої влади в Україні.

4. Що відносять до основних функцій Верховної Ради України.

5. Функції Кабінету Міністрів.

6. Основні завдання Мінфіну України.

7. Завдання Мінпраці України.

8. Фонд державного майна України і його основні завдання.

9. Цілі державного управління.

10. Види державного управління.

11. Державне управління економікою та її функції.

12. Методи організаційного планування.

13. Методи державного регулювання економіки.

14. Прямі та непрямі методи ДРЕ.

15. Основні методи прямого державного впливу.

16. Правове регулювання економікою.

17. Економічні методи ДРЕ.

Список використаної літератури

1. Борисов Е. Ф. Основы экономики: Учебник для студентов средних

специальных учебных заведений.– М.: Юристь, 1998.– 336 с. 2. Загальна економіка: Підручник / За ред. І. Ф. Радіонової.– 2-ге

вид., доп. і перероб.– К.: А.П.Н., 2000. 3. Задоя А. А., Петруся Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. – К.:Вища шк. – Знання, 1998.

4. Економіка: Підруч. для 10 кл. загально освіт. навч. закл./ Г. О. Ковальчук, В. Г. Мельничук, В. О. Огнев’юк. – К.: Навч.книга, 2003.– 352

5. Економіка: Навч. посібник для 10 – 11 класів / За ред. З. Г. Ватаманюка, С. М. Панчишина.– К.: Либідь,1999.

6. Экономическая теория в вопросах и ответах: Учебное пособие. – Ростов н/Д: Изд-во “Феникс”, 1998. – 512 с.

7. Экономическая теория: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений/ Под ред. В. Д. Камаева. – 5-е изд., перераб. и доп.– Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – 630 с.

8. Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Аналітична економія принципи, проблеми і політика. Частина 2. Мікроекономіка. 13-е видання. Пер. з анг. – Л.,: Просвіта, 1999.– 650 с.

9. Козырев В. М. Основы современной экономики: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 368 с.

10. Меньшиков С. М. Новая экономика. Основы экономических знаний.

Учебное пособие.– М.: Междунар. отношения, 1999. 400 с.

11. Моя економіка: Підруч. для уч. 8 – 9 загальноосвіт. навч. заклад. з поглибл. вивч. економіки та для уч. 10 кл. загальноосвіт. і гуманіст. профілів/ Л. М. Кириленко, Л. П. Крупська, І. М. Пархоменко, І. Є. Тимченко. – К.: А.П.Н., 2002. – 320 с.

12. Основи економічних знань: Навч. посіб./ А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. – 2-ге вид., перероб. і допов.– К.: Вища шк., 2002 – 543 с.

13. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / А. А. Григорук, М. С. Палюх, Л. М. Литвин, Т. Д. Літвінова; За ред. А. А

Григорука, М. С. Палюха. – 2-ге видання, перероблене і доповнене. – Тернопіль. 2002.– 304 с.

14. Основи економічної теорії: Підручник / А. А. Чухно, П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. – К.: Вища шк., 2001.– 606 с.

15. Самуельсон П. Економіка: Підручник. – Львів: Світ.–1993.– 496 с.

16. Селезнев В. В. Основы рыночной экономики Украины: власть. Право. Предпринимательство. Финансы. Налоги. Маркетинг. Менеджмент. Торговля. Реклама. Преступность: Учеб. пособие. – К.: А.С.К., 1999. – 544 с.

17. Современная экономика: 100 экзаменационных ответов (экспресс-справочник для студентов вузов). Ростов н\Д: Издательский центр “МарТ”, 2000.

18. Чухно А. А., Єщенко П. С., Климко Н. Г. та ін. Основи економічної теорії: Підручник. За ред. А.А. Чухна – К.: Вища шк., 2001, С. – 145-150.

ТЕМА №8: ДЕМОКРАТІЯ, ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА ТА ЕКОНОМІЧНИЙ ПОРЯДОК.

Основні поняття і терміни
Демократія Економічна демократія Свобода Свобода вибору Економічна свобода	Бюрократія Бюрократизм Права людини Економічний порядок Економічні субʼєкти

Дата добавления: 2014-01-11