Тема 5. Господарський комплекс України: його структура і трансформація а ринкових умовах

Основні поняття та терміни до теми:

· народногосподарський комплекс;

· структура виробництва;

· галузь господарства;

· інфраструктура;

· матеріальна сфера виробництва;

· нематеріальна сфера виробництва.

Народногосподарський комплекс країни являє собою складну систему виробництва, обміну, розподілу і споживання, яка склалась в межах країни. НГК поєднується в єдине ціле через транспортну систему, систему розселення, управління та зв’язку.

Народногосподарський комплекс включає в себе велику кількість підприємств і закладів, які задіяні у сфері виробництва життєвих благ, знаходяться в тісному взаємозв’язку і доповнюють один одне.

Сукупність підприємств або галузей по виробництву однотипної продукції (однотипних послуг) називають галуззю.

Залежно від їх ролі у господарському комплексі всі галузі поділяють на галузі виробництва матеріальних і нематеріальних благ.

До сфери виробництва матеріальних благ належать ті галузі, діяльність яких:

1) створювати матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, капітальне будівництво);

2) доставляти створені матеріальні блага споживачам (транспорт і зв’язок по обслуговуванню матеріального виробництва);

3) пов’язана з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (торгівля, заготівля, матеріально-технічне постачання, громадське харчування).

Значення кожної галузі у створенні суспільного продукту і національного доходу різна. Галузі промисловості, сільського господарства, будівництва створюють нові споживчі вартості, а вантажний транспорт завершує процес виробництва і на основі цього бере участь у створенні національного доходу.

Сфера нематеріального виробництва являє собою сукупність галузей господарства, які здійснюють функції надання послуг нематеріального характеру. До них належать такі галузі як:

1) галузі побутових послуг (житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, міський транспорт і зв’язок по обслуговуванню населення);

2) галузі соціального обслуговування (освіта, охорона здоров’я, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування);

3) галузі органів управління і оборони;

4) галузі, які включають кредитування, фінанси і страхування.

Галузі нематеріального виробництва називають галузями інфраструктури.

Інфраструктура – це галузі нематеріального виробництва, які забезпечують нормальний виробничий процес та нормальні умови життя і праці населення.

Виділяють три види інфраструктури: виробнича, соціальна і загальна.

Сучасний економічний і соціальний розвиток потребує значних змін, зумовлена переходом і формуванням ринкової системи.

Трансформація народногосподарського комплексу в ринкових умовах здійснюється за напрямами:

- лібералізація економіки;

- приватизація, розвиток підприємництва;

- структурна перебудова економіки;

- створення конкурентного ринкового середовища;

- стабілізація фінансів і грошової системи;

- активна соціальна політика.

Важливою складовою економічної політики держави є її регіональний аспект, а саме:

- розширення повноважень і відповідальності місцевих органів влади;

- можливість поєднання різних за своїми природними і соціально-економічними умовами регіонів у єдиний народногосподарський комплекс;

- необхідність розробити регіональні цільові комплексні програми і програми розвитку продуктивних сил окремих областей і АРК;

- програми прикордонного співробітництва та розвитку вільних економічних зон.

Структурна переорієнтація економіки України пов’язується з необхідністю прискорення темпів науково-технічного прогресу, новітніх форм і методів організації та управління інноваційними процесами, розширення можливостей адаптації різних сфер господарства країни до потреб внутрішнього та зовнішнього ринку. Цим зумовлена потреба проведення активної структурної політики, що є засобом прискорення соціально-економічного розвитку та інтенсифікації виробництва.

Є дві основні точки зору щодо проведення структурних реформ. Перша з них полягає в тому, що механізм саморегулювання ринку дає змогу усунути диспропорції в економіці, збалансувати виробництво і споживання і, врешті-решт, здійснити структурні зміни. Друга ж передбачає державне регулювання структурних перетворень шляхом надання підтримки пріоритетним галузям економіки або окремим виробництвам, стимулювання інноваційних процесів на рівні підприємств.

Ринкова трансформація економіки України в цілому має визначальний і багато в чому суперечливий вплив на структуру промислового виробництва. Виділяють дві групи чинників, що визначають характер структурних змін.

Перша група – обмеженість доступу до традиційних ринків збуту, розрив господарський зв’язків і міжрегіонального обміну в країні, на який припадала частина товарного виробництва. Докорінне порушення технологічної кооперації за умови, що по замкненому циклу в Україні вироблялося приблизно 305 видів промислової продукції, мало негативний і багато в чому незворотний вплив на структуру промисловості.

Друга група – недосконалість та інерційність міжгалузевої політики держави. Відчутними є наслідки старого, “союзного” поділу праці, розміщення в Україні матеріало- та енергомістких галузей, зокрема чорної металургії, хімічної, харчової промисловості тощо. Ці галузі не були забезпечені власними та диверсифікованими джерелами енергії, важливими видами сировини.

Реструктуризація економічних відносин є дієвим чинником переходу від закритого методу господарювання до конкретного механізму функціонування цілісних виробничих комплексів.

Велике значення має також розвиток виробництв, які відновлюють розірвані технологічні ланцюги і створюють на території України необхідні замкнені цикли, забезпечують випуск виробів загальномашинобудівельного та міжгалузевого призначення.

Назріла потреба активного проведення реструктуризації нежиттєздатних підприємств і організацій, прискорення конверсії виробництв, що втратили оборонне значення.

Структурну переорієнтацію промисловості України доцільно здійснювати в таких основних напрямах:

- підвищення соціально-економічної спрямованості промисловості та забезпечення більш високих темпів виробництва предметів споживання;

- удосконалення галузевої, внутрішньогалузевої та територіальної структури, забезпечення збалансованості та пропорційності розвитку помислового комплексу;

- модернізація і перехід на нові прогресивні технології всіх базових галузей промисловості;

- прискорений розвиток галузей, від яких найбільшою мірою залежить науково-технічний прогрес;

- розвиток наукомістких галузей і виробництв;

- комбінування і кооперування виробництва з метою комплексного використання мінеральної сировини, утилізація відходів.

Зміни в пропорціях окремих галузей мають бути узгодженими, взаємопов’язаними.

Дата добавления: 2014-01-11