У буденному слововживанні як протилежність альтруїзму виступає егоїзм

Егоїзм (від лат. ego — я) – ціннісна егоїзм орієнтація суб'єкта, що характеризується переважанням в його життєдіяльності самокорисливих особистих інтересів і потреб відносно до інтересів інших людей і соціальних груп. Згідно егоїзму, задоволення людиною особистого інтересу розглядається в якості вищого блага.

Проявам егоїзму властиво відношення суб'єкта до іншої людини як до об'єкту і засобу досягнення самокорисливої мети. Розвиток егоїзму і перетворення його в домінуючу спрямованість особи пояснюється серйозними дефектами виховання. Якщо тактика сімейного виховання об'єктивно направлена на закріплення таких проявів, як завищена самооцінка і егоцентризм особи дитини, то у неї може сформуватися стійка ціннісна орієнтація, при якій враховуються лише її власні інтереси, потреби, переживання тощо. У зрілому віці подібна концентрація на власному Я, себелюбство і повна байдужість до внутрішнього світу іншої людини або соціальної групи може привести до відчуження, як переживання суб'єктом самоти у ворожому йому світі.

У деяких психологічних і етико-психологічних концепціях егоїзм розглядається як природжена властивість людини, завдяки якій забезпечується захист її життєдіяльності.

Егоїзм виявляється в ситуації конфлікту інтересів, коли задоволення особистого інтересу відбувається на шкоду інтересу іншої людини. У цьому плані егоїзм слід відрізняти від себелюбства, тобто природного відчуття самозбереження і благовоління до самого себе. При себелюбство турбота людини про власне благо може не суперечити блага інших людей і поєднуватися з прагненням до блага інших людей, до загального блага. «Егоїзмом» також іноді називають зарозумілість, або самовдоволення, при якому милість до себе може здійснюватися за рахунок інших. Егоїзм неправильно змішувати з індивідуалізмом (лат. individum – індивідуум, особина), тобто тою позицією або принципом, відповідно до яких інтерес індивіда (у окремих випадках сім'ї) визнається пріоритетним по відношенню до колективного (групового або громадському) інтересу, а його благо, свобода та особистісний розвиток як вищої мети, по відношенню до якої соціальні інститути та групи є засобом або умовою її досягнення.

В розмаїтті людських відносин егоїзм може виявлятися по-різному:

- як «диктаторський егоїзм», який виражається в переконаності, що «всі повинні служити моїм інтересам»;

- як «егоїзм власної винятковості», згідно з яким визнається, що «всі повинні дотримуватися моральних принципів, крім мене, якщо це мені не вигідно»;

- «анархічний егоїзм», згідно з яким «усім дозволено переслідувати власні інтереси, як їм заманеться».

Перші дві формули суперечать фундаментальним моральним вимогам – золотому правилу і заповіді любові. З точки зору золотого правила, в них, безсумнівно, порушені принципи рівності та взаємності. З точки зору заповіді любові, вони допускають використання індивідом інших людей як засіб у досягненні власних цілей. Ставлення до себе як до безумовної цінності при відношенні до інших виключно як до засобу для досягнення власних цілей представляє собою крайній егоїзм і, точніше, називається «егоцентризмом». Третя формула «всім дозволено переслідувати власні інтереси, як їм заманеться» може бути визнаною як морально прийнятною, але при певній коригування: вона повинна бути доповнена другою частиною: «... якщо вони не порушують інтереси інших».

В історії філософії егоїзм як принцип і як характеристика суспільних звичаїв неодноразово ставав предметом зацікавленої уваги. Дійсна роль егоїзму як соціальної якості була відображена у вченнях софістів, Т. Гоббса, утилітаризмі, М. Штірнера. У суспільній думці Нового часу була вироблена концепція так званого «розумного», або «освіченого егоїзму», згідно з якою егоїзм, що виражає «справжні» і «розумні» інтереси людини плідний, оскільки сприяє загальному благу (ця теорія була сприйнята М. Г. Чернишевським і отримала відображення в його романі «Що робити?»). Послідовна критика розумно-егоїстичних вчень міститься у творчості Ф. М. Достоєвського, зокрема, в його романі «Записки з підпілля».

Оскільки егоїзм становить загрозу загальним і громадським інтересам, в рамках моральності історично виробляються різні соціально-нормативні та культурні обмежувачі і противаги егоїзму. Найбільш елементарним таким обмежувачем є етикет як нормативно-естетична культура формального і статусного спілкування. Обмежуючим фактором індивідуального егоїзму є і норми внутрішньогрупової поведінки. У міжгрупових стосунках домінування приватних групових інтересів і виключне піклування групи про свої інтереси може вести до так званого «групового егоїзму». Принципова нормативне обмеження егоїзму забезпечується основними моральними нормами і цінностями.

Дата добавления: 2014-01-11