Життя груп та колективу

Будь-яке суспільство має досить складну структуру, елементами якої виступають різні людські об’єднання або групи.

Група – соціальна спільність людей, об’єднаних на основі ознак, які належать до виконуваної ними діяльності або характеру спілкування.

Безпосередній вплив ідеології великих груп на конкретну особистість відбувається через малу групу.

Мала група (від 2-3-х до 40 чоловік) – сукупність людей, які поєднанні між собою спільними цілями, мають безпосередні контакти один з одним, усвідомлюють себе членами даної спільності, мають розподілені функції й ролі, підтримують певні стосунки між собою, що породжує виникнення групових процесів, норм та інших регулятивних механізмів. Цілі різняться за соціальним змістом (суспільно-значимі, групові та особисті) і за відношенням до перспективи (перспективні, найближчі).

Групи характеризуються груповими нормами – правилами, які встановлюються, схвалюються і приймаються за еталон поведінки. Вони визначаються нормами суспільства та його моральними принципами, а також соціально-психологічною своєрідністю цієї спільності людей. Сукупність норм групи характеризує її ціннісні орієнтації і рівень моральної вихованості.

У психології прийнято виділяти такі групи:

1. За формою їх організації, суспільним статусом:

а) офіційні (формальні) – групи, члени яких об’єднані соціально заданою діяльністю, мають нормативно закріплені права й обов’язки, юридичний статус, нормативно закріплену структуру, призначене або вибране керівництво;

б) неофіційні (неформальні) – групи, які не мають юридично фіксованого статусу та добровільно об’єднують людей на основі загальних інтересів, приятелювання і симпатій.

2. За формою існування (організації):

а) умовні – об’єднання індивідів за певною ознакою, що включає суб’єктів, які не мають взаємостосунків один з одним;

б ) реальні – обмежені за розмірами групи людей, що об’єднані реальними відносинами.

3. За умовами існування:

а) природні;

б) лабораторні.

4. За значимістю:

а) референтні (еталонні) – зразкові групи, на які орієнтується у своїх цінностях і поведінці людина, до якої вона себе відносить;

б) нереферентні – групи, психологія і поведінка яких чужі людині або байдужі.

5. За рівнем розвитку:

а) групи низького рівня (дифузна група – лабораторна) – групи, в яких відсутня згуртованість, домінують найпростіші взаємини, немає чіткого розподілу обов’язків;

б) групи високого рівня (колектив)

6. За рівнем організації:

а) асоціації – групи, де люди об’єднані загальною метою, але не всі рівною мірою визнають її;

б) кооперації – групи, де індивідуальні інтереси членів об’єднуються на основі формальної або неформальної згоди між ними;

в ) кооперації – групи, де проявляється чітка взаємодія її членів, жорсткий розподіл обов’язків внутрішньою спрямованістю цілей (інколи зі шкодою для суспільства, наприклад, мафія);

г) колективи – групи людей, об’єднаних спільними цілями та задачами, які мають суспільну цінність, відрізняються згуртованістю, чіткою взаємодією та організаційною структурою.

7. За розміром:

а) малі;

б) великі (від 40 чоловік)

Велика група – це соціальна спільність людей, яка складається у ході історичного розвитку і посідає певне місце у структурі суспільства.

У великих групах існують специфічні регулятори соціальної поведінки, яких немає у малих – соціальні норми, звичаї, традиції, ритуали. До великих груп відносять націю, партію, клас, натовп.

Натовп – це будь-які вияви протесту, які не санкціоновані владою.

Типи натовпу: активний, пасивний, демонструючий – зібрання людей, які виражають соціальний протест: страйк, демонстрація.

Однією із особливостей натовпу є чутки як характерний спосіб передачі та поширення інформації. Їх інтенсивність зумовлена зацікавленістю і невизначеністю факту. У процесі поширення чутки спрощуються, стають коротшими, більш визначеними, набувають більш загостреного характеру, стають більш вибірковими.

Одним із видів натовпу є натовп, охоплений панікою (походить від гр. бога Пан, покровителя пастухів, стад, який викликав своїм гнівом „шаленість” стад, що під його впливом кидалися у вогонь чи прірву. Поштовхом до паніки є певна ситуація шокуючого стимулу, під час якої починають діяти одночасно кілька механізмів впливу на поведінку людини: комунікативного, перцептивного (той, що належить до сприйняття), інтерактивного (взаємодіючого), психічне зараження.

Розглядаючи питання про диференціацію у групі, виокремлюють такі феномени, як керівництво і лідерство.

Керівництво – процес управління діяльністю групи, здійснюваний керівником-посередником соціального контролю і норм спільного житла.

Стиль керівництва – це стійка система способів, методів, прийомів впливу керівника на колектив, організації спільної діяльності для досягнення значущих цілей. У сучасній літературі з управління стиль взаємодії керівника з підлеглими розглядається на основі підходу нім. психолога К.Левіна, який розрізняє три основні стилі керівництва: автократи, демократи, лейзесфери (від англ. – невтручання, потурання) – анархічний.

Виділяють такі стилі керівництва:

1. Демократичний – це така організація управління, при якій керівник, перш ніж прийняти рішення, враховує думку підлеглих, радиться з ними, застосовує товариський тон звернення.

2. Авторитарний – це така організація управління, при якій керівник, приймаючи рішення, не враховує думку підлеглих і не радиться з ними, придушуючи їх ініціативу своїм „авторитетом”, часом буває грубим у поведінці.

3. Ліберально-попускний стиль відрізняється невтручанням в хід роботи організації.

Лідерство – процес внутрішньої соціально-психологічної самоорганізації і самоврядування взаємовідносинами та діяльністю членів групи за рахунок індивідуальної ініціативи учасників.

Лідер – це людина, яка бере на себе функції управління, займає провідне місце в ієрархії групи і здатна виявляти більший вплив, ніж будь-хто інший.

Стиль лідерства – це типова для лідера система засобів психологічного впливу на підлеглих.

Традиційно у психологічній літературі розрізняють такі стилі лідерства:

а) авторитарний;

б) демократичний;

в) ліберальний – стиль, при якому лідер не відділяє себе від групи і поводиться як рядовий член групи. При прийнятті рішень за такого стилю лідерства участь бере весь колектив;

г) непослідовний (алогічний) – непередбачений перехід від одного стилю до іншого, що обумовлює вкрай низькі результати роботи і максимальну кількість конфліктів і проблем;

д) ситуативний враховує рівень психологічного розвитку підлеглих і колективу;

е) партисипативний (співчутливий) характеризується наявністю таких рис: регулярні наради з підлеглими, відкритість у стосунках між керівником і підлеглим, створення груп із правом самостійного прийняття рішень, надання співробітнику можливості автономно розробляти проблеми, нові ідеї.

Риси лідера:

а) більш високий рівень активності по відношенню до групи;

б) здатність відображати психологію групи в цілому (гупові цінності);

в) добровільне визнання групою авторитета лідера;

Типи лідерства: професійно-ділове (лідери-умільці, лідери-ерудити); організаційне (розподіл ролей, вибір оптимальної оргструктури); інтелектуальне; моральне (лідер-совість групи); емоційне; вольове.

Існують такі теорії походження лідерства:

1. „Теорія рис” або харизматична (від.гр. „дар” – благодать), згідно якої людина народжується із задатками лідера, їй передбачено керувати людьми. Тобто, вона наділена харизмою або надзвичайними якостями, що і є причиною підкорення інших цій людині.

2. Інтерактивна. Її прихильники вважають, що лідером може стати будь-яка людина, яка займає відповідне місце в системі міжособистісної взаємодії.

3. Ситуаційна теорія стверджує, що лідерство – це продукт ситуації, що складається в конкретній групі.

4. Синтетична (комплексна) теорія ставить акцент на взаємозв’язку основних складових процесу організації міжособистісних відносин: лідерів, підлеглих і ситуацій, в умовах яких здійснюється лідерство.

Б.Д.Паригін виділяє такі відмінності лідера і керівника:

1. Лідер здійснює регулювання міжособистісних стосунків у групі, керівник – регулювання офіційних стосунків.

2. Лідерство виявляється в умовах мікросередовища; керівництво – елемент макросередовища (пов’язане зі всією системою суспільних відносин).

3. Лідерство виникає стихійно, а керівництво – процес цілеспрямований, здійснюється під контролем різних елементів соціальної структури.

4. Лідерство – менш стійке, тому що висунення лідера залежить від настрою групи; керівництво – більш стійке явище.

5. Керівництво має більш визначену систему різних санкцій, яких немає в руках лідера.

6. Процес прийняття рішення керівником – більш складніший й опосередкований різними обставинами; лідер приймає більш безпосередні рішення, що стосуються групової діяльності.

Високий соціально-психологічний статус дає людині велику моральну владу – неформальний авторитет, який відкриває можливості впливати на інших людей.

Авторитет – громадське визнання особистості, оцінка колективом відповідності суб’єктивних якостей людини об’єктивним потребам діяльності; це стійке ставлення до іншої людини, яке виражається у почуттях довіри і поваги до неї.

Серед складових авторитету особливо важливу роль відіграє довіра. Вона з’являється із переконання у наявності в іншої особи певних заслуг, впевненості, що людина діє компетентно і правильно, не підведе в складній ситуації, виявить щирість і добру волю.

Авторитет залежить, перш за все, від професійно-ділових, морально-комунікативних, адміністративно упорядницьких якостей. Тобто, основними складовими структури авторитету менеджера є глибокі професійні знання, морально-комунікативні якості та стиль управління. Професійно значущі якості – це ділова спрямованість, ділова підприємливість, уміння діяти в умовах невизначеності.

Запитання для самоконтролю

1. Дати визначення спілкування.

2. Охарактеризувати види спілкування.

3. У чому особливості невербального спілкування?

4. Які функції виконує спілкування?

5. Чим відрізняється умовна група від реальної?

6. Яка група може стати для особистості референтною?

7. Чи може наявність декількох референтних груп у особистості бути причиною її конфлікту із собою?

8. Які суттєві ознаки колективу?

9. Яку групу можна назвати дифузною?

10. Чим визначається статус особи в групі?

11. Чим лідер відрізняється від керівника?

12. У чому полягає відмінність офіційного та неофіційного лідера групи?

13. У чому сутність експресивних стосунків?

14. Назвати особливості ділових стосунків.

15. Охарактеризувати стилі керівництва.

16. Обґрунтувати основні теорії походження лідерства.

Дата добавления: 2014-01-11