Оновлюючі спроби Першого інтернаціонального стилю

Ґенеза й розвиток функціоналізму

Рух за сучасну архітектуру і мистецтво (другий інтернаціональний стиль)

як вираз архітектурного раціоналізму ХХ ст..

Діапазон напрямів архітектури й містобудування ХХ ст..

Течія, напрям і рух за сучасні архітектуру й мистецтво, що у 1927-1929 роках одержав назву Другого інтернаціонального стилю (в його варіаціях – конструктивізму й функціоналізму), - як найбільший і найвпливовіший в історії раціоналістичний напрям, - надбав декілька відмінних принципових рис:

- свідоме й концептуальне естетичне самообмеження діяльного діапазону у вирішенні творчих завдань шляхом чіткого осмислення обраних засобів і методів й обмеження “творчої палітри”;

- соціальний утопізм: декларативне прагнення радикально вирішувати на краще численні соціальні проблеми засобами містобудування, архітектури й мистецтв;

- метафоризація техніки й технології, запозичення принципів формоутворення з техніки, а методів архітектурного проектування з інженерних технологій, - з розробкою методології промислового дизайну й художнього конструювання;

- естетичний, філософський та ідеологічний взаємозв’язок з художнім авангардом, - принципово новим і характерним лише для ХХ ст.. явищем в образотворчому мистецтві, зв’язки з так званим “абстрактним” (безпредметним) мистецтвом й створюваною ним пластикою.

Контрольні запитання:

1. Які головні спільні напрями розвитку архітектури й містобудування визначили поступ художньої культури у першій й другій половині ХХ ст.?

2. Визначити головні напрями архітектурно-містобудівного раціоналізму ХХ ст..

3. Надати змістовне порівняння й межі застосування понять “модернізм”, “функціоналізм”, “конструктивізм”, “раціоналізм”, “сучасна архітектура” (“сучасний рух”), “Другий інтернаціональний стиль”.

4. У чому полягають спільні й принципово відмінні риси концепцій Першого й Другого інтернаціонального стилів?

Рекомендована література: [1- 4; 2 – 76, 77, 75, 92, 95, 101, 102, 105;]

Першим штучно створеним (інтернаціональним) стилем виявився модерн. Саме в його надрах вперше було висунуто гасло створення руху за нові й сучасні мистецтва й архітектуру. Про розмах руху за нові мистецтво й архітектуру свідчить хоча б синонімія назв стилю й об’єднань майстрів модерну в різних країнах Європи: “Ар Нуво” (“Нове мистецтво”) й “флореаль” (“рослинний”) – у Франції й Бельгії, “Сецесія” (“Сецесіон”) - в Австрії й Польщі, “модерн стійл” (“сучасний стиль”) – у Британії, “ліберті” (“свобода”), “модернізмо” – в Італії й Іспанії, “югендштиль” (“югендстиль”, - букв.: “стиль молодості”) - у Німеччині, “модерн” або “декаданс” – у Росії і в Україні.

Ідеї оновлення й очищення мистецтва висувалися ще в середині ХІХ ст., - найпершими тут виявилися прерафаеліти (гурт, очолюваний художником Д. Г. Росетті) й В. Морріс, який створив та очолив рух “мистецтва й ремесла”. У поєднанні ідей символізму й романтизму реформатори мистецтва пропонували у якості ідеальної моделі мистецтво й архітектуру пізнього Середньовіччя, - як зразок нерозривно-органічного поєднання форми, художньої творчої роботи й матеріалу.

Майстри Першого інтернаціонального стилю також були в різкій опозиції консервативному академічному ретроспективі змові й архітектурній еклектиці, що панували в архітектурно-мистецькій практиці ХІХ ст.. Ідеї руху за оновлення мистецтва й архітектуру були співзвучні ідеям “органічної архітектури”.

Першим архітектурним твором модерну вважається будинок інженера Тасселя у м. Брюсселі (Бельгія, 1992-93), збудований за проектом архітектора Віктора Орта (1861-1947) Саме цей твір називають “маніфестом нового стилю”, а Брюссель – столицею “Ар Нуво”). В. Орта виявився найпершим у плеяді майстрів модерну: Гектор Гімар (1867-1942, Франція), Генрі (Анрі) Ван де Вельде (1863-1957, Бельгія), Чарльз Ренні Макінтош (1868-1928, Шотландія), Отто Вагнер (Австрія),

Майстрами модерну ставилося на меті швидке оновлююче реформування мистецтва, перед усім, – образотворчими засобами нового декоративно-ужиткового напряму, - зі створенням оновленого пластичного синтезу предметного середовища. Ідеї й концепції “нового мистецтва” сконцентровано в наступних пунктах програми мистецького перетворення життя на засадах модерну:

- створення всіма засобами архітектури й декоративно-ужиткового мистецтва витонченого побутового комфорту, як символу сучасності (між іншим, - з використанням ефектів вільного “перетікання” простору й “гнучкого плану”);

- поєднання предметного формоутворення особливою образотворчою пластикою нового безпредметного орнаменту (“лінія Орта”, “удар бича” тощо);

- використання найвищих досягнень сучасних технологій будівництва й промислового виробництва у створенні повторюваної (тиражованої) нової художньої форми;

- використання потреб та устремлінь замовників нового типу, - високоосвічених буржуа, професійних та клубних об’єднань висококваліфікованих робітників або інтелігентів-інтелектуалів;

- широке використання поетики сакрально-символічного, екзотичного, еротичного й фантастичного;

- запозичення принципів формоутворення в живій й неживій природі (розробка засад художньої “протобіоніки”).

Майстри модерну першими звернулися до методів створення вишуканих високо- естетичних зразків для високотехнологічного тиражування різноманітних предметів побутового вжитку, - саме за допомоги сучасної товарної індустріальної технології тиражування високоестетичної й технологічної форми дозволило протягом лише півтора десятиліть (наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.) розповсюдити особливо-новий і всезагальний стиль предметного середовища з Західної й Східної Європи до США і на колоніальні околиці світу, - до Латинської Америки, Північної Африки й Південно-Східної Азії. Окрім цього, причинами впливовості модерну було розповсюдження його ідей за допомоги систем професійного фахового навчання.

Проте, саме у формальній легкості безпосереднього наслідування, запозичення й тиражування створилися передумови такого ж швидкого завершення початкового розвитку Першого інтернаціонального стилю. Модерн швидко став модою й початково проіснував недовго, - до кінця першого десятиліття ХХ ст., коли на заміну йому надійшло ціле “віяло” творчих напрямів. Таким чином, модерн заклав основи реального творчого архітектурно-художнього різноманіття ХХ ст.. На зміну модернові прийшли:

- архітектурний раціоналізм, - у найширшому діапазоні напрямів цієї “магістральної” течії розвитку;

- декларативний ретроспективізм (історицизм);

- експресіонізм-футуризм;

- національний романтизм.

Саме ці напрями й течії заклали основу актуального творчого різноманіття ХХ-початку ХХІ століть.

Ґенеза й розвиток функціоналізму (продовження)

Роль творчості “піонерів сучасної архітектури”

у підготуванні теоретичних і практичних концепцій функціоналізму.

Головні школи архітектурного модернізму, творчі угруповання,

проектно-дослідницькі тематизми й різновиди теоретичних уявлень.

Контрольні запитання:

1. Зміна яких двох принципово відмінних теоретичних уявлень про архітектурну форму характеризує архітектурно-містобудівний розвиток на межі ХІХ-ХХ ст.?

2. Навести стислі теоретичні формули, вироблені “піонерами сучасної архітектури”, що заклали основу нового раціонального теоретичного уявлення про архітектурну форму.

3. Визначити головні проектно-дослідницькі тематизми з творчого діапазону архітектурного модернізму й надати назви головних засадничих творчих авангардних угруповань першої половини ХХ ст..

Рекомендована література: [1 – 3, 4; 2 – 32, 72, 82, 88;]

Діяльність архітектурної плеяди з Західної Європи і США вперше в історії архітектури й містобудування створила ситуацію різкої, - революційної, - зміни теоретичних і практичних основ архітектурної професії. Базове теоретичне уявлення, - вітрувіанська “тріада” (“користь” – “міцність” – “краса”), - що слугувало представникам традиційної архітектурної професії протягом багатьох століть, виявилося рішуче витіснено новими уявленнями, - про структурну обумовленість архітектурної форми.

Причинами таких змін були, перед усім,

- вихід на будівельну арену професійних конкурентів архітектора, - інженерів, які здатні буди створювати нову будівельну форму з застосуванням методів конструювання й розрахунку (які, до речі, потрапили й до архітектурної професійної сфери);

- винайдення нових будівельно-конструкційних матеріалів (метали індустріального виробництва, залізобетон) та конструкційних систем;

- розвиток нових функціональних типів будівель, що не мали історичних прототипів за всі часи розвитку традиційної архітектурної професії.

Першою піонерною фігурою у створенні концепції сучасної архітектури виявився французький архітектор Анрі Лабруст (1801-1875). Два його твори, - будівлі першої публічної бібліотеки університету Сен Женев’єв у Парижі (1843-1850), - завершеної ще до відомого Кришталевого Палацу Джона Пекстона (1851), - та Національної бібліотеки Франції (1857-1867), - стають зразками функціонального трактування архітектурної форми, створеної з застосуванням нового типу просторових металічних конструкцій.

“Я наполягаю на тому, що в архітектурі форма завжди повинна відповідати функції, для виконання якої її призначено”, - цей теоретичний висновок А. Лабруста став першим, де встановлено залежність форми від функції в архітектурі.

Особливість впливу творчості й теоретичних уявлень А. Лабруста полягає ще й у створенні цим архітектором архітектурної школи, звідки його ідеї розповсюдилися не лише у Західній Європі, але й до США. Американський архітектор Генрі Ричардсон, -учень Лабруста, -стає носієм функціоналістичних ідей, - саме від нього уявлення про функціональну побудову архітектурної форми потрапляють до обігу в США, - до майстра так званої “Чиказької школи” Луїса Генрі Саллівена (1856-1924), - творця концепції “органічної архітектури”. Саме останній робить висновок: ”Оскільки будь-яка форма має власну функцію... – і будь-яка функція знаходить власну форму. Цей принцип універсальний... Повсюди і завжди форма слідує функції. ” Зроблений на основі роботи майстра з функціональним типом висотних адміністративних (ділових) будівель, цей висновок яскраво втілено, зокрема, у будівлях Гаранті-банку в Буффало (1894-95) та магазину й офісу кампанії “Карсон, Пірі й Скот” у Чикаго (1899).

Продовжувач розвитку ідеї “органічної архітектури” - Френк Ллойд Райт (1869-1959) – починав архітектурну діяльність учнем у майстерні Адлера-Саллівена. У створеній Л. Г. Саллівеном на стику природознавства й філософії з архітектурою теоретичній концепції постулюється органічна єдність архітектурного твору, що виростає з оточуючого середовища немов рослина з ґрунту. Ф. Л. Райт розвинув ідею органічності у власному принципі єдності архітектурної форми й функції: “Якщо будівля органічна, ви не здатні собі уявити цей будинок будь-де в іншому місці”. Цю максиму втілено у десятках “будинків прерій” майстра, серед яких найвідомішим є будинок Робі в Чикаго (1909). Найхарактерніші для “будинків прерій” ефекти “перетікання” простору зсередини назовні. “Простір – це нова реальність, використанні якої в будівництві послуговує органічна архітектура”, - підкреслює Ф. Л. Райт. Уявлення про органічність архітектури розповсюджується цим майстром не тільки на відповідність її індивідуальному комплексові функціональних потреб, але й на відповідність її природному ландшафтові та обумовленість архітектурної форми властивостями уживаних матеріалів.

До цих теоретичних відкриттів додалися ще й спостереження Вільяма Моріса (1834-1896) та Гофріда Земпера (1803-1879). Якщо першийпов’язав визначення сутності художньої (й зокрема – архітектурної) форми з роботою над висхідними матеріалами (“ форма визначається роботою”), - Г. Земпер стверджував залежність мистецької форми від виробничих процедур, що мають місце підчас її створення. Отже, вперше було зроблено теоретичні висновки щодо зв’язку форми з виробничою технологією й необхідністю досягнення органічної відповідності форми матеріалові й виробничій технології.

Творчість ще одного піонера сучасної архітектури, - Огюста Перре (1874-1954) пов’язана з архітектурним освоєнням нового, - для ХІХ ст., - матеріалу, - залізобетону.

Створений у ХІХ ст. як лабораторний матеріал (перший інженерно-винахідницький патент на залізобетонний виріб датовано 1850 р.), - залізобетон до самого кінця ХІХ ст.. використовувався й застосовувався як конструкційний матеріал майже виключно інженерами. Перша у світі виконана у залізобетоні громадська будівля (церква Сен Жан де Монмартр, - арх.. Анатоль де Бодо, - 1894-1904 р. р.), лише відтворювала формоутворення середньовічних сакральних будівель, а залізобетон було застосовано головним чином завдяки тому, що саме ця технологія створювала ще й значну економію коштів замовника.

Естетичні властивості й можливості залізобетону залишалися прихованими для архітекторів до відкриттів О. Перре, який використав залізобетон для створення як традиційних об’єктів, так і споруд нової функції (житловий будинок на вул. Франклін в Парижі, - 1903; гараж на вул. Понтьє в Парижі, - 1905, театр Єлісейських Полів у Парижі, - 1911-13).

О. Перре чи не найпершим у світі відкрив особливу якісну властивість плану залізобетонних будівель, - так званий гнучкий план, що дозволяє не тільки домогтися змінюваного варіантного планування житлових поверхів, але й свідомо демократично революціонізувати планувальну й просторову структуру й функціональну схему театральної будівлі. “Архітектор –це поет, який мислить і творить конструюючи”, - це гасло О. Перре чітко встановлює зв’язок архітектурної форми з конструкцією, - тобто, архітектурна форма визначається конструкцією.

До схожого теоретичного висновку прийшов у підсумку власного творчого шляху австрійський архітектор Отто Вагнер (1841- 1918), який до ідей сучасної архітектури йшов від посади придворного архітектора-оформлювача у Відні й почесної посади професора Імператорської Академії красних мистецтв. Академічна кар’єра О. Вагнера раптово урвалася 1897 року, коли той приєднався до “Віденського Сецесіону”, - угруповання молодих художників і архітекторів віденського модерну (“вієнер модерн”). Молоді бунтівники розмістили над брамою власного храму мистецтв, - виставкової зали Віденського Сецесіону, - дуже характерне гасло: “Часові - його мистецтво. Мистецтву – його свободу”. Побудований у 1897 р. за проектом молодого архітектора Йозефа Марії Ольбриха, - цей павільйон було увінчано золотим куполом зі скла, оповитого стилізованим лавровим віттям й листям, - символом склепіння священного гаю Аполлона. На зразок античної давньоримської традиції народного протесту (“сецесіон плебіс”) молоді нонконформісти начолі з О. Вагнером, об’єднані навколо ідей оновлення мистецтв, здійняли на знаменах руху гасло “Вер Сакрум” (Весна Священна), - у розумінні мистецтва як своєрідної освяченої творчыстю жертви вічного оновлення.

Проте, символічні гасла співіснували у творчості О. Вагнера з раціоналізмом. Це позначилося ще підчас проектування станцій віденської залізниці (1894-1897), де архітектуру пов’язано з призначенням і певною ситуацією кожної з 40 станцій. Подальша раціоналізація архітектурних вирішень сталася у реалізації будівлі “Майоліка-хаус” (1898), - у цьому житловому будинку головний його плаский фасад прорізано рядами однакових віконних отворів, в той час як поле стіни декороване порцеляновими глазурованими плитками, що утворюють суцільний килим рослинного орнаменту в стилі “вієнер модерн”. Ритм орнаменту байдужий до членувань стіни, але не виходить з її площини.

Раціонально-конструктивні тенденції посилюються у будівлі Центральної поштово-ощадної каси у Відні (1904-06). Ця симетричну будівлю спроектовано з центральним операційним залом зі скляним дахом-покрвлею-ліхтарем й рядами опор, що відокремлюють знижені бічні нефи. Від примхливої пластики модерну тут залишилися хіба що складна крива начерку центрального зводу скляного ліхтаря й звужені донизу стрункі опори. Проте на головному фасаді свідомо підкреслено конструктивні деталі кріплення мармурового облицювання до масиву стіни.

Саме О. Вагнерові належить авторство терміну “ сучасна архітектура ” (така назва виданої ним 1902 р. книги). “Сьогодні красивим може вважатися лише сучасне”, - такий підсумковий висновок О. Вагнера. “Некорисне не може бути красивим”... “Кожна архітектурна форма виникла з конструкції й поступово стала художньою формою... Архітектор повинен розвивати нові форми тільки з конструкцій. У подальшому пануватиме найвища простота, а в створенні нової художньої форми домінуюче значення матимуть конструкції і матеріал. Це обумовлено сучасною технікою”.

Дата добавления: 2014-01-11