Художня культура революційної доби

Витоки й початки радянського художнього авангарду

Діяльність майстрів художнього авангарду в СРСР

першого післяреволюційного десятиліття: ідеї раціональної організації

суспільства засобами мистецтва, архітектури й містобудування.

Участь митців у найбільшому соціальному експерименті.

Головні суспільно актуальні тематизми радянського художнього авангарду.

Період революційного романтизму (1918-1922)

Ключовими словами до сприйняття змісту художньої культури революційної доби в новій комуністичній пролетарській державі, яка постала на місці колишньої монархічної Російської імперії, можуть бути гасла пошук та експеримент. Вперше у світі завдання побудови нової “безкласової соціалістичної держави трудящих” збіглося з метою авангардного мистецтва й архітектури, – рішучого оновлення професійної сфери й професійної свідомості, а також, як наслідок, – радикального творчого художнього оновлення предметного світу й середовища на всіх рівнях, – від окремих виробів, споруд і будинків до міст і систем розселення, – побудови нового світу. Перший яскравий період формування революційної художньої культури одержав назву революційно - романтичного.

Треба відзначити, дуже схожі радикальні процеси спостерігалися під час доби Великої французької революції: створення нової календарної системи, з новим рахунком часу та новими святами; агресивне ставлення до предметного середовища “старого світу”, зі знищенням його символіки (пам’ятників монархії та клерикальних католицьких комплексів), а також негайною її заміною новими пам’ятниками й символами. Як і перша Велика революція, Велика Жовтнева теж почала використовувати мистецтво й архітектуру для створення власних символів. Втім, через дуже обмежені економічні можливості нової влади (головна увага у перші післяреволюційні роки приділялася перемозі на численних фронтах Громадянської війни) спершу було вирішено зосередитись на реалізації “Плану монументальної пропаганди” (1918), - саме так було визначено назву першої художньої програми радянської доби в ленінському декреті Раднаркому. Цей план передбачав повсюдне увічнення пам’яті видатних діячів революційного й визвольного руху та народно-демократичних мислителів й прогресивних діячів мистецтва і науки. У 1918-1919 роках у Москві біля будинку Мосради було споруджено монумент першій Радянській Конституції, арх. Дмитро Петрович Осипов (1890-1934), скульптор Микола Андрійович Андрєєв (1873-1932). У підніжжя обеліска, зведеного на міцній монументальній ордерній основі, встановлено жіночу постать – символ Свободи. Ще один обеліск на честь революційних мислителів було встановлено на Манежнім майдані у Москві (арх. М. О. Всеволожський).

(Програми монументальної пропаганди радянського більшовицького уряду доповнювалися ультра-авангардними планами створення нового світу художніми засобами, у зв’язку з цим цікавий факт несанкціонованої новою владою акції одночасного демонстративного перейменування вулиць в історичному ядрі Москви, зі зміною назв з традиційних на честь діячів авангардної художньої культури, – поетів та художників російського футуризму).

Спорудження пам’ятників революційним діячам та подіям відбувалось водночас зі зведенням перших меморіалів жертвам революції. Найяскравіші приклади таких споруд – революційні некрополі на Марсовому полі у Ленінграді (Петрограді) та біля кремлівської стіни на Красній площі у Москві, де пізніше (у 1924 р.) буде споруджено мавзолея Леніна. Обидва ці некрополі виникли стихійно, внаслідок ініціативи революційних мас, на місці братських поховань перших жертв революції.

В архітектурі пам’ятника борцям і жертвам революції, – некрополю на Марсовому полі в Петрограді (1917-1920) архітектор Лев Володимирович Руднєв (1885-1956) використано прості ретроспективні монументальні форми надгробків зі скорботно-урочистими надписами. Автор таким чином пояснює власну ідею, що її надихав стихійний скорботний ритуал революційного похорону, свідком якого він був сам: “ряди кам’яних брил, принесених сюди тисячами мозолястих рук... героїчні написи... щось ще незавершене, – ніби закладання фундаменту майбутнього...” Запозичення простих стилізованих класичних форм взагалі характерне для першого, романтичного етапу створення революційних монументів, – меморіальних дощок, обелісків, і т. ін., доки авангардне мистецтво не запропонувало нові монументальні образи й символи революції.

Авангардна художня культурна початку ХХ ст. у радянському революційному експерименті й будівництві

1920 року було створено перший радянський художній навчальний заклад, – Вищі художньо-технічні майстерні (ВХУТЕМАС), в 1926 р. перетворені на Вищий художньо-технічний інститут (ВХУТЕІН). Саме в цих закладах авангардної художньої культури гуртуються її майстри, які вже на початку ХХ ст. накопичили теоретичний та практичний матеріал, що в 1920-і роки було оформлено в концепціях модернізму, – всесвітнього “нового руху” за нові, сучасні мистецтво та архітектуру, за новітню художню культуру й рішуче оновлення суспільства на її засадах. Саме в надрах “нового руху” (інтернаціонального руху, другого інтернаціонального стилю та споріднених напрямів) народжується раціональна мета радикальних перетворень на краще суспільства й предметного середовища засобами авангардного мистецтва. Але якщо Ле Корбюзьє у 20-ті роки висуває гасло “архітектура або революція”, його радянські однодумці керуються гаслом “архітектура задля революції”. Отже, головними соціальними засадами модернізму-авангардизму є:

- вирішення проблем суспільства засобами авангардної художньої культури;

- використання досягнень новітньої науки й технології для соціально справедливого й раціонально-доцільного вирішення будь-яких громадських або художньо-естетичних завдань та проблем.

На відміну від старої академічної школи, основою авангардної культури стає безпредметне (абстрактне) мистецтво, – його теоретичні засади розробляють такі майстри, як В асиль Васильович Кандинський (1866-1944) – родоначальник світового абстракціонізму, з теорією чистого психічного автоматизму; Казимир Северинович Малевич (1878-1935) з теорією супрематизму; Ель Лисицький (1890-1941) – конструктивіст-супрематист, який винайшов особливу авангардну форму синтетичного проектного мистецтва – “проун” – проект упровадження (учрєждєнія) нового; Володимир Євграфович Татлін (1885-1953) – основоположник художнього конструктивізму та ін.

На перші місця в теорії авангардного мистецтва виходять виявлення й відбиття внутрішнього світу художника та пошуки психофізіологічної виразності художньої форми та її основ. Наслідками таких пошуків стає створення нової формальної абстрактної композиції й символіки, а на її основі – нової архітектури й “виробничого мистецтва”.

Контрольні запитання:

1. Які суспільно актуальні тематизми переважають у діяльності радянських авангардних архітектурно-мистецьких творчих угруповань 1920-х р. р.?

2. Назвіть головні змістовні причини успішної діяльності мистецьких авангардних угруповань.

3. Визначити хронологічні межі найбільш інтенсивної й результативної діяльності майстрів радянського авангарду.

4. Які головні ідеї містобудівного перетворення було висунуто майстрами радянського авангарду?

Рекомендована література: [1 – 3, 4; 2 - 1, 2, 3, 4, 56, 57, 58, 59, 60;]

1. 2. 2 Головні змістовні архітектурно-містобудівні тематизми

Дата добавления: 2014-01-11