Започаткування класичної політичної економії в Англії та Франції

Класична політична економія як перша наукова школа в історії економічної думки прийшла на зміну меркантилізму в період стрімкого проникнення мануфактурного капіталу у сферу вироб­ництва найбільш розвинутих європейських країн. Завершення епохи первісного нагромадження капіталу, буржуазні рево­люції та прихід буржуазії до влади, бурхливий розвиток підприємництва та ринкова лібералізація економічної політи­ки сприяли подальшому розвитку капіталізму та переміщен­ню інтересів підприємців зі сфери обігу в сферу виробництва. Становлення ринкової економіки та поступова реалізація закла­деного в ній потенціалу саморегулювання викликали необхідність переоцінки учення меркантилістів щодо шляхів примноження національного багатства та досягнення узгодженої взаємодії еко­номічних суб'єктів, активізувавши розробку наукової теорії рин­кового господарювання.

Теоретико-методологічні підходи до дослідження економічних процесів та явищ і категоріальний апарат, започатковані в цей період, заклали підвалини світової економічної науки. Саме тому школа, яка стала фундатором нової традиції економічної думки, отримала назву "класичної".

За загальноприйнятою оцінкою, класична політична еконо­мія була започаткована у кінці XVII — на початку XVIII ст. В. Петті в Англії та П. Буагільбером у Франції. Водночас хроно­логічні межі завершення класичного напряму економічної дум­ки визначаються дослідниками по-різному. Історично в еко­номічній літературі сформувалось кілька підходів до трактуван­ня цього питання.

Перший підхід був започаткований К. Марксом і набув широ­кого розвитку в марксистській літературі. Саме К. Маркс першим вжив термін "класична політична економія", зарахувавши до кла­сиків економістів від В. Петті до Д. Рікардо в Англії і від П. Буагільбера до С. де Сісмонді у Франції. Згідно з марксистською дум­кою, класичний період завершився у першій третині XIX ст., а його визначальною рисою було дослідження "внутрішніх залежностей буржуазних відносин виробництва", що сприяло виявленню ан­тагоністичних суперечностей капіталізму та підводило до кон­цепції безкласового комуністичного майбутнього.

Виходячи з класово-формаційної аргументації, марксисти слідом за своїм учителем вважали, що на початку XIX ст. відбув­ся перехід від "класичної" (наукової) до "вульгарної" (ненауко­вої) політичної економії, родоначальники якої (Ж.Б. Сей, Т. Мальтус та ін.) відійшли від трудової теорії вартості, ухопившись "за зовнішню видимість явищ"

Другий підхід набув найбільшого поширення у науковому світі, перетворившись у наші дні у загальновизнаний для біль­шості західних та вітчизняних дослідників. На думку прихиль­ників цього підходу, класична політична економія еволюціону­вала у першій половині XIX ст., знайшовши відображення у пра­цях Ж.Б. Сея, Т. Мальтуса, Н. Сеніора та Ф. Бастіа та ін., а її завершителем став видатний вчений другої половини XIX ст. Дж.С. Мілль.

Так, наприклад, відомий дослідник історії економічної думки М. Блауг у своїй знаменитій книзі "Економічна теорія в ретроспективі" відносить до класиків політичної економії "всіх послі­довників А. Сміта аж до Дж.С. Мілля і Дж.М. Кейнса".

Дата добавления: 2014-01-11