Економічний розвиток європейських країн і США у період Другої світової війни

Друга світова війна, що почалася 1 вересня 1939 року, не мала й не має аналогів щодо масштабів руйнації господарства, демографічної катастрофи, трансформації свідомості людини і суспільства загалом. До безпосередніх причин Другої світової війни слід віднести загострення та зіткнення національних, економічних, ідеологічних і геополітичних інтересів, а саме:

а) монополій Японії та США у Південно-Західній Азії;

б) італійсько-німецьких й англійсько-французьких монополій у Північно-Східній Африці і на Близькому Сході;

в) Німеччини в руслі реваншистської політики захоплення «життєвого» простору — джерел стратегічної сировини (промисловість), ринків збуту (торгівля), родючих ґрунтів (сільське господарство);

г) планів СРСР щодо політики розбудови «всесвітньої соціалістичної республіки»;

д) Англії, Франції та США в бажанні протистояння й послаблення СРСР та Німеччини з використанням тактики зіштовхування останніх.

Друга світова війна була маневровою (воєнні дії вели на суші, в повітрі й на морі), на відміну від позиційного характеру Першої світової. Нові технології масового знищення, ґрунтовані на наукових досягненнях, забезпечили виробництво й застосування нових видів наступальної та захисної зброї (радари, ракети, реактивні літаки, атомні бомби тощо). Саме промислові можливості учасників війни набули особливої ваги, натомість значення кількісних чинників зазнало спаду. Крім перевірки війною стану військово-промислових комплексів, іспит на ефективність складали й соціально-економічні системи різних країн:

а) американська система, заснована на демократії, ринковій економіці, із домінуванням середнього класу суспільства та гнучким державним регулюванням;

б) британська імперська система, зорієнтована на управління та використання значних територіальних володінь, матеріальних і людських ресурсів та недолугість у використанні їх;

в) німецька та японська мобільні системи змішаного ринково-адміністративного типу;

г) радянська командно-адміністративна система тоталітарного типу.

У 1930—1940-х роках основою економіки Німеччини була воєнна промисловість. У 1943 р. питома вага її в загальній вартості валової продукції становила 80 %. Витрати на війну збільшилися із 38 млрд марок у 1939—1940 роках до 105 млрд марок бюджету у 1943—1944 роках, що становило 63 % у загальних витратах на ведення війни.

У країнах фашистського блоку інтенсивно розвивалися державно-монополістичні форми управління. Посилилася централізація державного військово-економічного регулювання шляхом створення надзвичайних органів, яким підпорядковувалося все народне господарство (міністерство озброєння і боєприпасів; в Італії — інститут «промислової реконструкції»; в Японії у промисловості створюється система «контрольних асоціацій»). Для військово-державного монополістичного капіталізму дуже характерним було посилення втручання держави в економіку з метою її тотальної мобілізації. З одного боку, це зумовлювало зростання доходів монополій, з іншого —зростання цін, податків, посилення інфляції, скорочення витрат на соціальні потреби.

На відміну від інших країн антигітлерівської коаліції, США вдалося значно збільшити виробничий потенціал і зміцнити свої міжнародні позиції. Війна спричинила нечуваний попит на озброєння й військові матеріали, завдяки чому ринок збуту для американського виробництва дуже розширився, виконуючи роль «арсеналу» для союзників і надаючи їм у порядку ленд-лізу (система передавання в борг чи оренду озброєння, боєприпасів, стратегічної сировини, продовольства та інших матеріальних цінностей на суму 46 млрд дол.).

Господарство США значною мірою підпорядковувалося виконанню військових замовлень (у 1940—1944 роках сума їх становила 175 млрд дол.). Військові замовлення слугували могутнім стимулом для зростання американської промисловості. У період від 1939 до 1945 року виробництво електроенергії зросло на 74 %; виплавка сталі — на 50 %; видобуток нафти — на 35 %. Під час війни на США припадало близько 60 % світової капіталістичного промислового виробництва. Збільшенню виробництва сприяли такі чинники, як використання виробничих потужностей, що раніше простоювали, залучення до виробництва безробітних. США активізували експорт товарів та капіталу у сфери впливу обох угруповань, що воювали. Таким чином, наприкінці війни США опинилися на вершині своєї могутності. За роки війни панування найбільших монополій в американській економіці нечувано зросло. Саме вони отримували військові замовлення, на їхню користь розподілялися дефіцитна сировина й робоча сила. Військова кон'юнктура сприяла поглинанню дрібних і середніх підприємств великими фірмами.

В Англії, попри величезне збільшення випуску військової продукції, загалом за роки війни промислове виробництво скоротилося на 5 %. Для покриття витрат на війну Англії довелося витратити третину своїх закордонних капіталовкладень (в Індії, Канаді, Австралії тощо). У ході війни Англія дедалі більше залежала від США; отримуючи озброєння та продовольство за системою ленд-лізу, вона скоротила, а на окремих напрямах цілком відмовилася від економічних зв'язків із країнами Арабського Сходу й Південно-Східної Азії.

Економіка Франції більш як чотири роки перебувала під владою фашистської Німеччини. Війна завдала країні величезних збитків — на 1440 млрд франків. Понад 50 тис. підприємств було зруйновано, промислове виробництво скоротилося на 70 %. Суцільно порушеною виявилася транспортна система. Рівень сільського господарства за роки війни скоротився вдвічі. Закордонні капіталовкладення до 1945 року зменшилися наполовину. Ще одного удару економіці Франції завдав розпад колоніальної імперії: В'єтнам, Сирія та Ліван вибороли незалежність.

Друга світова війна насамперед привела до значних людських жертв. За різними оцінками, кількість загиблих коливається від 45 до 50 млн осіб: СРСР втратив понад 20 млн, США — 415 тис, Німеччина — 7 млн, Франція — 1,1 млн, Англія — 250 тис, Японія — 2 млн осіб, решта світу — майже 20 млн людей.

Величезними виявилися й матеріальні втрати. Руйнувань зазнала не лише Європа, а й Північна Африка, Далекий Схід, Пів-денно-Східна Азія. Інфраструктура особливо постраждала в Європі. По завершенні війни транспорт був дезорганізований. У Франції, яка до початку війни мала 17 тис. локомотивів, у 1945 р. залишилося лише 3 тис. Агресивні дії підводного морського флоту Німеччини істотно скоротили європейський торговий флот, японський було знищено на 90 %. Приватний автомобільний транспорт практично зник зі шляхів Європи та Азії.

Варварських руйнувань зазнали будівлі. У Німеччині 40 % помешкань для 10 млн людей було зруйновано, у Великій Британії та Франції — 4 і 2 млн будинків, що становило відповідно 30 і 20 % парку нерухомості.

Відбулися серйозні територіальні зміни у світі. Німеччина втратила всі території, анексовані нею до або під час війни. Кілька країн Центральної та Східної Європи повернули собі захоплені раніше землі, але мали поступитися частинами власної території на користь СРСР. Так сталося з Польщею, Балтійськими країнами, частиною Фінляндії, Бессарабії, Східною Пруссією, Закарпатською Україною, Курильськими островами, півднем Сахаліну. Японія втратила всі свої колонії (Маньчжурію, Корею, Тайвань).

Ці виправлення кордонів і відповідні зміни політичних суверенітетів призвели до міграції мільйонів людей. У Східній та Західній Європі міграції набули по-справжньому драматичних масштабів. Вони породили складну проблему «переміщення осіб», важкої інтеграції їх в нове оточення. У Німеччині склалася настільки важка ситуація, що 1945 рік там назвали «нульовим». Крім того, дезорганізація транспорту підсилила тенденцію до автаркії територій (вони ледь задовольняли власні потреби). Усі ці роки США надавали посильну допомогу продуктами харчування Європі, яка потерпала від голоду. Допомогу надавали або безпосередньо, або через адміністрацію Організації Об'єднаних Націй.

Друга світова війна внесла свої корективи у механізм міжнародних валютних відносин. Якщо у США за чотири роки (1938— 1941) запаси золота із 14,5 млрд дол. досягли 22,7 млрд дол., в Англії вони скоротилися вдвічі. Крім того, в деяких країнах (Англія, Франція та ін.) збільшилася заборгованість. Надолужити цей дефіцит країни, що воювали, намагалися посиленим випуском паперових грошей. Так, у США грошовий обіг збільшився на 222 %, в Англії — у 2,5 рази у Франції — вп'ятеро, в Італії — майже вдесятеро.

Результатом випуску нових грошей і позик стало порушення рівноваги між купівельним попитом і кількістю вироблених товарів, що спричинилося до нестримної інфляції. В Англії негаразди були трохи іншого порядку. Контроль над цінами підтримували куди жорсткіше, ніж в інших європейських країнах. З іншого боку, відновлення господарства тут забезпечувалося високими податками, продажем за кордон активів і нових позик, укладених між США и державами Британської співдружності. Унаслідок цього середній рівень споживання на одного жителя збільшувався вкрай повільними темпами, а інфляція залишалася помірною. Ця політика збільшувала зовнішню заборгованість Англії перед США і тривалий час ускладнювала економічний розвиток Англії.

Друга світова війна докорінно змінила характер, структуру і масштаби міжнародної торгівлі, яка різко скоротилася, а світовий ринок розпався на кілька самостійних частин. Виникли певні труднощі у міжнародних валютних розрахунках. Скорочення й розрив зовнішніх зв'язків негативно позначалися на господарстві країн, що воювали.

За матеріальними витратами Друга світова війна не має собі рівних. Воєнні дії, що розгорнулися на теренах Європи, Азії й на морських просторах, вимагали колосальних матеріальних витрат. Сукупні витрати на підготовку й ведення воєн у першій половині XX століття та на ліквідацію їхніх наслідків сягнули 4 трлн. 700 млрд доларів. Частка військово-бюджетних витрат у національному доході США становила 43,3 %; Англії — 55,7 %; Німеччини — 67,8 %; Японії — 49,7 %, СРСР — 55 %.

Як і в роки Першої світової війни, під час Другої світової війни всі її учасники вдавалися до дефіцитного фінансування бюджету. Дефіцит бюджету США за 1941—1945 бюджетні роки становив 58,5 % до витрат. В Англії впродовж 1939—1945 бюджетних років дефіцит бюджету дорівнював 49,7 %. Майже аналогічною була ситуація в Німеччині.

Однак у цей період частка зовнішніх позик у фінансуванні військових витрат була незначною. Німеччина і Японія для фінансування військових витрат широко використовували ресурси окупованих територій. Своєю чергою, країни антигітлерівської коаліції (крім США) у великих розмірах фінансували військові витрати за рахунок ленд-лізу, який фактично замінив американські позики Першої світової війни. З 1 березня 1941 до 1 серпня 1945 року поставки США за ленд-лізом у цінах 2000 року становили понад 500 млрд дол., або 13 % від загальної суми військових витрат.

Сам факт заміщення позик інститутом ленд-лізу був наслідком усвідомлення (з урахуванням досвіду Першої світової війни) того, що позики можуть реально повернутися лише частково і нешвидко, і що права США як кредитора у цьому разі не підсилять, а послаблять їхні політичні позиції в системі міжнародних відносин.

Принципова відмінність Другої світової війни від Першої полягає в тому, що війна зрештою спричинилася практичного знищення витрат на обслуговування державного боргу в усіх країнах, які сильно постраждали від неї. Ця обставина фактично стала ключовою умовою швидкого розвитку у повоєнний період економік Франції, Італії, ФРН, Японії. Відтак економічна ситуація після Другої світової війни змінювалася інакше, ніж у 1920-ті роки, коли економічне зростання швидко завершилося кризою.

Разом із тим Друга світова війна зумовила серйозні зміни у світовій валютно-грошовій сфері. Наприкінці війни близько 70 % світового золотого запасу (без СРСР) було зосереджено у США. Після війни майже повсюдною нормою стало різке перевищення маси банкнот і монет в обігу порівняно із золотовалютними резервами. За цих умов лібералізація валютного обігу для більшості країн була неможливою без відчутних негативних економічних наслідків. Звідси — необхідність твердого регулювання валютного обігу.

З огляду на це по завершенні війни валютний контроль згортався вкрай поступово. Більшість країн відмовилася від валютних обмежень у 1961 р.; в Англії валютний контроль був остаточно скасований лише у 1979 р. У середньому для переходу від «закритої» до відкритої валюти через період інтенсивного регулювання валютних потоків знадобилося 15—20 років.

Друга світова війна кардинально змінила систему світового господарства. У роки війни збільшилася значимість держави. Військово-промислові підприємства тоді будувала держава. У США було побудовано 2,5 тис. нових заводів, обладнаних передовою технікою. Після війни ці підприємства були передані у приватне користування, причому продавалися вони у 3—5 разів дешевше, ніж обійшлися державі. Звісно, за цих умов війна забезпечила новий стрибок в економічному розвитку США, де промислове виробництво від 1938 до 1948 року зросло більш як удвічі.

Виросла й частка США у світовому виробництві. Якщо перед війною США давали 40% світової продукції, то до кінця війни — вже 62 %.

Отже, одним із важливих уроків Другої світової війни є посилення її зворотної дії на економіку. Різко збільшився рівень підпорядкування народного господарства потребам війни. Майже всі галузі економіки тією чи тією мірою працювали на неї. Глибокої перебудови зазнали кредитно-фінансова система держав, грошовий обіг і зовнішня політика. Упродовж війни нечувано посилилося втручання капіталістичних країн в економіку. При цьому використовували прямі й непрямі засоби регулювання для мобілізації резервів робочої сили, сировини, виробничих потужностей, обмеження споживання населення, підвищення інтенсивності праці. Внутрішні та зовнішні ресурси спрямовувалися на забезпечення військового виробництва, збільшення випуску військової продукції і посилення збройних сил.

Таким чином, перша половина XX ст. посідає особливе місце у розвитку суспільств європейської цивілізації. Саме в цей період історично завершилося формування світового господарства. Поряд зі зростанням регулюючої ролі держави всередині національних господарств посилювалася роль різних форм координації світової економіки, зокрема транснаціональних корпорацій, міжнародних організацій, конференцій (Версальська) тощо.

Тридцяті роки XX ст. виявилися поворотним пунктом у системі державного регулювання економіки. Під державну регламентацію відтепер підпадали фінансові ринки, трудові відносини. Як самостійний елемент економічного життя сформувалася сільськогосподарська політика держави. Держава регулювала обсяги виробництва, ціни, заробітну плату. Із зростанням економічної ролі держави, розширенням її функцій та перетворенням держави на потужний суб'єкт економічних відносин закладалися основи для трансформації монополістичного капіталізму в державно-монополістичний.

Посилення державного регулюючого впливу у США («Новий курс» Рузвельта) і в Німеччині («новий порядок») мало принципово різне походження. Для США державне регулювання економіки було реакцією на зміну економічних процесів: зміна характеру ринку, зумовлена зростанням ролі корпорацій; нездатність традиційної фінансової системи забезпечити функцію саморегуляції економіки. У Німеччині державне регулювання використовували для досягнення форсованої структурної перебудови економіки в бік її мілітаризації. Фактично було зроблено спробу не з економічних, а з геостратегічних і військово-політичних пріоритетів імплантувати бюрократично централізовану модель національній економіці. І якщо індивідуалізм, що є підґрунтям американського способу життя, істотно обмежив розміри та форми централізованого регулювання в США, бо слугував противагою адміністративним методам управління економікою, то в Німеччині традиційний авторитет держави разом з імперськими амбіціями еліти й колективістськими цінностями нації створили підґрунтя для політизації й ідеологізації німецького суспільства. Впровадження партійно-державною машиною націонал-соціалістської моделі не викликало її відторгнення у жодній із соціальних верств.

Особливу роль в економічному розвитку країн першої третини XX ст. мала світова економічна криза 1929—1933 років. Досвід «Великої депресії» поставив під сумнів справедливість аналізу ринкової економіки як гармонійної саморегулівної системи, що врівноважує попит і пропозицію на всіх можливих ринках. Навіть за умови раціональної поведінки індивідуальних економічних агентів сукупний результат зовсім не обов'язково виходить оптимальним, бо макросистема розвивається за власними законами, котрі не аналізуються теорією загальної рівноваги.

Завдяки теоретичним розробкам і практичним рекомендаціям Дж. М. Кейнса, який започаткував макроекономічний метод дослідження, було не лише всебічно вивчено реальні рівні депресії та безробіття, а й запропоновано конкретні шляхи виходу з кризи, обґрунтовано необхідність активної політики державного регулювання економічних процесів. Майже на сорок років, до початку 70-х pp. XX ст., неокласична мікроекономіка суттєво поступилася місцем кейнсіанству з його дослідженням макроекономічних показників і процесів, зокрема споживання, інвестицій, безробіття, циклічності, економічного зростання тощо.

Друга світова війна довела ефективність західної економічної системи, що була основана на демократії, ринковій економіці та обміркованому державному регулюванні. Вона дала змогу досить оперативно мобілізувати не більше 20 % ресурсів для ведення війни, чого вистачило для повної перемоги. Основним важелем державного регулювання США та Англії став бюджет, за допомогою якого було створено могутню воєнну машину та воєнно-промисловий комплекс, що істотно перевершив за валовими показниками випуск німецької промисловості. Та якщо у США та Англії за роки війни діяльність ринкових механізмів була істотно обмежена і значну роль відігравали механізми планування, регулювання і розподілу, то в Німеччині, навпаки, були активізовані ринкові механізми та методи підвищення ефективності.

Дата добавления: 2014-01-11