Інтонація

Артикуляціятадикція.

Співоче дихання.

Розрізняють два види співочого дихання:

а) верхньореберне (ключичне);

б) нижньореберне (діафрагматичне).

Ця класифікація є досить умовною, бо в природі кожен з видів в “чистому” вигляді не зустрічається, можна лише говорити про перевагу того чи іншого, а в співі завжди присутній змішаний вид дихання. Неприйнятним в співі є поверхове дихання з перевагою верхньореберної частини голосового апарату. Недопустиме також форсування звуку, що зумовлене вдиханням занадто великиї кількості повітря. Правильність співочого дихання залежить найперше від правильності вдихання, яке мусить бути глибоким, швидким, безшумним з розширенням нижніх ребер і без підняття плечей. Якість та правильність співочого дихання залежить також від економного витрачання повітря при співі, від уміння регулювати видих.

Найкраща школа для розвитку співочого дихання – сама музика, спів.Тому працювати над співочим диханням потрібно в процесі розучування поспівок і пісень. Діти в першу чергу повинні навчитись рівній, співочій поставі, брати дихання між фразами, не піднімати при вдиханні плечей.

У вихованні навичок красивого та виразного співу особлива роль належить таким навичкам, як

Основа співу – голосні звуки. На них виховуються всі вокальні якості голосу. Від правильного утворення голосних залежить краса тембру. У дітей молодшого шкільного віку тембр нерівний. В основному це залежить від “нерівності” голосних. Щоб вони звучали рівно, діти повинні прагнути тримати високу позицію на всіх звуках співочого діапазону. Для цього використовуються поспівки, вправи на голосні у, ю, а (наближені до о), і (наближене до и) тощо. Важливе значення у вимові голосних мають положення рота та губ.

Найважливішою умовою хорового звучання — є точне за ви­сотою виконання всіх звуків у співі, виховання стійкої співочої інтонації.

Якісне інтонування — наслідок двох факторів: розвитку музич­ного слуху співаків та оволодіння певними вокально-технічними на­вичками. Хорове інтонування часто залежить і від особливостей фак­тури виконуваного твору, але найвирішальнішим фактором, від яко­го залежить хорова інтонація, є слух керівника хору. Хор співає так, як чує його диригент.

Розвиток мелодичного, гармонічного і вокального слуху юних співаків на уроках хорового сольфеджіо і на хорових заняттях, прищеплення їм правильних вокально-технічних навичок під час співу, є,водночас,! роботою над чистотою інтонування.

При розучуванні творів, бажано менше звертатися до інстру­менту, навіть, якщо твір вивчається із супроводом. Адже відомо, що акапельний спів є вищою формою хорового виконавства.

Понижене інтонування хору може виникнути з багатьох причин:

• теситура твору дуже висока, тому співаки "не добира­ють верхні ноти". Слід взяти інший твір або вдатися до транспо­нування;

• твір написаний у бадьорому темпі і на початковому етапі розучування виконується швидко, внаслідок чого, співаки не встига­ють точно і чітко виспівувати інтервали або вимовляти текст. По­трібно вивчати твір у повільному темпі;

• твір не подобається співакам, вони співають його нео­хоче. Слід переконати співаків, показавши їм красу і цінність тво­ру, або замінити іншим;

• у творі, в якому багато разів повторюється один і той самий звук, точне інтонування часто буває ускладненим, особливо для дітей, увага яких швидко розсіюється. Можливе "сповзання" звука. По­трібно попередити відповідними рухом руки і словесною вказівкою, що такі звуки співаються з властивістю до підвищення;

• співаки мляво артикулюють. Слід працювати над активі­зацією дикції і артикуляції;

• співаки мляво користуються диханням, погано "тримають" звук. Слід вимагати більш активної роботи дихального апарату;

• співаки неправильно сидять /зігнулися, згорбилися, оперлися ліктями або стоять, надто розслабивши весь корпус. Можна запитати: "Як погані співаки сидять, а як добрі?", — і це дає результат.

• співаки стомлені. Бажано припинити спів або підбадьо­рити їх цікавою розповіддю і знову повернутися до того ж тво­ру. Іноді корисно заспівати його у більш високій тональності;

• через специфіку фактури твору або неуважність співаків втрачено високу вокальну позицію. Цей стан можна відрегулю­вати, проспівавши твір на один склад, який допоможе повернути високу вокальну позицію;

• слід забороняти співати хворим дітям, або дітям в пері­од загостреної мутації. Ці співаки детонують;

• диригент веде репетицію чи концерт мляво, не має чіткого виконавського плану, не чує наперед інтонаційно складні місця.

Зі всіма цими та іншими недоліками він повинен справляти­ся сам, аналізуючи свої репетиції з хором.

Підвищене інтонування хору може бути також викликане багатьма причинами:

• у творі, що виконується у швидкому темпі є технічно та інтонаційно важкі місця. Співаки намагаються подолати їх ак­тивно, перевантажуючи свої зусилля.

Такі місця слід співати спокійніше, стриманіше;

• веселий твір для дітей написаний у низькій теситурі. Ба­жаючи передати характер твору, діти підвищують тон. Потрібно заспокоїти дітей, проспівати твір стриманіше або співати його у транспонованому вигляді;

• дуже активне дихання співаків, занадто міцна опора. По­трібно нагадати співакам, що дихання слід брати і витрачати еко-номно. Проробити вправи;

• колектив співаків, особливо молодших дітей, чимось схвильований.

Заспокоївши дітей, потрібно проспівати твір тихо в по­вільному темпі;

• діти співають форсованим звуком. Необхідно зняти надто голосне звучання хору;

• диригент дуже активно впливає на хор, спонукає брати занадто швидкий темп виконання пісні, вживає яскраві динамічні контрасти, дуже нервує, і тим самим хвилює співаків. Або сам, радісно настроєний, викликає зайві веселощі серед дітей, внаслі­док чого вони втрачають слуховий контроль.

З усіма названими та іншими недоліками диригенту слід справлятися самому.

Дата добавления: 2014-01-11