Проблема законів у cфepi міжнародних відносин: закон -- закономірність -- тимчасові правила

Проблема законів у соціально-гуманітарних дисциплінах, до яких відноситься і ТMB, належить до дискусійних і неоднозначних на відміну від дисциплін математично-прикладного циклу. Це обумовлено насамперед тією обставиною, що соціальні науки мають справу з такою специфічною сферою як суспільні відносини. Суб'єктами останніх є люди з своїми індивідуальними рисами, пристрастями, переконаннями, цінностями, віруваннями, ідеологіями тощо. Тому важко уявити ситуацію, при якій можливе повторення того або іншого суспільного факту чи події. Тут фактично відсутні "вічні істини" і дослідники зустрічаються з чималими труднощами при визначенні шляхів суспільного розвитку і направленості політичних процесів. Дана обставина має пряме відношення до науки про міжнародні відносини, а тому постає потреба детальніше і глибше розібратися у характері законів і закономірностях, які діють у сфері політичного життя на міжнародній арені.

Проблема закономірностей міжнародних відносин залишається однією з найменш розроблених і дискусійних у науці. Це пояснюється насамперед самою специфікою даної сфери суспільних відносин, де особливо важко віднайти повторюваність тих або інших подій і процесів, і де тому головними рисами закономірностей є їх відносний, імовірнійсний, стохастичний характери. Як часткові, так і найбільше загальні, універсальні закономірності існують тут у вигляді тенденцій, характер прояву яких залежить від безлічі умов і чинників. У той же час один з глобальних напрямків зазначених тенденцій, що проглядається з глибини століть і веде до наростання взаємозалежності світу, дає підставу уявити міжнародні відносини у вигляді цілісної системи, функціонування якої залежить як від законів загальносистемного характеру, так і від особливостей даного типу систем. Саме розглядом цього ми і займемося.

ТMB як наука і навчальна дисципліна мав своїм об'єктом реально існуючі зв'язки та взаємодії учасників світової політики, незалежно від того, чи вони головні "герої", чи "статисти" на міжнародній арені. Тобто вона спрямована на пошук суттєвих, повторюваних, необхідних зв'язків досліджуваного нею об'єкта, іншими словами, на пошук законів його функціонування і розвитку.

У рамках марксистської парадигми проблема законів вирішувалася на основі загальної методології історичного матеріалізму. Згідно неї, зміст міжнародних відносин визначався, з одного боку, змістом внутрішньої політики взаємодіючих на світовій арені держав, з іншого -- класового боротьбою між капіталізмом і соціалізмом у глобальному масштабі. Звідси формулювалися такі "закони" як "мирне співіснування держав з протилежним суспільним ладом", "перетворення світової системи соціалізму у вирішальний фактор суспільного розвитку", "посилення кризи та агресивності імперіалізму" тощо. Водночас, не сумніваючись в існуванні законів міжнародного життя, марксисти вважали, що вони носять характер закономірностей, тобто носили менш глибокий характер і були середньою рівнодіючою багатьох законів, що перетиналися.

Прихильники такого напрямку в науці про міжнародні відносини як політичний реалізм у розумінні та пояснених взаємодій держав на світовій арені також схильні виходити із дії вічних законів незмінної людської природи. Вони розуміють розвиток як висхідний процес руху від простого до складного, від нижчого до вищого, який визначається початковими причинами і не має альтернатив. Отже картина світопорядку постає у вигляді всесвіту, де панують строгі причинно-наслідкові зв'язки лінійного характеру. Тому історію можна пояснити і передбачити: теперішнє визначається минулим, майбутнє -- минулим і теперішнім.

Однак в останні роки поява і розвиток синергетики -- науки про виникнення порядку з хаосу, про самоорганізацію -- дозволили побачити світ з іншого боку. Її прихильники показали, що в точках біфуркації, тобто зіткнення і як наслідок роздвоєння або розпаду взагалі даних елементів, вивести закономірність у принципі неможливо, так як немає змоги пояснити поведінку різних частин колись одного цілого (приклад, зіткнення двох снарядів). Тільки пізніше, коли проясниться нова траєкторія польоту окремих частин, стане можливим опис на основі відомих законів, але не в точках біфуркації. а в інших. Приблизно те саме ми маємо з появою на міжнародній арені, скажімо, нових політиків (один з останніх прикладів - лінія російського президента В. Путіна з приводу наведення конституційного порядку в Чечні). Таким чином, як вважають російські вчені Є. Князєва і С. Курдюмов, у науці з'являється нове розуміння поліальтернативності шляхів розвитку. Це стосується і людської історії взагалі, яка ніби позбавляється чіткої визначеності. Взамін ніби стверджується і нове розуміння міжнародних відносин як стохастичного процесу -- непередбачуваного і невизначеного наперед.

Не дивно, що нова картина світу додала скепсису стосовно існування законів у сфері міжнародних відносин. Більшість дослідників прагнуть уникнути вживання самого поняття "закон", віддаючи перевагу таким термінам як "закономірності", "тенденції", "правила". Так, Р. Арон і один з його послідовників Ж. Унцингер вважають, що сама природа міжнародних відносин вимагає не формулювання законів, а обгрунтування вірогідних тверджень. Ж. Унцингер писав, що "поняття, яке найкраще відображає реалії міжнародних відносин, -- це поняття відносності".

Відомий французький історик К.-Б. Дюрозель вважав, що для сфери міжнародних відносин значно більше, ніж "закон", підходить термін "закономірність". Адже між кількома подіями можна знайти лише аналогії: "Закономірність -- це і є наявність довгого ряду схожостей, які ніби не залежать від особливостей тієї або іншої епохи і, відповідно, можуть бути віднесені до самої природи гомо сапієнс". При цьому поряд із закономірностями, які відображають повторюваність або подібність типів подій, існують також "тимчасові правила" і "рецепти". На думку Ж.-Б. Дюрозеля, "тимчасові правила" є рівнем менш загального порядку, ніж "закономірності". Вони стосуються тільки однієї з структур, тобто "однієї із фаз тієї тривалої історичної еволюції, яку пройшов світ" -- даної епохи, даного географічного регіону або даного політичного режиму.

Окрім того, часто на міжнародній арені треба діяти в даний час і в даних конкретних обставинах. Але для того, щоб ці дії були якомога розумнішими, одних закономірностей і тимчасових правил недостатньо. За цих обставин люди, як взагалі всі "актори" міжнародних відносин, керуються принципами нормативного характеру, які можна назвати "рецептами".

Не дивлячись на всю складність проблеми функціонування законів у галузі міжнародних відносин, можна виявити те спільне, що в ряді аспектів об'єднує спеціалістів. По-перше, сфера міжнародних відносин подібна до стохастичного всесвіту, тобто є свого роду химерним переплетенням різноманітних подій і процесів. Їх причини і наслідки носять асиметричний характер, тому пояснити їх у дусі детермінізму, визначеності, безальтернативності неможливо. По-друге, при всій специфічності того, що відбувається у галузі міжнародних відносин, тут можуть бути виявлені й деякі повтори, наприклад з точки зору видів взаємодії, ступеня їх інтенсивності, характеру можливих варіантів наслідків і т.п. По-трете, подібні "повтори", які можна назвати закономірностями, у сфері міжнародних відносин порівняно нечисельні і нам доцільно на них зупинитися.

5. Поняття та зміст основних закономірностей і тенденцій розвитку сучасних міжнародних відносин.

Розгляд цього питання невіддільний від констатації того факту, що в світ наприкінці ХХ ст. відбулися глобальні політичні зміни або трансформації. У зв'язку з цим бельгійський учений А. Самюель навіть вважає, що людство уже вступило в "новий міжнародний світ". Швидкість і глибина змін, які спостерігаються, мають як мінімум два головних наслідки. По-перше, відбувся перехід від біполярного світу до комплексного. По-друге, цей перехідний світ став непередбачуваним і в ньому вже неможливе вирішення питань міжнародної безпеки старими військово-силовими методами. Ці наслідки можна звести до одного висновку: відбувається переструктурування всього світового політичного простору, а значить закономірності міжнародних відносин хоча й зберігаються, але набувають нових рис і часто розглядаються у вигляді універсальних закономірностей або тенденцій розвитку сучасних міжнародних відносин.

У вступі ми вже відзначали, що сучасна ТMB як наука та академічна дисципліна визначає низку основних закономірностей у сфері міжнародного життя. При цьому серед спеціалістів немає єдиної точки зору, які саме характерні риси міжнародної політики вважати закономірностями. Підсумувавши різні точки зору (Ж.-Б. Дюрозеля, Р. Арона, Г. Моргентау), погодимося з професором П. Циганковим з приводу наступних головних закономірностей сучасних міжнародних відносин: 1) головними дійовими особами міжнародних відносин є держави, а формами їх міжнародної діяльності - дипломатія, війна і стратегія. Зауважимо при цьому, що число "акторів" на міжнародній "сцені" значно більше і часто вони відіграють не менш, а навіть і більш помітну від держав роль; 2) державна політика має дві взаємопов'язані різновидності - внутрішню і зовнішню або міжнародну; 3) основою всіх дій держав на міжнародній арені виступають національні інтереси, елементами яких в безпека, виживання і суверенітет; 4) міжнародні відносини - це силова взаємодія держав, де перевага належить наймогутнішим або великим державам; 5) у залежності від розподілу могутності між великими державами баланс сил може набувати різних конфігурацій -- "європейський концерт", біполярний, однополюсний і т.д. Це п'ять найбільш загальних закономірностей, сформульованих у рамках державно-центричної парадигми міжнародних відносин.

Що стосується універсальних або найбільш загальних закономірностей, то вони повинні відповідати критеріям просторово-часового та структурно-функціонального характеру. Це означає наступне. По-перше, їх дія має стосуватися не лише певних регіонів, а світу в цілому. По-друге, вони повинні спостерігатися в історичній ретроспективі, в сучасний період розвитку міжнародних відносин, а також не виключатися в майбутньому. По-третє, вони мають охоплювати всіх учасників міжнародних відносин і всі сфери суспільного життя. Звідси, можна виділити дві основні універсальні закономірності або дві провідних тенденції в розвитку сучасних міжнародних відносин. До них належать глобалізація та фрагментація міжнародних відносин, становлення єдиного, цілісного світу і все нові форми його розколу. Ці універсальні закономірності є діалектично протилежними сторонами однієї внутрішньо суперечливої тенденції -- росту взаємозалежності сучасного світу -- і її проявів у сфері міжнародних відносин.

Однак якщо поглибити розуміння глобальних політичних тенденцій. причому не тільки з погляду ТMB, але й соціології міжнародних відносин, яка грунтується на вивченні способів впливу держави на суспільство і дослідженні механізмів впливу соціальних спільнот та інститутів на державу і політичний порядок у цілому, то можна урізноманітнити та розширити коло тенденцій міжнародних відносин в сучасному світі. Серед них назвемо такі.

По-перше, тенденцію до розмивання кордонів між внутрішньою і зовнішньою політикою. Висновок про прозорість кордонів між ними поряд з висновком про втрату державами монополії на роль звершувала долі міжнародної політики відіграв вирішальну роль у становленні транснаціоналізму як теоретичного напряму у вивченні міжнародних відносин.

По-друге, тенденцію, спрямовану на демократизацію як міжнародних відносин, так і внутрішньополітичних процесів. Вона спостерігається у всіх країнах незалежно від пануючого в них типу політичного режиму. Всесвітнє поширення отримує таке явище як прогресуюча політизація мас, які повсюдно вимагають доступу до інформації, участі у прийнятті політичних рішень, покращення свого матеріального становища і якості життя.

По-третє, тенденцію, пов'язану з розширенням складу і ростом багатоманітності політичних акторів. Тільки за останні 50 років кількість держав -- членів ООН зросла з 60 до 185. Водночас поряд з державами зростає кількість і неоднорідність інших діючих осіб на міжнародній арені. Серед них -- регіональні адміністрації, сепаратистські сили. релігійні рухи. незалежні профспілки, екологічні партії, транснаціональні корпорації, політичні об'єднання, нарешті, міжнародні організації. У результаті, як підкреслює Дж. Розенау, виникають контури нової, "постміжнародної політики".

По-четверте, тенденція, яка стосується змін у змісті загроз міжнародному миру і розширення поняття безпеки. Той же Дж. Розенау відзначає, що світ "постміжнародної політики" характеризується хаотичністю і непередбачуваністю, спотворенням ідентичності, переорієнтацією традиційних зв'язків авторитету і лояльності. Іншими словами, ріст числа учасників вносить у систему міжнародних відносин велику невпевненість. Тому забезпечення воєнної безпеки держав продовжує залишатися актуальним завданням. Причому до нього додаються виклики, пов'язані із зростанням ставок у сфері економічного змагання, проблемами тероризму в міжнародному масштабі, екології, інформації, культури.

Нарешт і, ще одна важлива тенденція спрямована на виявлення феномену економічної, соціальної, політичної інтеграції та дезінтеграції, які спостерігаються сьогодні практично у всіх регіонах світу. Прикладом можуть служити, з одного боку, процеси "об'єднання Європи", а, з другого, процеси розпаду на просторі колишнього CРCP і світу соціалізму взагалі. Теоретики й аналітики міжнародних відносин правомірно звертають увагу на ту обставину, що формування цілісного світу супроводжується не тільки інтеграційними процесами, але й створює умови для виключення, відкидання на периферію всіх, хто не здатний включитися до міжнародних взаємозв'язків і справляти вплив на їх розвиток.

Взагалі проблема закономірностей, як і законів міжнародних відносин, залишається дискусійною в ТMB, що, зокрема, пов'язано і з її відставанням в осмисленні глобальних міжнародних політичних тенденцій (детальніше про це: Международные отношения: социологические подходы. -- М., 1998. -- С. 25-30). Це пояснюється, насамперед, специфікою даної сфери суспільних відносин, де особливо важко виявити повторюваність тих або інших подій і процесів. Тому основні риси як законів, так і закономірностей проявляються у їх відносному, вірогіднісному, стохастичному, минущому характері.

Таким чином, насамкінець можна запропонувати наступне загальне визначення науки і навчальної дисципліни про міжнародні відносини. ТMB як наука і академічна дисципліна має своїм об'єктом реально існуючі зв'язки та взаємодії учасників світової політики, ставить за мету знайомство з основними концепціями, актуальними проблемами теорії та практики міжнародних відносин, основними закономірностями і тенденціями розвитку світового політичного процесу. Вона має своє предметне поле, але водночас тісно пов'язана з такими дисциплінами як, насамперед, політологія і соціологія міжнародних відносин. У найзагальнішому розумінні об'єкт ТМВ становлять міжнародні відносини в цілому або (за П. Циганковим) будь-які соціальні відносини та потоки, які перетинають кордони й уникають єдиного державного контролю; предмет ТМВ включає теоретичні підходи до розуміння суті та механізмів функціонування системи міжнародних відносин, категорії, поняття та проблеми, в яких відображена специфіка міжнародних відносин. Іншими словами, предметом аналізу ТМВ (за Н. Косолаповим) виступають політичні явища і процеси міжнародного життя у повній сукупності та взаємозв'язку їхніх складових частин (компонентів) між собою, а також взаємодії з оточуючим середовищем.

Формування і розвиток політичної думки з проблем зовнішньої політики і міжнародних відносин, незважаючи на відносну молодість самої Теорії міжнародних відносин, пройшли тривалий період і мають глибокі давні традиції в історії.

Дата добавления: 2014-01-11