Класичний або традиційний напрям політичної думки з проблем зовнішньої політики і міжнародних відносин

ТЕМА 2. ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ З ПРОБЛЕМАТИКИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Теорія міжнародних відносин - важлива і невід'ємна частина сучасної політичної науки. Також як і політологія, теорія міжнародних відносин аналізує насамперед реалії сучасного світу, спираючись на теоретичний фундамент, створений багатовіковим розвитком політичної думки. Перші зовнішньополітичні концепції виникнули одночасно з появою держав. Більшість суджень про зовнішню політику і міждержавні відносини, висловлені древніми мислителями, сьогодні звучать дуже наївно. Проте не можна заперечувати того, що деякі з цих концепцій аж до нинішнього сторіччя використовувалися в реальній зовнішньополітичній практиці окремих держав.

Наприклад, зовнішня політика традиційного Китаю протягом сторіч у значній мірі надихалася ідеями, що беруть свій початок у двох основних напрямках старокитайської політичної думки, - конфуціанстві і легізмі. Конфуціанство породило уявлення про виняткове положення Китаю стосовно сусідніх країн і народів, його перевазі над ними і призвело згодом до ізоляціонізму. У основі зовнішньополітичної концепції легізму лежав прагматичний принцип вигоди і користь стосунків Піднебесної з тими або іншими "варварами" (під який розумілися всі інші народи). Оскільки легізм робив ставку на примус і насильство як найбільш ефективні засоби управління людьми, остільки і в зовнішньополітичній сфері він орієнтувався на них, що вилилось у виправданні агресивних війн. Проблема війни і миру виявилася центральної для усіх без винятку напрямків зовнішньополітичної думки з моменту її виникнення. Подібний погляд на роль силового чинника в міжнародних відношеннях продемонстрував давньогрецький мислитель Фукідід (471-401 рр. до н.е.) у своїй історії "Пелопоннеської війни". Одночасно Фукідід зазначив, що в основі політики держав лежать не стільки дії конкретних особистостей, скільки об'єктивні і незалежні від волі людей, інтереси. Основну причину воєн та політичних дій він вбачав у чисто матеріальних чинниках, передусім намаганні боротися за власний добробут і процвітання. Цю ж ідею пізніше розвинув інший давньогрецький історик Полібій (біля 200 -- біля 120 р. до н.е.), який стверджував, що причиною будь-якої війни є торгівельні суперечності держав. Такий погляд на зовнішню політику відповідає концептуальним підходам, що склалися в набагато більш пізні періоди і отримав назву класичного або традиційного напрямку.

У подальшому класична парадигма міжнародних відносин була розвинена і конкретизована до певних історичних обставин флорентійцем Ніколо Макіавеллі (1469 -- 1527), англійським мислителем Томасом Гоббсом (1588 -- 1679), а найбільш завершеної форми набула в праці німецького генерала Карла фон Клаузевіца.

Т. Гоббс ставився до питань міжнародного життя, виходячи із своєї концепції "війни всіх проти всіх", яка є природним станом людських взаємовідносин. Для припинення взаємного знищення під час війни люди приходять до розуміння необхідності укладення суспільного договору. Його наслідком стає держава -- Левіафан. Це відбувається шляхом добровільної передачі людьми своїх прав і обов'язків державі в обмін на гарантії суспільного порядку, миру і безпеки. Але при цьому держави продовжували залишатися у природному стані і єдиним регулятором міждержавних відносин залишалася сила. Т. Гоббс допускав можливість підтримання миру між народами за умови створення політичних організацій, які стояли б над державами, тобто свого роду світового уряду. Отже, у підході до розв'язання проблеми війни англійський мислитель віддавав перевагу не правовим, а політичним засобам.

Що стосується одного із засновників політичної науки Нового часу, яким вважається Н. Макіавеллі, то його безперечною заслугою є те, що він одним із перших в історії політичної думки став розглядати державу з точки зору інтересів людини і виводити її природні закони з розуму і досвіду, а не з технології. Італійський мислитель зробив висновок про тісний зв'язок між зовнішньою політикою держави і добробутом людей, які в ній проживають. Водночас він вважав мир лише моментом історичного кругообігу, а війни неминучими, так як люди більш схильні до зла, а не до добра, і тому віддають перевагу воєнним рішенням при зіткненні з проблемами. Крім того, на думку Н. Макіавеллі, негативну роль у налагодженні мирних конструктивних взаємовідносин між державами відіграє церква. Звідси він робив висновок, що в умовах того часу мир був неможливий і завдання держав полягає у перетворенні зовнішньої політики в ефективний засіб захисту своїх інтересів, причому будь-якими способами.

В цілому Н. Макіавеллі позбавляв зовнішню політику моралі й правових норм. Він надавав вирішального значення силі як фактору міжнародних відносин. Розглядав її як мету, до якої повинні прагнути держави, і водночас як основний засіб їхніх дій на міжнародній арені. Разом з тим італійський мислитель запропонував закріпити як норму міжнародних відносин право народів на об'єднання і безпеку від зовнішнього втручання. Він пропонував відмовитися від найманих військ і воювати лише за ті території, населення яких не ставиться вороже до тих, хто воює.

Дата добавления: 2014-01-11