Сила як засіб міжнародних акторів. Елементи сили

Цілі та засоби в міжнародних відносинах.

У найзагальнішому розумінні, ціль у міжнародних відносинах -- це прогнозований бажаний результат дії, яка є його причиною або, іншими словами, спонукальним мотивом. Тут треба погодитися з класичним положенням К. Маркса, що "майбутній результат діяльності існує спочатку в голові людини ідеально, як внутрішній образ, як спонукання і ціль. Ця ціль як задача визначає спосіб і характер дій людини, і їй вона повинна підпорядковувати свого діяльність".

Натомість, засоби виступають шляхами, способами, методами та знаряддями досягнення цілей. Тобто, цілі та засоби є діалектичне взаємозалежними і взаємозв'язаними категоріями. Це означає, що жодна ціль не може бути досягнута без відповідних засобів, які повинні відповідати поставленій цілі. Весь спектр засобів, які застосовують учасники міжнародних відносин зводиться до трьох основних типів. У першому випадку -- це сила, переконання й обмін, у другому -- сила та переговори, у третьому -- переконання, торг, погроза і насилля. Не важко помітити, що полюсами цієї типології засобів виступають насилля і переговори. При цьому насилля і погрози виступають елементами сили, а переконання і торг -- елементами переговорів. Тут ми неминуче виходимо на необхідність характеристики сили як серцевини міжнародних відносин.

Разом з тим вихід на потребу аналізу сили в міжнародних відносинах відбувається і через категорію "стратегія", яка встановлює відповідність між цілями та засобами. Характер і динаміку будь-якої стратегії визначають три основних чинники: 1) суттєвий вплив на когось або на щось; 2) засоби та способи далекосяжного впливу; 3) перспективно-динамічна орієнтація цілі. Тобто, стратегія може бути визначена як довготермінова лінія поведінки, яка поєднує науку та мистецтво у досягненні перспективної цілі за допомогою відповідних засобів. Не применшуючи ролі дипломатичних засобів, треба констатувати, що вирішальним засобом міжнародних акторів у досягненні своїх цілей аж до останнього часу залишалася сила, насамперед воєнна сила. Хоча в сучасних умовах учасники міжнародних відносин змушені коригувати свою стратегію з опорою на силу, змінюється і зміст самого поняття "сила", але вона продовжує залишатися важливим засобом міжнародних акторів.

Незважаючи на те, що 1) сила здавна активно використовується як засіб у міжнародних відносинах і 2) з силою пов'язана проблема війни і миру як одна з центральних проблем міжнародних відносин, немає повної ясності відносно змісту поняття сили. Найчастіше під силою мають на увазі здатність міжнародного актора нав'язати свою волю і тим самим вплинути на характер міжнародних відносин у власних інтересах.

З кінця 40-х рр. у ТMB набули поширення два підходи до розуміння сили -- атрибутивний і біхевіоріальний (біхевіористський), до яких пізніше додався третій -- структуралістський.

Атрибутивний підхід характерний для представників політичного реалізму. Вони розглядають силу міжнародного актора, насамперед держави, як щось властиве йому з самого початку, як його невід'ємну властивість. Звідси, Г. Моргентау розглядає міжнародну політику як політику сили. При цьому він не проводить різниці між силою, могутністю, владою і впливом, виражаючи все це одним терміном "power". Він виступає для нього як узагальнена характеристика для позначення цілі та засобу політики держави на світовій арені. Г. Моргентау виділяє наступні елементи сили: воєнні ресурси, промисловий потенціал, природні ресурси, геостратегічні переваги, чисельність населення, культурні характеристики (національний характер), національна мораль, якість дипломатії і державного керівництва.

Другий підхід -- біхевіористський -- пов'язує силу з поведінкою міжнародного актора, його взаємодіями на, світовій арені. На такий підхід, наприклад, звертають увагу російські дослідники на чолі з академіком Е, Поздняковим у збірнику "Баланс сил в мировой политике: теория и практика" (М.,1993. -- С. 11).

Однак останнім часом великою популярністю користується структуралістський підхід до розуміння сили, його предтечею можна вважати відомого французького соціолога Р. Арона. Він розглядав силу лише як один із елементів державної могутності. В цьому випадку могутність грунтується на використанні сили, в тому числі й для здійснення ефективної зовнішньої політики. Могутність міжнародного актора - це здатність нав'язати свою волю іншим, вона виражає соціальні відносини. Тим самим уже Р. Арон поставив силу в залежність від характеру і природи широкого комплексу зв'язків і взаємодій між державами. Основи такого підходу, який одержав назву структуралістського, виходили з теорії взаємозалежності та набули поширення в 70-і рр.

Теоретики взаємозалежності (наприклад, Р. Коохейн і Дж. Най) звернули увагу на перерозподіл сили у взаємодії міжнародних акторів, на переміщення основного суперництва між ними з воєнної сфери у сфери економіки, фінансів тощо та на збільшення у зв'язку з цим можливостей малих держав і недержавних суб'єктів міжнародних відносин. Отже, великий внесок школи взаємозалежності полягає в тому, що вона показала неправомочність зведення феномену сили тільки до її воєнного компоненту. Він витісняється іншими елементами сили, в першу чергу такими, які належать до сфери економіки, фінансів, нових технологій і культури, Водночас слід визнати поспішність положень представників цієї школи про відмирання ролі воєнної сили у відстоюванні міжнародними акторами своїх інтересів (збройний конфлікт у районі Перської затоки, війна Росії на Кавказі, дії НАТО в Югославії з весни 1999 р.).

У зв'язку з цим прихильники структуралістського розуміння сили, спираючись на позитивні здобутки політичних реалістів і особливо теоретиків взаємозалежності, запропонували в сучасних умовах поняття "структурна сила". Під структурною силою треба розуміти здатність міжнародних акторів забезпечити чотири соціальні потреби, які знаходяться в основі сучасної економіки: безпеку (в т.ч. оборонну могутність), знання, виробництво і фінанси. Французькі соціологи міжнародних відносин Б. Баді та М.-К. Смуц особливо виділяють такий елемент структурної сили як технологія. Технологічна могутність є не просто продовженням економічної і торгової сили, але й відіграє самостійну роль у системі засобів міжнародних акторів. Вона знаходиться в основі трьох вирішальних для сучасної міжнародної діяльності феноменів: автономії рішення актора у воєнній сфері, його політичного впливу, а також культурної привабливості.

Таким чином, цілі та засоби в глибинними взаємозалежними категоріями ТMB, які мають як стійкі елементи, так і збагачуються новими компонентами, пов'язаними з виникненням нових явищ у системі міжнародних відносин. Однак у будь-якому випадку головні цілі міжнародних акторів пов'язані із забезпеченням національних інтересів і безпеки, чому повинні служити й відповідні засоби, в т.ч. структурна сила.

Дата добавления: 2014-01-11