Недержавні учасники міжнародних відносин

Серед недержавних учасників міжнародних відносин виділяють міжурядові організації, неурядові організації, транснаціональні корпорації та інші суспільні сили і рухи, що діють на світовій арені. Зростання їхньої ролі та впливу стали відносно новим явищем у міжнародних відносинах, характерним для післявоєнного часу. Спеціалісти виділяють три основні риси міжнародних організацій: 1) політична воля до співпраці, яка зафіксована в установчих документах; 2) наявність постійного управлінського апарату; 3) автономність компетенцій і рішень.

Такі риси повністю відповідають критеріям міжнародних, міждержавних і міжурядових організацій, їх можна визначити як об'єднання суверенних держав, які на основі міжнародного договору або хартії переслідують загальну мету. Тому, за висловом Б. Жак'є, "міжнародна організація володіє міжнародною правосуб'єктністю і власним волевиявленням".

Перші міжнародні організації з'явилися на початку XIX ст., коли за рішенням Віденського конгресу в 1815 p. була створена Центральна комісія з навігації по Рейну. З цього часу можна виділити їхні три різні види. Організації першого виду відносилися до XIX ст. і створювалися для вирішення насамперед економічних і технічних проблем як от Дунайська Європейська комісія 1856 р. і Міжнародний телеграфний союз 1865 р. Друге покоління відповідає періоду 1919 -- 1939 pp. Організації цього виду прагнули в першу чергу до забезпечення міжнародної безпеки, що особливо характерно було для Ліги Націй. Третє покоління відзначено тенденцією швидкого кількісного зростання: на кінець XX ст. нараховувалося понад 400 міжнародних організацій, серед яких особливо виділимо ООН. Таке швидке зростання можна пояснити одночасно політичним поділом світу, зростаючою взаємозалежністю та взаємодоповнюваністю держав і усвідомленням цієї солідарності, а також ускладненням і деталізацією системи міжнародних відносин.

Доцільно виділили три критерії класифікації міжнародних організацій: 1) кількісний, що грунтується на чисельності держав в організації; 2) якісний, який випливає із сфери діяльності міжнародних організацій; 3) критерій, що базується на характері відносин між організацією і державами-учасниками.

На основі кількісного критерію відбувається протиставлення організацій всесвітнього масштабу організаціям регіонального масштабу. Міжнародна організація має всесвітній масштаб, якщо вона запрошує до своїх лав усі держави, що відповідають даному визначенню згідно норм міжнародного права. Прикладом таких організацій є (або були) Ліга Націй, ООН, Міжнародна Організація Праці тощо. Термін "регіональний" дозволяє позначити сукупність держав, відносини між якими настільки тісні, що виділяються із усієї системи: Європейське Економічне Співтовариство (Спільний Ринок), Рада Європи, Організація американських держав, Ліга арабських держав, Організація африканської єдності і т.п. До терміну "регіональний" можна додати поняття "субрегіональний". Воно стосується кількох держав, які зв'язані тісною близькістю і вирішенням спільних проблем (наприклад, створений у 1944 р. Бенілюкс з Бельгії, Нідерландів і Люксембурга). Регіональні організації значною мірою грунтуються на понятті спорідненості: континентальної (Організація американських держав, Рада Європи), етнічної (Арабська ліга, Рада із співробітництва держав Перської затоки), релігійної (Організація ісламської конференції), економічної (Спільний Ринок, Договір про вільну торгівлю в Північній Америці -- НАФТА), воєнної (НАТО, Варшавський договір).

За якісним критерієм потрібно відрізняти організації загального типу від спеціальних. Метою організацій загального типу (ООН, Рада Європи, Конференція по безпеці і співробітництву в Європі) виступає сукупність мирних відносин і вирішення всіх міжнародних конфліктів. Тому їх ще називають багатофункціональними міжнародними організаціями. Діяльність спеціальних організацій обмежується розв'язанням того або іншого виду проблем на регіональному рівні або ж на міжнародному рівні. Прикладом таких однофункціональних спеціалізованих організацій можуть служити, наприклад, МВФ (Міжнародний валютний фонд), МБРР (Міжнародний банк реконструкції і розвитку), Всесвітній поштовий союз, Всесвітня метеорологічна організація, ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії).

Останній критерій, який грунтується на характері відносин між організацією і країнами-учасницями, дозволяє виділити міжнародні міжурядові організації із співробітництва (або координаційні) та наднаціональні (або субординаційні) організації. Організації із співробітництва у повному обсязі зберігають суверенітет держав, які входять до їх складу. Органи цих закладів, за незначними винятками, не мають повноважень на прийняття рішень. Найкращим прикладом такого типу організацій є ООН з особливими повноваженнями Ради Безпеки. Наднаціональна або субординаційна організація користується переданими їй повноваженнями, завдяки чому вона може звертатися окрім самих держав-учасниць безпосередньо до вихідців з цих держав. Організацій такого типу дуже мало в порівнянні з організаціями із співробітництва. Прикладом такої організації може бути Європейський Союз, у рамках якого право приймати рішення мають Рада міністрів Співтовариства, Європарламент тощо.

Серед нетрадиційних міжнародних акторів останнім часом все більше зростає роль міжнародних неурядових організацій. Перші такі організації з'явилися ще в XIX ст. (Британське і Міжнародне товариства боротьби проти рабства, 1823 p.), а наприкінці ХХ ст. їх налічується вже понад 4 тис. Неурядові організації розрізняються за своїми розмірами, структурою, направленістю діяльності та її завданнями. На відміну від держав і міжурядових організацій, їхні рішення не мають для держав юридичної сили. Основною "зброєю" неурядових організацій у галузі міжнародної політики є мобілізація міжнародної громадської думки, а методом досягнення цілей -- тиск на міжурядові організації (насамперед на ООН) і безпосередньо на ті чи інші держави. Так, зокрема, діють Грінпіс, Міжнародна амністія, Міжнародна федерація з прав людини. Тому таких міжнародних акторів ще називають "міжнародними групами тиску".

Значний вплив на суть і направленість змін у характері міжнародних взаємовідносин справляють такі специфічні неурядові організації як транснаціональні корпорації. Вони, образно кажучи, "підточують" національний суверенітет держав у такій важливій сфері суспільних відносин як економіка. Мова йде про підприємства, заклади й організації, метою яких є отримання прибутку і які діють через свої філії одночасно в кількох державах. Водночас центр управління і прийняття рішень тієї або іншої транснаціональної корпорації знаходиться в одній із цих держав. Найбільші транснаціональні корпорації володіють величезними ресурсами, що дозволяє їм справляти суттєвий, а іноді й визначальний вплив у своїх інтересах як на політику окремих країн, так і на міжнародні відносини в цілому. Характерним прикладом у цьому плані в роль американських кампаній у скиненні уряду Сальвадора Альєнде в Чилі у вересні 1973 p. Про зростання ролі та впливу транснаціональних корпорацій свідчить і той факт, що в сучасному світі налічується понад 7 тис. цих міжнародних акторів, які мають 26 тис. філій у різних країнах на всіх континентах. Економічні процеси, які контролюються транснаціональними корпораціями, охоплюють більшу частину світової торгівлі, фінансових обмінів і передач передових технологій.

Нарешті, ще одним нетрадиційним актором сучасних міжнародних відносин виступає окремий індивід. Згідно концепції французького юриста Ж. Селля, держава є по суті, фіктивним утворенням, яке залежить від юридичної техніки, а всі його акти виконуються індивідами з метою захисту колективних інтересів. Індивід фактично перетворюється, хоча б частково або додатково, у суб'єкта міжнародних відносин слідом за державами, міжнародними організаціями і приватними об'єднаннями міжнародного масштабу. Тому в плані міжнародних відносин і згідно міжнародного права треба виділити а) індивіда, якого слід захитати та б) індивіда, котрого слід покарати. Права індивіда в міжнародному масштабі захищають Всесвітня декларація прав людини 1948 p., норми міжнародного гуманітарного права на основі Женевської угоди від 12 серпня 1949 p., пакти про громадянські й політичні права та про економічні, культурні і соціальні права (обидва ратифіковані майже сотнею держав у 1990 p.) та ін. Дотримання прав людини стало свого роду міжнародним критерієм оцінки політики держав.

У цілому, говорячи про зростання ролі та значення індивідів у міжнародних відносинах, звернемося до положень праці Дж. Розенау "Індивіди, що змінюються, як джерело глобальної турбулентності". Дослідник обґрунтовує такий висновок трьома важливими положеннями (див.: Индивиды в международной политике: Пер. с франц. -- М., 1996. -- С. 101). По-перше, останнім часом громадяни набули більш високих аналітичних здібностей. По-друге, такий сплеск індивідуальних здібностей мав тим більше значення, що шляхом сприйняття й узагальнення громадяни справляють сьогодні все більший вплив на формування загальної картини міжнародної політики. По-третє, світова політична система знаходиться сьогодні на етапі бурхливої трансформації, що робить її особливо вразливою для мікрополітичного впливу. А саме на мікрополітичному рівні поведінка індивідів справляє визначальний вплив на розвиток міжнародних подій. Звичайно, роль індивідів як міжнародних акторів не можна переоцінювати, адже на макрополітичному рівні світової політики традиційні актори в особі держав зберігають свої позиції.

Однак єдиної відповіді серед учених на питання, хто із суб'єктів (учасників, акторів) міжнародних відносин буде визначати їх зміст і характер у близькому і більш віддаленому майбутньому, немає. Але разом з тим не викликає жодних сумнівів та обставина, що зміни в міжнародних відносинах значною мірою залежать від цілей, які ставлять перед собою міжнародні актори, а також від вибору ними засобів для їх досягнення.

Дата добавления: 2014-01-11