Системний підхід

Система- це сукупність взаємопов'язаних довільних елементів, що утворює єдине ціле, тобто системою є будь-який об'єкт, що має у своєму складі сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих частин або елементів.

Формування системних уявлень. Стан системи, її властивості.

ТЕМА 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК СИСТЕМА

План.

1. Формування системних уявлень. Стан системи, її властивості.

2. Системний підхід.

3. Будова систем.

4. Класифікація систем.

5. Аспекти організаційного порядку. Форми організацій. Класифікація організацій.

Основою теорії організації є теорія систем.

Основні ознаки системи: множина елементів системи, єдність головної мети для всіх елементів, наявність зв’язків між елементами системи, цілісність і єдність елементів, структура та ієрархічність, відносна самостійність елементів системи (персоналу), чітко виражене управління

Будь-яка система склада­ється з не менш як чотирьох основних компонентів: входу, про­цесу (система обробки), виходу (кінцеві результати) та пристроїв зворотного зв'язку і контролю.

Системами, що складаються з комплексу взаємозалежних об'єктів, є: господарство країни, галузь промисловості, підприєм­ство, цех, дільниця, робоче місце.

Основні властивості системи:

- прагнення зберігати свою структуру (базується на об’єктивному законі організації – законі самозбереження);

- потреба в управлінні;

- наявність складної залежності від властивостей елементів і підсистем, що входять до складу системи (система може володіти властивостями, яких не мають її елементи, і може не мати властивостей своїх елементів).

Для економічних організаційних систем характерними є й наступні властивості:

- цілеспрямованість;

- подільність (на підсистеми, елементи або компоненти, що мають певні характеристики - параметри);

- поліструктурність (одночасне існуванням підсистем, що перетинаються, де кожний елемент системи одночасно входить у кілька підсистем і функціонує відповідно до їх вимог та цілей );

- відкритість;

- ієрархічність (багаторівневість);

- нестаціонарність параметрів і стохастичність поведінки;

- обмеженість можливостей наявними ресурсами;

- складність;

- різноманітність;

- здатність адаптуватися до нових умов та протистояти руйнівним (ентропійним) тенденціям;

- прагнення до доцільності й внутрішньої узгодженості;

- цілісність (емерджентність) - нова власти­вість системи, яка з'являється в результаті взаємодії її елементів, причому кожен із них нею окремо не володів;

- синергізм, тобто прагнення до такого поєднання (цілісності) елементів ви­робництва, яке забезпечує отримання результату, більшого за сумарний ре­зультат від відокремленого функціонування цих елементів.

У процесі проектування та вдосконалювання систем їм надаються такі властивості: результативність, надійність (стійке функціонування), гнучкість, керованість, довго тривалість, структура, організація виробництва, рівень (ступень наближення до ідеального стану).

Більшості реально функціонуючих на практиці економічних си­стем, як і більшості складних систем, притаманні такі властивості:

- складність — характеризується такими основними ознаками: наявність великої кількості елементів (ланок), складний характер взаємодії між окремими елементами, складність функцій, викону­ваних, системою, наявність складно організованого управління, вплив на систему великої кількості стохастичиих факторів зовніш­нього середовища;

- ієрархічність — підпорядкованість елементів нижчого рівня (порядку, рангу) елементам вищого рівня у контексті лінійного чи функціонального управління;

- цілісність — властивість системи виконувати задану цільову функцію, реалізована тільки даною системою в цілому, а не окремими її ланками або підсистемами;

- структурованість — передбачає наявність певної ор­ганізаційної структури системи, яка складається із взаємопов'язаних об'єктів і суб'єктів управління, що реалізує зада­ну мету;

- рухливіст ь — мінливість параметрів елементів системи під впливом зовнішнього середовища, а також рішень, прийнятих учасниками ланцюга;

- унікальність, непередбачуваність і невизначеність поведінки в конкретних умовах і під впливом зовнішнього середовища;

- адаптивність — здатність системи змінювати свою структуру і вибирати варіанти поведінки відповідно до нових цілей і під впливом зовнішнього середовища.

Розвиток систем здійснюється з різною швидкіс­тю і підпорядкований відповідним законам:

1. Закон інерції системи - властивість си­стеми зберігати свій стан, поки які-небудь впливи його не змінять.

2. Закон еластичності системи - спроможність си­стем деформуватися, змінюватися з часом відповідно до умов, що змінилися.

3. Закон безперервності вдосконалення зумовлений змінами стану і вимог зовнішнього середовища (економічна ситуація, ринки збуту, умови постачання ресурсів) та цілями системи (в межах еластичності системи).

Стан системи залежить від:

- зовнішнього оточення, яке включає в себе вхід і вихід системи, взаємозв'я­зок із зовнішнім середовищем та зворотний зв'язок;

- внутрішньої структури системи, тобто сукупності взаємопов'яза­них компонентів, що забезпечують процес виробництва через перероблення входу системи в її вихід і досягнення цілей системи.

Функція системи характеризує прояв її властивостей у даній сукупності відносин та є способом дії системи при взаємодії із зовнішнім середовищем.

Зміни зовнішніх умов призводять до зміни функцій системи. Функція є найбільш змінною, мобільною стороною системи.

Консервативнішою щодо змін є структура системи — спосіб поєднання її складових елементів для найкращого досягнення головної мети.

Консервативність структури системи полягає у тому, що при зміні зовнішніх умов у певних межах вона може залишатися незмінною.

Підприємство — це складна, досить цілісна соціально-економічна система вироб­ничого призначення, елементи якої взаємодіють в єдиному процесі, створюють корисний ефект і завдяки цьому беруть участь у функціонуванні інших соціально-економічних систем. Головною її функцією є ви­робнича діяльність із випуску продукції, тобто функціонування виробничої системи.

Нині всі підприємства вважаються відкритими системами, бо ви­живання будь-якого з них залежить від зовнішнього середовища.

Тобто всю діяльність підприємства можна розглядати як єдину складну систему, що складається з мережі підпорядкова­них, менше складних систем (підсистем) - функціональні, організаційні, виробничі, управлінські.

Виробнича система (підсистема) — це частина загальної системи підприємства, яка здатна са­мостійно або у взаємодії з іншими підсистемами (фінансування, маркетингу, персоналу тощо) ство­рювати продукцію чи послуги для задоволення потреб суспільства.

Виробничі системи – це особливий клас систем, що об'єднують працюючих, знаряд­дя і предмети праці та інші елементи, які необхідні для їх функціону­вання.

Виробничі системи, незважаючи на їх значну різноманітність, залежно від виду діяльності, типу виробництва, галузевих особливостей, ма­ють ряд загальних особливостей і властивостей, що відрізняють їх від систем інших класів і визначають своєрідність законів, принципів функ­ціонування та розвитку.

До складу основних компонентів виробничих систем належать ресурси:

1. Матеріально-технічні ресурси (виробниче обладнання, інструмент, інвентар, технологічне оснащення, енергоресурси, основні та допоміжні матеріали і комплектуючі вироби).

2. Технологічні ресурси (технологічні процеси, конкурентоспроможні ідеї, науко­ві розробки та ін.) - охоплюють все, що має відношення до технології виробництва. (Технологія — сукупність методів і засобів перетворення предметів праці у готову продукцію).

3. Трудові ресурси або персонал (керівники, спеціалісти, технічні виконавці й робітники підприємства чи організації /установи/).

4. Просторові ресурси (виробничі приміщення, територія підприємства, мережітощо).

5. Ресурси організаційної структури підприємства і системи його управлін­ня (характер і гнучкість управлінської системи, швидкість проходження управ­лінських дій, рішень, заходів тощо).

6. Інформаційні ресурси (інформація про виробничу систему та зовнішнє середовище).

7. Фінансові ресурси (активи, пасиви, ліквідність, наявність кредитних ліній і т. ін.).

Кожен із зазначених ресурсів є сукупністю можливостей виробничої системи для досягнення своїх цілей.

Нормальний стан ви­робничої системи пов'язаний з безперервним її функціонуван­ням. ВС постійно розвивається під впливом: змін зовнішнього середовища (потреби в номенклатурі, кіль­кості, якості продукції, зміни матеріалів і комплектуючих, соціаль­них вимог, інфраструктури та ін.); спрацювання матеріальних елементів системи; розвитку особистостей, що складають трудовий колектив, його оновлення та підвищення кваліфікації; технологічного прогресу, який в умовах конкуренції виму­шує вдосконалювати існуючу технічну базу, краще її використову­вати.

Виробнича система підприємства включає три головні функціональні під­системи:

1. Переробну (або перетворюючу), яка здійснює функцію перероблення вхідних ресурсів за прийня­тою технологією на вихідні прибут­кові результати (товари, послуги).

2. Підсистему забезпечення, яка здійснює функції забезпечення безперебійної ритмічної роботи переробної підсистеми і складається з трьох підсистем: технічної підготовки виробництва, технічного обслуговування виробництва і ресурсного забезпечення.

3. Підсистему планування, організації та контролю.

Системний підхід — це методологія дослідження об'єктів як системи.

Ситуаційний підхід передбачає врахування конкретної ситуації під час прийняття організаційних рішень, тобто пов'язує конкретні організаційні прийоми при вирішенні конкретних проблем із загальною ситуацією, що склалась у зовнішньому середовищі й на підприємстві.

Системний підхід — це методологія наукового пізнання, в ос­нові якої лежить розгляд об'єктів як систем, що дозволяє побачити досліджуваний об'єкт як комплекс взаємопов'язаних підсистем, об'єднаних спільною метою, розкрити його інтегративні власти­вості, а також внутрішні та зовнішні зв'язки.

Системний підхід пе­редбачає послідовний перехід від загального до часткового, коли в основі розгляду лежить конкретна кінцева мета, для досягнення якої створюється система. Відповідно до методології системного підходу кожна система є інтегрованим цілим навіть тоді, коли вона складається з окремих розрізнених підсистем.

Отже, системний підхід — це методологія дослідження об'єктів із позиції теорії систем, тобто з урахуван­ням наявності взаємозв'язку між окремими елементами об'єкта, що вивчається.

У виробничій та економічній діяльності підприємства беруть участь різні його підрозділи, еле­менти, тобто складові цілого. Поєднуючись за визначеними правилами і принци­пами, вони створюють різні функціональні, організаційні, виробничі, управлінські системи. При поєднанні їх у єдину загальну інтегровану систему утворюється цілісне підприємство.

З погляду філософії системного підходу, система — це певна цілісність зумовленої сукупності взаємозалежних частин (елементів), кожна з яких унаслідок функціональної взаємодії робить свій внесок у загальну характеристику цілого.

Дата добавления: 2014-01-11