Сталість організації

Гнучкість організації. Виробнича гнучкість.

Принцип гнучкості організації вможливлює пристосування виробничого процесу до змін економічних, організаційних умов, а також конс­труктивно-технологічних вимог до продукції, що виготовляється. Він забезпечує скорочення часу і витрат на переналагодження устаткування під час випуску деталей і виробів широкої номенк­латури.

Гнучкість процесу передбачає гнучкість орієнтації й реалізації.

Основний показник — ступінь гнучкості — визначається кількістю часу, що витрачається, і необхідних додаткових витрат при переході на випуск нової продукції.

Найбільшого розвитку цей принцип набув в умовах високоорганізованого виробництва, де використовуються верстати з ЧПУ, обробні центри, автоматичні засоби контролю, складування, переміщення об'єктів виробництва, здібних до перелагодження.

Поняття «сталість» і «сталий розвиток» застосовуються для характеристики різних сторін життя суспільства: сталий соціально-економічний розвиток, стале природокористування, сталість функціонування фірми, банківської системи та ін. Однак слід зазначити, що причини такого широкого розповсюдження даних понять обумовлені не стільки їх універсальністю, скільки відсутністю чіткого та однозначного тлумачення їх змісту, нерозробленістю концепцій сталості та механізму кількісного вимірювання ступеня сталості розвитку.

Наукові категорії «сталість» і «сталий розвиток» використовуються в різних галузях наукових знань: у механіці - як здатність тіла при русі протистояти впливам ззовні; в термодинаміці - як якість, що полягає в ослабленні впливу зовнішніх збурень; генетиці - при обґрунтуванні спадковості як механізму сталості видів живої природи і т.п.

Сталість у теорії організації визначається як здатність системи функціонувати у станах, близьких до рівноваги, в умовах постійних зовнішніх і внутрішніх збурюючих впливів.

Виділяють:

♦ сталість першого роду - властивість системи знову повертатися в початковий стан після виходу зі стану рівноваги;

♦ сталість другого роду - перехід систем в новий рівноважний стан після виходу зі стану рівноваги.

Сталість першого роду відповідає статичної, другого - динамічної рівноваги, що обумовлюється статикою явищ і динамікою процесів, що відбуваються у складних соціально-економічних системах.

Вперше дослідження економічних систем у статиці і динаміці було проведено американським економістом Дж. Кларком.

Для статики властиві незмінність рівноваги, в той час як динаміка вивчає зміну явищу у часі і просторі.

Рівновага - поняття більш вузьке, аніж сталість, але при цьому воно є одним з неодмінних її умов. Природною рівновагою є стан динамічного балансу (гомеостазу), тобто безперервного речовинно-енергетичного оновлення із збереженням основних якісних характеристик і кількісних параметрів, які поступово змінюються аж до переходу в якісно інший стан або фазу дисбалансу (руйнування).

Сталість, будучи універсальною властивістю різних типів систем (економічних, технічних, біологічних), полягає в їх здатності ефективно виконувати внутрішні і зовнішні функції, незважаючи на негативний вплив екзо- і ендогенних факторів.

Сталість розвитку системи характеризується систематичним збільшенням результату не нижче допустимого мінімуму і не вище об'єктивно детермінованого максимуму. У зв'язку з цим представляється доцільним розмежувати поняття «сталий ріст» і «сталий розвиток».

Сталий ріст означає односпрямований позитивний вектор зміни кількісних параметрів явища, в той час як сталий розвиток припускає відступи від позитивних значень зростання на користь якісних характеристик. При цьому сумарний вектор руху за досить тривалий період часу, незважаючи на періодичні негативні і нульові значення, буде мати в цілому позитивну спрямованість.

Дата добавления: 2014-01-11