Основними типами світогляду є міфологічний, релігійний та філософський

Типи світогляду.

Види світогляду.

Функції світогляду.

Структура світогляду.

Поняття світогляду.

Світогляд - це система гранично узагальнених поглядів на світ і місце в ньому людини, на ставлення людини до навколишньої дійсності й самої себе.

До світогляду також належать:

- життєві позиції людей;

- переконання, принципи пізнання й діяльності;

- ціннісні орієнтації та ідеали.

Все це не просто знання, а й оцінювання людиною світу й самої себе.

Світогляд поєднує у своїй структурі:

- інтелектуально-розумовий компонент;

- чуттєво-емоційний компонент.

Завдяки цьому світогляд виступає як ціннісне знання, про що свідчить наявність у його змісті постійних спонук до дій.

У реальному житті світогляд набуває характеру життєвої програми, а саме світоглядне знання - рис знання-переконання.

Світогляд - це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму й чуття, інтелекту й дій, критичного сумніву й свідомої переконаності.

У структурі світогляду вирізняють декілька рівнів:

- емоційно-психологічний (світовідчуття);

- пізнавально-інтелектуальний (світорозуміння);

- рівень світосприйняття (іноді вирізняють), зараховуючи до нього досвід формування пізнавальних уявлень про світ з використанням наочних образів.

Світогляд виконує декілька важливих функцій:

- забезпечення цілісного бачення та осягнення світу й місця в ньому людини з її життєвими позиціями і програмами;

- сприяння активним діям людини;

- інтеграція пізнавальної, ціннісної та спонукально-діяльнісної установок людини.

Усі ці функції світогляд здійснює на різноманітних рівнях.

За ступенем загальності: світогляд особистості, груповий, класовий, національний, а також професійний.

За ступенем історичного розвитку: античний, середньовічний та ін.

За ступенем теоретичної зрілості: стихійно-повсякденний, життєвий, філософсько-теоретичний.

Світогляд не зводиться до сукупності готових, раз і назавжди даних істин (догм). Він перебуває в постійному процесі вдосконалення. Теоретичною основою для цього є визнання діалектичного взаємозв'язку абсолютної та відносної істин. Наслідками визнання абсолютної істини мають бути впевненість у принциповій можливості пізнання світу, а відносної - постійні сумніви, пошуки, праця над удосконаленням свого світогляду й терпимість у ставленні до інших.

Відомо, що ще в сиву давнину людина почала осмислювати свої дії щодо природи та інших людей, бачила різницю між світом існуючим і бажаним. Люди не хотіли голодувати, помирати, тому й діяли, щоб вижити. Виробляли програми таких дій, які б сприяли їх виживанню, наближенню існуючого світу до бажаного. Та не всі з цих дій були ефективними, не всі вели до успіху. Тому людина почала приписувати природі певні риси, створювати програми, які б запобігли гніву природи, викликали її доброзичливе ставлення до себе. В результаті виникла міфологія.

1.4.1. Міфічний тип світогляду:

- ґрунтувався на уособленні та одушевленні сил природи, приписуванні їм людських рис;
- відображав і закріплював досвід людей первісного суспільства;

- не мав чіткого розмежування людини й середовища, природного й надприродного, думок та емоцій;

- характерне недиференційоване, цілісне світорозуміння.

Значення міфології:

- орієнтована на подолання фундаментальних суперечностей людського існування, міфологія сприяла гармонізації індивіда, суспільства й природи;

- пояснювала зв'язок між минулим, сучасним і майбутнім;

- формувала колективні уявлення соціальних спільнот про певну систему цінностей, норм поведінки;

- забезпечувала духовну єдність поколінь, емоційно-вольову життєздатність людей;

- в надрах міфології зародились елементи моралі, релігії, філософії, мистецтва, науки.

1.4.2. Релігія як тип світогляду:

- виростає з міфології і зберігає її в собі як власний елемент;

- має спільні риси з міфологією: їх основою є уособлення, уподібнення зовнішнього світу людині, перенесення в нього людських властивостей;

- відмінність релігії від міфології:

а)міф визнає панування природи над людиною (в міфологічній свідомості природа ще не відокремлена від людини), а релігія визнає панування Бога; б) природа - це реальність, а Бог - продукт людської уяви. Реальне панування природи і соціальних процесів над людьми, відбиваючись у їхній колективній свідомості, породжує уявлення про панування богів і над природою, і над людиною.

До того ж саме уявлення про богів, а тим паче про єдиного Бога, порівняно пізнього походження.

Дата добавления: 2014-01-11