Відповідно, виникла й така галузь філософської думки, як онтологія (вчення про буття взагалі, про суще)

Проблематика філософії.

Жодне філософське вчення не повинно претендувати на монопольне володіння істиною й нав'язуватись як загальнообов'язкове.

Важливе питання "Що є істина?" має більш регулятивне значення, бо спрямовує переважно на обговорення, філософський пошук. У конкретних ситуаціях істина має бути встановлена однозначно. При дослідженні "граничних" питань виявляється нескінченність, невичерпність, багатогранність дійсності. Пізнаючи її, розум людини може вдаватися до парадоксів, оскільки звичайні методи верифікації (перевірка досвідом) на цьому рівні узагальнення "не спрацьовують". Питання залишаються, а відповідей немає. Виникає можливість вибору, відмінність і навіть альтернативність позицій.

У процесі історичного розвитку в філософії сформувався ряд її проблем.

1. Проблема буття, тобто того, що можна висловити про будь-які речі, явища, систему відношення, процеси лише тому, що вони справді існують, наявні у світі.

Оскільки ж є різні типи буття - природа, людина, суспільство, то відповідно вирізняють:

- філософію природи (раніше її називали натурфілософією);

- філософію людини (філософську антропологію);

- філософію суспільства (філософську соціологію).

2. Різні види та аспекти ставлення людини до дійсності:

- практичний;

- пізнавальний;

- ціннісний, зокрема естетичний;

- морально-етичний.

Відповідними філософськими розділами є:

- праксеологія (від грецьк. praxis - діло, діяння), гносеологія (gnosis - знання);

- аксіологія (axios - цінний, достойний);

- естетика (вчення про прекрасне в житті й мистецтві, про творчість за законами краси);

- етика (вчення про моральність).

Усі перелічені проблеми групуються навколо центральної, вузлової світоглядної проблеми - "людина і світ". У цій формулі очевидне певне протистояння: людина - це щось таке, що відрізняється від зовнішнього світу, який її оточує і до якого вона належить.

У чому полягає відмінність людини, її суттєва специфіка? Насамперед у тому, що їй притаманна свідомість, що вона наділена здатністю до самовизначення, активної, цілеспрямованої діяльності. Вона є не просто річчю серед речей чи істотою серед істот (тварин), а суб'єктом практичної діяльності, пізнання, естетичного освоєння дійсності, морального ставлення передусім до собі подібних. У всьому цьому проявляється духовність людини.

На рівні філософського мислення проблема "людина і світ" постає як питання про відношення свідомості до буття, духу до матерії.

В марксистській філософській традиції це питання розглядається насамперед в онтолого-гносеологічному плані: що є первинним й що вторинним, похідним? Чи може людина пізнати світ?

Але цим питанням проблема "людина і світ" не вичерпується, а альтернативна (антиномія) "матеріалізм - ідеалізм" не має такого абсолютного характеру, який їй іноді приписують.

В загальносвітоглядному і смисложиттєвому плані не менше значення, ніж онтолого-гносеологічна, має аксіологічна проблема - проблема цінності, сенсу самої людини і всього, що для неї є значущим. І тут зберігаються протилежності між тими нормами світогляду, які визнають абсолютну цінність людини (й окремої особи), і тими, які такої цінності не визнають або вважають її лише відносною. На відміну від інших антиномій, між цими протилежними позиціями компроміс неможливий, їх примирення виключається. Людяність і нелюдяність, гуманізм і антигуманізм, моральність і аморальність, у най загальнішому значенні - добро і зло; тут необхідний однозначний вибір, принцип діалогізму й толерантності стає незастосовним

Дата добавления: 2014-01-11