Метод експертних оцінок в оцінюванні ризику

ЛЕКЦІЯ 8. МЕТОДИ КІЛЬКІСНОГО АНАЛІЗУ КОНКРЕТНОГО РИЗИКУ

План

8.1. Метод експертних оцінок в оцінюванні ризику.

8.2. Статистичний метод в оцінюванні ризику.

8.3. Аналітичний метод оцінювання ризику.

8.4. Метод побудови дерева рішень.

Кількісні методи передбачають отримання оцінки ризику в абсолютному і відносному вираженні. В абсолютному вираженні ризик вимірюють іменованими величинами - частотою чи розмірами можливих втрат (збитків) у грошовому еквіваленті, у відносному - різними безрозмірними показниками, що є відношенням двох чи кількох іменованих величин (коефіцієнта варіації тощо).

Методи кількісного оцінювання аналізу є до певної міри уніфікованими, проте за їх допомогою можна оцінити не всі види ризику за різних господарських ситуацій (брак часу, інформації, кваліфікації). Методи оцінювання ризику об'єднують у чотири групи:

1) експертні - дають змогу визначити рівень ризику втому разі, коли відсутня необхідна інформація для здійснення розрахунків або порівняння, ґрунтуються на опитуванні кваліфікованих спеціалістів з наступною статистично-математичною обробкою результатів цього опитування;

2) економіко-статистичні - застосовуються лише за наявності достатньо великого обсягу статистичної інформації для отримання точної кількісної величини рівня ризику. Обчислюють середньоквадратичне відхилення, коефіцієнт варіації тощо;

3) розрахунково-аналітичні - призначені для розрахунку відносно точного кількісного вираження рівня ризику на основі внутрішньої інформаційної бази самого підприємства (переважно застосовуються при оцінці ризику неплатоспроможності і ризику зниження фінансової стійкості);

4) аналогові - дають змогу оцінити рівень ризику по окремих операціях на основі порівняння з аналогічними,вже багаторазово здійснюваними операціями. При цьому для порівняння використовують як власний, так і зовнішній досвід здійснення таких операцій.

Метод експертних оцінок ризику економісти почали застосовувати одним з перших. Його перевагою є можливість використання за дефіциту інформації.

Метод передбачає аналізування кількісних і якісних факторів ризику групою експертів. Однією з головних умов експертної оцінки є виключення впливу експертів один на одного (так звана дельфійська процедура, яка передбачає анонімне опитування, повторне анкетування і уточнення суперечливих моментів).

Для кожної окремої події (проекту, операції тощо) розробляють перелік факторів, які впливають на неї, і оціночну шкалу для кожного фактора. Часто підібрані фактори аналізують з точки зору замовника і підрядчика; інвестора і виробника; продавця і покупця.

Експертна оцінка ризику - суб'єктивний висновок щодо певного економічного явища (ризику), отриманий фахівцями після його дослідження і аналізування.

У практичній діяльності застосовують індивідуальні і групові експертні процедури. Серед груп можна виділити З види експертних процедур:

1.Відкрите обговорення поставлених питань.

2.Вільне висловлювання без обговорення і голосування чи метод мозкової атаки.

3.Закрите обговорення з наступним закритим голосуванням чи заповненням анкет експертного опитування.

Заслугою індивідуальної експертизи є оперативність одержання інформації для прийняття рішень і відносно невеликі витрати. Як недолік слід виділити високий рівень суб'єктивності, і як наслідок — відсутність впевненості у вірогідності отриманих оцінок. Досвід показав, що традиційні методи обговорення питань, поставлених перед групою експертів, що належать до першого типу експертних опитувань, не завжди забезпечують ефективне досягнення мети — вірогідність отриманих оцінок.

Ці методи мають ряд недоліків, таких як вплив авторитетних і «напористих» учасників на судження інших і небажання учасників обговорення відмовлятися від точок зору, раніше висловлених привселюдно. Тому на практиці при підготовці рішень із широкого кола питань (у тому числі з проблем аналізу й оцінки ризику) усе більшого поширення набувають другий і третій типи групових експертних оцінок.

Другий тип групових експертних оцінок передбачає відсутність будь-якого виду критики, що перешкоджає формулюванню ідей, вільну інтерпретацію ідей у рамках поставленої проблеми. Такий метод обговорення одержав назву методу колективної генерації ідей (метод «мозкової атаки»). Він спрямований на одержання великої кількості ідей, у т. ч. і від осіб, що, володіючи досить високим ступенем ерудиції, звичайно утримуються від висловлень.

Процес висування ідей протікає у певному розумінні лавиноподібно: висловлювана одним із членів групи ідея породжує творчу реакцію в інших. Дослідження ефективності методу колективної генерації ідей показало, що групове мислення виробляє на 70% більше цінних нових ідей, ніж сума індивідуальних мислень.

За допомогою цього методу може успішно розв'язуватися ряд завдань керування ризиком:

- виявлення джерел і причин ризику, установлення всіх можливих ризиків;

- вибір напрямків і шляхів зниження ризику;

- формування повного набору і якісна оцінка варіантів, що використовують різні способи зниження ризику чи їхню комбінацію й ін.

Метод Дельфі можна віднести до різновиду закритих групових опитувань. Він характеризується анонімністю висновків членів експертної групи і керованим зворотним зв'язком. Метод передбачає проведення декількох турів опитувань. Під час кожного туру експерти повідомляють свою думку і дають оцінку досліджуваним явищам.

При цьому визначаються кількісні оцінки основних вартостей того чи іншого виду набору шляхом «зважування» кожного з них за бальною системою в такому порядку:

1) певне число експертів приступає до кількісної оцінки якісної значимості кожної з вартостей, оцінка здійснюється за 4-бальною системою;

2) після першого туру опитування експертів обчислюється узагальнений коефіцієнт значимості у-ї вартості за формулою:

Q_j = ∑Q ^I_ij / n, (1)

де Q_ij - кількісна оцінка значимості j-го показника, виставлена i-тим експертом після першого туру опитування;

п — число експертів;

3) кожного експерта інформують про значення Q_ij і Q_j за результатами першого туру з необхідною мотивацією;

4) у другому турі експертного опитування експерти визначають Q_i^І (з відповідними обґрунтуваннями й уточненнями;

5) за формулою, аналогічною першій, встановлюються остаточні коефіцієнти «вагомості» будь-якого j-го показника Q_j,

Q ^j_j = ∑Q ^I_ij / n (2)

які й слід використовувати в рейтингу купівельного попиту.

Можливий і третій тур експертного опитування. Збіг думок експертів у рейтингових оцінках з кожним туром, як правило, стає більш тісним, що підвищує єдність балів з будь-якого показника. Отже, «ваги» вартостей товару стають більш визначеними.

При обробці інформації, отриманої від експерта, всі оцінки розташовують у порядку їхнього спаду, а потім визначають медіану (М), квартілі (Q₁, Q₂ ), що розбивають шкалу на 4 частини (рис. 8.1).

Рис. 8.1. Шкала оцінок методу Дельфі

Експертів, чиї оцінки попадають у крайні інтервали, просять анонімно обґрунтувати свою думку з приводу чи призначення оцінок. З їхнім обґрунтуванням знайомлять інших експертів. Експерти уточнюють свою оцінку і в другому турі знову заповнюють анкету з оцінками.

Таким чином, через кілька турів розбіжність в оцінках стане незначною. Потім фіксуються розбіжні точки зору і приймається рішення. Цей метод доцільний при визначенні ймовірності настання ризикових подій, оцінки величини втрат й імовірності попадання втрат у визначений інтервал.

Деякі спеціалісти ставляться з недовірою до експертного методу, вважаючи, що відсутні гарантії достовірності одержаних оцінок. Достовірність експертизи знижується не лише через брак інформації та некомпетентність експертів, а й зацікавленість їх у результатах. Цих недоліків можна уникнути, правильно організувавши експертну процедуру - від підбору експертів до оброблення їх оцінок. Загальна схема експертних опитувань охоплює такі основні етапи:

1) підбір експертів і формування експертних груп;

2) формулювання питань і розроблення анкет;

3) робота з експертами;

4) формулювання правил визначення підсумкових оцінок на основі оцінок окремих експертів;

5) аналізування і оброблення експертних оцінок.

На першому етапі з огляду на цілі експертного опитування визначають структуру експертної групи, кількість експертів, вимоги до їх особистісних якостей, тобто вимоги до спеціалізації і кваліфікації експертів, необхідну кількість експертів кожної спеціалізації, їх загальну кількість у групі.

За допомогою спеціальних економіко-математичних методів можна визначити оптимальну кількість експертів у групі. Якщо їх надто мало - нема сенсу проводити групове опитування, крім того, збільшується вплив індивідуальних оцінок на підсумковий висновок. Коли комплектується надто велика група, можуть з'явитися нові недоліки: зниження впливу оцінок окремих експертів; залучення менш кваліфікованих експертів, ускладнення координації роботи групи і оброблення результатів опитування. Сприятиме отриманню об'єктивних висновків дотримання таких умов:

- формування експертами незалежних власних суджень про об'єкт дослідження;

- зручність роботи з анкетою (питання формулюються в загальноприйнятих термінах, повинні виключати будь-яку смислову неоднозначність тощо);

- логічна відповідність питань структурі об'єкта дослідження;

- достатній час на відповіді анкети, зручний час для оцінювання;

- збереження анонімності відповідей;

- надання експертам усієї необхідної інформації.

На порядок роботи з експертами впливають характер досліджуваного об'єкта і ступінь його формалізації, можливості залучення потрібних експертів тощо, але, як правило, він передбачає три стадії:

1) експерти залучаються в індивідуальному порядку з такими цілями: уточнити модель об'єкта, його параметри і показники; уточнити формулювання питань і термінологію в анкетах; погодити доцільність певних форм подання таблиць експертних оцінок; уточнити склад групи експертів;

2) експертам надають анкети з пояснювальним листом,де описані мета роботи, структура і порядок побудови таблиць з можливим наведенням прикладів (інформація може бути надана усно). Обов'язково слід забезпечити самостійне заповнення анкет, за потреби — зі збереженням анонімності;

3) здійснюється робота з експертами після одержання результатів опитування в процесі їх оброблення і аналізування (експерти у формі консультування за необхідності отримують усю інформацію для уточнення даних і їх остаточного аналізу).

Як правило, окремі експерти оцінюють об'єкт дослідження незалежно один від одного, потім ці оцінки за допомогою спеціальних прийомів зводять у підсумкову (узгоджену). Для цього обчислюють середнє або середньозважене значення оцінок, оцінюють значущість (вагомість) окремих питань (критеріїв) оцінки об'єкта і компетентність експертів.

Залежно від специфіки експертного опитування, об'єкта дослідження і використаної методики обробки експертних даних оцінки експертів можуть мати різну шкалу вимірювання: від 0 до 1 (імовірність прояву ризику чи виникнення певного виду втрат); від 0 до 10; від 0 до 100 (відсоткове вираження ступеня ризику) тощо.

Раціональне використання висновків експертів можливе лише за умови зведення їх у форму, зручну для подальшого аналізу, метою якого є підготовка і прийняття управлінського рішення. Наприклад, виявлені в процесі аналізу ризики необхідно подати в порядку їх важливості (ступінь впливу на рівень втрат), варіанти зниження ризику — в порядку їх переваги. Найпоширенішими методами впорядкування є безпосередня оцінка чи послідовні порівняння (як правило, застосовується при індивідуальній експертизі), ранжування (просте розміщення об'єктів від більш важливих до менш важливих, зазвичай за одним або кількома критеріями), парні порівняння (визначення ієрархії критеріїв оцінки і побудова матриць попарних порівнянь для кожної пари оціночних показників).

Для оцінки узгодженості експертів найчастіше використовують коефіцієнт конкордації, величина якого вказує на достовірність оцінок. Коефіцієнт конкордації визначають за формулою:

W = σ/ σ= ∑ [ а_і - х n (m +1)]² / х n (m² - 1), (3)

де σ- фактична дисперсія (середньоквадратичне відхилення) підсумкових (впорядкованих, проранжованих) оцінок, які надані експертами;

σ- дисперсія підсумкових (впорядкованих) оцінок за умови, що думки експертів повністю збігаються;

а_і - сумарна оцінка, одержана і-м об'єктом;

m - кількість досліджуваних об'єктів;

n - кількість експертів.

Величина коефіцієнта конкордації коливається в межах від 0 до 1. При нульовому значенні коефіцієнта зв'язок між оцінками різних експертів відсутній, тобто відсутня узгодженість думок. Якщо значення дорівнює одиниці, то думка експертів повністю збігаються.

Отже, метод експертних оцінок можна вважати єдиним універсальним, що зумовлює його найширше використання для оцінки будь-якого ризику. Цей метод у той чи інший спосіб пов'язаний з усередненням думок фахівців. Важливо, що метод ефективно спрацьовує не лише на різних етапах еволюції системи (суспільства, підприємства), а й у критичних точках, де закінчується діючий тренд (чітко визначена тенденція) і формується новий.

Дата добавления: 2014-01-11