Воєнно-політична боротьба за південно-західні руські землі наприкінці ХV - у першій половині XVI ст

Протягом другої половини XV ст. у Східній Європі відбулося істотне перегрупування політичних сил. У цей період Московське князівство перетворилося на могутню державу з виразно експансіоністським курсом. 1478 р. до її складу ввійшла Новгородська земля, 1485 – велике князівство Тверське, один із найголовніших суперників Москви. У підсумку під владою Івана III був об’єднаний основний масив північно-східних руських земель.

Успіхи зовнішньополітичної діяльності великого князя московського відбилися на його титулатурі: від середини 80-х рр. XV ст. він почав називати себе "государем і великим князем всєя Русі ", що не тільки підбивало підсумки його об’єднавчим змаганням, а й містило у собі виразні претензії на зверхність над усіма східнослов’янськими землями, значначастина яких перебувала в складі Литовської та Польської держав.

Претензії Москви на всі руські землі були сформульовані десятиріччям пізніше, у 1503-1504 рр., коли правителю Польщі Олександру та його брату Владиславу Угорському було прямо заявлено, що вся Руська земля є "отчиною" московських володарів.

У 80-х рр. XV ст. почалися нові воєнні дії між Москвою та Вільно. Хоча війни так і не було проголошено, прикордонні конфлікти на московсько-литовському порубіжжі не вщухали до середини 90-х XV ст.

Московсько-литовське зближення було скріплено шлюбом Олександра з Оленою Іванівною (донькою Івана ІІІ). 6 лютого 1494 р. відбулася церемонія заручин, після якої ще майже рік Олена залишалась у Москві, аж доки Олександр, на вимогу Івана III, підтвердив спеціальною грамотою обіцянку "не нудити" її до католицтва, дозволивши сповідувати православ’я.

До московського князя почали переходити на службу князі з своїми вотчинами у Подесенні та Посейм’ї. У травні 1499 р. Іван III звинуватив зятя в тому, що той, усупереч передшлюбним обіцянкам, наполягав на переході Олени в католицтво. Олександру було відправлено грамоту з оголошенням війни. В липні 1500 р. на р. Ведрош литовське військо було практично знищене, а найвищий гетьман Великого князівстваЛитовського князь Костянтин Острозький потрапив у полон. У 1500 р. Сіверщина фактично ввійшла до складу Московщини.

В березні 1503 р. посли від Олександра прибули до Москви. Литовська сторона запропонувала московській укласти 6-річне перемир’я на умовах збереження статус-кво. До Московської держави фактично перейшли всі сіверські міста: Чернігів, Стародуб, Путивль, Рильськ, Новгород-Сіверський, Любеч та ін.

У Литві розгорілося повстання Михайла Глинського, який очолив невдоволення православного населення насильницьким покатоличенням руських земель. Москва втрутилася у конфлікт і 1507 р. спалахнула нова московсько-литовська війна. У вересні 1508 р. до Москви прибуло литовське посольство з пропозиціями щодо укладення миру. Таким чином був юридично оформлено перехід Сіверщини до складу Московської держави.

Нова московсько-литовська війна розпочалася 1512 р. і точилася до 1522 р. Останньою в низці московсько-литовських воєн першої половини XVI ст. стала так звана Стародубська війна. Після мирних переговорів 1537 р. литовці утримали за собою лише Гомель. Надалі в литовсько-московських взаєминах запанував спокій, оскільки ця угода зафіксувала певну рівновагу: Литва виявилася не в змозі повернути втрачені території, а Москва тимчасово припинила спроби возз’єднання руських земель, які на той час ще належали Великому Князівству Литовському.

Дата добавления: 2014-01-11